У Луцьку розвінчували міфи про переселенців

Як нині живеться переселенцям на Волині, чи підтримують їх місцеве населення та влада, в рамках проекту «Український Донбас: незнайомі сторінки», який реалізувала ГО «Переселенці Криму та Донбасу», розповіла керівник проекту Аза Голощапова.

Його учасниками проекту стали понад 170 осіб. Це студенти волинських вишів та молодіжні активісти, представники органів виконавчої влади, фахівці організацій та установ, що працюють із молоддю.

Під час реалізації проекту учасники провели тематичні заходи, квест-тури та симулятивні ігри. Наприклад, під час тематичного заходу «Донбас творчий» учасники більше дізналися про відомих діячів культури та письменників Донбасу, а під час симулятивної гри Step forward залучали до розв’язання проблем через імпровізовані ситуації. До речі, ситуації взято з реального життя. Це проблеми, з якими довелося зіштовхнутися переселенцям.

«Донбас – це не лише Сосюра та Стус, – каже Голощапова. – Було ще багато талановитих людей, які жили і творили на Донбасі. Потрібно, щоб про них дізналася широка громадськість».

Аза Голощапова наголосила, що є ціла низка міфів, які стосуються переселенців. Тому автори проекту поставили собі за мету не розповідати про них, а намагатися руйнувати ці стереотипи.

«Нам часто заявляють, що чоловіки-переселенці не хочуть захищати свою землю, – каже вона. – Але це не так. Ще й як захищають! Але часто змушені це приховувати, адже заручниками окупантів є родичі та житло воїнів на окупованій території. Вони пішли б воювати за Україну, навіть якби почалася війна не на Донбасі, а на Волині чи на Закарпатті. Їм важко морально, бо їхніми ворогами стали вчорашні друзі або сусіди. Відомо, що бойовики найсильніше катують полонених воїнів з Донбасу. Демобілізованим повертатися нікуди, бо житло – на ворожій території».

Жінка також розповіла, що багато людей думає, що переселенці не погоджуються жити в селах чи малих містечках. За її словами, це не зовсім так. На Волині є переселенці, які не тільки оселяються у сільській місцевості, а й започатковують там власну справу, створюючи робочі місця для місцевих жителів. Однак таких небагато.

«Більшість переселенців – міські жителі, які погано уявляють собі життя в селі, не вміють жити там, де немає роботи і зарплати, – каже жінка. – Крім цього, нам не пропонують нормальне, хороше житло. Зазвичай це якісь розвалюхи десь аж під Білоруссю, де тече дах, нема води і всього іншого. Як жити мамі з дитиною в таких умовах? Звісно, можна сподіватися на сільського голову, але де гарантія, що він знайде гроші на ремонт цих будинків? Тому переселенцям простіше винайняти собі у Луцьку чи ще десь квартиру й нормально жити. А скільки знаю сімей, які повернулися під обстріли, в Донбас у свої домівки. Я не кажу, що вони правильно вчинили. Адже перебувати з дітьми на цих територіях небезпечно, шкідливо для здоров’я. Але це їхнє право. Вони воліють там жити, бо мають гарячу воду і можуть самі зварити собі їсти. Є люди, які кажуть, що не хочуть бути жебраками. А в західній Україні дехто з переселенців почувається жебраком. Доводиться принижуватися, оббивати пороги влади, яка на нас не реагує. Ми не знаємо, де ці гроші, які мають виділяти чи виділяють на переселенців. Ми їх не отримуємо. Знаєте, можна багато чого говорити про переселенців. Але ніхто не зрозуміє нас, доки не побуде у нашій шкурі».

Аза Голощапова запевняє: не можна через одну погану чи ліниву людину казати, що всі переселенці погані. Усі люди різні. Частина не може постійно віддуватися за тих, які не поділяють їхньої думки.

«Кажуть, що переселенці, як і всі жителі сходу країни, проросійськи налаштовані. Не можна говорити за всіх і узагальнювати. Переселенці зі сходу мають різні погляди, як і жителі інших областей України. Вони з власного досвіду знають, що таке війна і хто їх вигнав з власного дому, – розповідає Аза Голощапова. – Виїхали найбільш патріотичні, ті, хто пов’язує життя з Україною. Ті, хто обрав Україну, не можуть відповідати за весь Донбас».

За словами Ази Голощапової, жителі Волині дуже допомагають переселенцям, а от влада навіть чути не хоче про них.

«Нам уже набридло говорити про наші проблеми, та й, мабуть, людям набридло слухати. Бо читають газети і думають: «Знову ці переселенці». Але ж нічого не змінилося. Люди допомагають набагато більше, ніж влада, яка думає: «Живете якось, ну й живіть. Не вмираєте – теж добре». Така позиція дуже неприємна. Нам жити в одній країні, – каже вона. – Ми хочемо, щоб наше життя тут було комфортним, а наша країна – заможною та успішною. Але усього цього не буде, якщо влада не буде йти нам назустріч. Разом маємо знайти порозуміння».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---