У минулому перспективна спортсменка з Луцька відроджує малярство

Лучанка Тетяна Вегера робить ексклюзивні сувеніри і посуд. У минулому - перспективна спортсменка - виконала норматив кандидата у майстри спорту з греблі, а на всеукраїнських змаганнях посіла третє місце, нині відроджує традиції малярства. Про це інформує видання Сім'я і дім.

У невеликій майстерні на території заводу Тетяна – від самого ранку до останнього тролейбуса в одинадцятій вечора. В негоду чи коли є термінове замовлення, то й ночує у цеху. «Вранці встигаю зробити зарядку, поснідати, прибрати і їду сюди, – каже гончарка. – Мрію про власний будиночок або дачу, облаштувати на подвір’ї зручну майстерню. Запрошувати дітей на навчання і майстер-класи, люблю з ними працювати».

Уздовж правої стіни стоїть стелаж із готовими виробами. Кожен підсвічник, аромалампу, скарбничку, горщик, статуетку треба розглядати декілька хвилин. На них багато цікавих і незвичних деталей, насичених кольорів. З лівого боку під стіною складені форми, стоїть велика електрична піч, а під вікном – стіл майстрині з щільними рядами баночок із фарбою. Жінка каже, що завжди їй найбільше подобалося щось робити руками.

– У трудовій книжці вже не було куди записи ставити. Не могла всидіти на одному місці, – усміхається. – Ким я тільки працювала: була помічником вихователя у дитсадку, барменом, на базарі торгувала, на кондитерській фабриці, посуд мила у кафе, після курсів крою і шиття влаштувалася на швейну фірму. Звільнялася не через малу зарплату, а коли не подобалося ставлення керівництва до підлеглих. У колективі має бути спокій і комфорт.

Тетяна Вегера мала великі перспективи у спорті. Виконала норматив кандидата у майстри спорту з греблі, на всеукраїнських змаганнях посіла третє місце. Дівчину запросили на навчання в Краснодарський фізкультурний інститут. Вона поїхала в Росію, потрапила до збірної команди, але туга за домом перемогла, і студентка вже на третьому курсі перейшла на заочну форму. Спеціальність тренера з греблі і диплом краснодарського вишу Тетяна Вегера отримала вже в Луцьку. У рідному місті влаштувалася на пластмасовий завод, у цех лиття. Згодом пішла на завод «Полімер» інструктором зі спорту, щоб отримати довідку для університету.

– Коли працювала швачкою, знайомий художник запропонував піти на кераміку в цех на площі Возз’єднання, – пригадує майстриня. – Уявлення не мала, що це таке, лише по телевізору бачила. Переконав спробувати. Якраз мала місяць відпустки, пішла туди і залишилася на рік. Вивчила технологію виробництва. Хотіла ліпити щось незвичайне, та в асортименті підприємства в основному були підвазонники й аромалампи.

У той час дізналася, що два хлопці з Володимира-Волинського продають керамічний цех на вулиці Рівненській. Порадилася з сином, вирішили викупити виробництво. Нам залишили всі форми. Два роки працювали вдвох з сином. Потім Олександр захотів відділитися, облаштував майстерню в гаражі. Сам зробив гончарний круг, піч за інструкціями з інтернету. Працює в техніці молочіння – обробляє спеціальну харчову глину молоком. У нього можна замовити найрізноманітніший посуд: миски, турки, чашки, гладишки, тарілки, горщики тощо. А я залишилася тут сама, зосередилася на сувенірах. Уже сім років у цьому цеху.

Ціни на вироби повністю ручної роботи майстриня ставить дуже помірні. Ексклюзивні керамічні сувеніри з усіма побажаннями замовника обходяться навіть дешевше, ніж продукція заводського виробництва, яку продають на ринках і в магазинах. Жінка пояснює, що не може підвищувати вартість, бо в людей немає грошей. Хоча, зізнається, тільки нещодавно почала отримувати мінімальний прибуток. За оренду приміщення щомісяця треба віддати 1 300 гривень, піч за один раз «з’їдає» електрики на 400 гривень. Тому пані Тетяна збирає заготовки і випалює їх раз на місяць.

– Глину беру на місцевому цегельному заводі: там є волинська червона і біла зі Слов’янська, – ділиться тонкощами роботи майстриня. – Глинку привожу раз на три місяці, стоїть у мішках у коридорі. Фарби, лак, пензлики треба раз на два місяці докуповувати. Замочую глину у 200-літрових бідонах, настоюю тиждень, щодня кілька разів перемішую. Потім збиваю перфоратором, виходить за густиною як збирана сметанка. Проціджую кілька разів, щоб була однорідна чиста маса. Заливаю в форми на добу. На стінках прилипає по пів сантиметра глини, решту треба злити. До заготовок приліплюю деталі: квіточки, пелюстки, виноград, формую обличчя. Залежно від величини виріб сохне півтора-два тижні.

Потім зачищаю ножем, протираю поролоном, щоб поверхня стала гладенькою, приємною на дотик, а не кололася, як їжак. Випалюю у електричній печі за температури 960 градусів. Наступний етап – покрити виріб рідким склом. Після глазурування знову випікаю за ще більшої температури. Треба чітко дотримуватися технології. Одного разу півпечі черепків вибрала. Потріскали, бо не досохли заготовки або перегрілася піч. Правда, шматочки не пропадають, їх теж забирають, наприклад, викладають стежки на дачах.

Тетяна Вегера радіє, що, попри кризу і війну, відроджуються народні ремесла. Вона багато подорожує фестивалями. Там знайомиться з цікавими людьми, набирається ідей, налагоджує ділові контакти.

– На фестивалі у Києві до мене підійшла жінка, яка продає українську кераміку за кордон в інтернет-магазині, – розповідає жінка. – Ми домовилися про співпрацю, тепер раз на три місяці чи частіше передає мені великі замовлення. Є мої вироби у магазині «Мистецтво» біля картинної галереї, у відділі хенд-мейду біля ЦУМу. Восени хочу вступити на комп’ютерні курси в Центр освіти третього віку при Волинському інституті економіки та менеджменту. Бо є замовлення з інтернет-магазину, пересилають мені побажання, а я не можу прочитати сама, дочка передає. Також вона шукає трипільські, петриківські візерунки для розпису. Треба самій не відставати. Навчуся працювати з комп’ютером, поставлю у майстерні ноутбука, завжди під рукою будуть і малюнки, і корисна інформація, і спілкування з клієнтами. Фактично у майстерні проводжу весь час.

Ольга ЮЗЕПЧУК

Якщо глиняний горщик побився, його не треба склеювати, а відразу викинути. Значить, він забрав негатив, очистив будинок. Могло щось гірше статися, глина взяла це на себе. Дзвоники-обереги вішають у кухні й коридорі. Пішли гості, візьміть дзвоника і пройдіться по кімнатах від вхідних дверей за часовою стрілкою, подзвоніть у кожній, і добра енергетика в хаті відновиться.

ФОТО з виставки виробів з кераміки «Творча вітрина від Тетяни Вегери», що відбулася цьогоріч, у лютому:

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---