«Ця вишивка дорога серцю». Вчителька з Волині створює вишиті скарби

Поліна Приймачук із села Межисить Ковельського району впевнена, що мода на українські вишиванки та рушники ніколи не пройде. Нині жінка показує свої родинні вишивки, а зранку береться за книжки, зошити та контрольні роботи, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Поліна Олексіївна навчає дітей історії в місцевій школі, а у вільний час вишиває. Вона вкладає душу в кожен хрестик. Як пригадує, любов до вишивання відчула ще в дитинстві.

«Кінець 70-х – початок 80-х, моє далеке дитинство, бабуся – постійно за ткацьким верстатом, а мама – за вишивкою. І рукоділля – це, знаєте, в крові. Бабуся завжди казала, що з мене буде великий толк, тому що мене тягло до цього, надзвичайно тягло. І вже десь з п’ятого класу я навчилася вишивати. Це релакс від усього, який дозволяє заспокоїтися, який дозволяє розслабитися. Приходиш інколи з роботи, чоловік бачить, яка я втомлена, і говорить: «Ну давай поп’ємо каву і зробиш кілька хрестиків», – розповідає Поліна Приймачук.

Вона показує особливо цінну вишивку – весільний рушник.

«Це наш з чоловіком рушник, на який ми ставали, коли поєднували наші долі. Йому вже 34-й рік. Він буде іти з нами до кінця нашого життя, і ми його час від часу дістаємо. Він трошки пожовтів, втратив колір, але ця вишивка дорога серцю. Те, що вишиваю дітям, також дуже дороге серцю. Мої сини вже не одягнуть ці сорочки, тому що я їх вишивала ще тоді, коли вони були школярами, але я все одно їх не продам. От, наприклад, мені за одну з сорочок пропонували 5000 гривень, але я її не віддам і за більші гроші, тому що вона була вишита для моєї дитини», – говорить Поліна Приймачук.Читати ще: Волинянка на своєму подвір’ї висадила ліс і облаштувала квітковий рай

Щоб вишити один рушник, майстриня працює місяць-півтора, бо ж має ще роботу в школі й домашнє господарство. Вишиває також на замовлення.

«Людей цікавить таке. Ручна робота цінується, хоч є багато гарної машинної вишивки. Дуже багато рушників під ноги замовляють, на ікони. Колись у моєму дитинстві в домі було багато вишитих картин, які вишила моя мама. Потім їх у сільських хатах поховали, бо не модно. А от подивіться, скільки картин зараз знову вишивають», – наголошує Поліна Олексіївна.

Коли більшість людей уже лягають спати, вона перевіряє контрольні, а вночі ще й до вишивки береться.

«Це надзвичайно кропітка робота. Це і очі, це і руки, це і спина. Лише здається, що це легко. Коли трошки підтискає час і сидиш уночі, то і очі злипаються, і пальці болять», – каже майстриня.

Жінка тішиться, що її донька також захопилася вишиванням.

Чоловік Поліни Олексіївни працює водієм на швидкій, і від доньки він отримав особливий подарунок.Читати ще: У своєму домі волинянка створила музей декоративного мистецтва і старовини

«В інтернеті трапилася вишивка, де над фурою далекобійника ангел тримає крила. І чоловік каже: «От нам би на швидку таку». І донька захопилася цією ідеєю, але неможливо було знайти таку схему. І вона врешті замовила, її виготовили в індивідуальному підборі, вона єдина на всю Україну. Там швидка пророблена до дрібниць. Цю роботу, хоч не мною вона зроблена, а зроблена донею, я дуже люблю. Вона подарувала її працівникам швидкої у нашому селі», – розповідає Поліна Приймачук.

Кожен хрестик – немов мамина молитва, особливо тепер, коли один із синів на фронті. Поліна Олексіївна – вчителька, яка не просто навчає історії. Вона кожним стібком, кожною вишиванкою тримає ту нитку, яка з’єднує цілі покоління.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---