Від розбудови Луцька до волонтерства: життєвий шлях «Луцького Лускунчика» Андрія Вацика. Інтервʼю

Андрій Вацик – інженер-будівельник за освітою, колишній керівник ЖЕКу, фахівець, який доклав руку до забудови Луцька та створення його важливих об’єктів. Сьогодні, у свої 69, попри складнощі зі здоров’ям і життя на кріслі колісному, він продовжує активно діяти для громади та став відомим як «Луцький Лускунчик» – волонтер, що допомагає нашим захисникам.

У інтерв’ю Волинським Новинам він пригадав студентські роки, родинні історії, участь у розвитку міста, а також розповів, як знайшов себе у волонтерстві.

Своїй діяльності пан Андрій був вірним протягом всього життя, а працювати у житлово-комунальній сфері розпочав ще будучи студентом.

«Спочатку я три роки навчався у Луцьку на загальнотехнічному факультеті, на той час Львівський політехнічний інститут орендував тут будівлю, і у 81-му я його закінчив. Так як у нас було право вибирати куди переводитися, щоб навчатися далі, я обрав Рівненський водний інститут, спеціальність промислово-цивільне будівництво і через три роки вже закінчив навчання. Так я і став інженером-будівельником ПЦБ. Паралельно ще працював у технагляді в облжитуправлінні», – згадує він.Читати ще: ВУЗВ повертається: легенди українського хіп-хопу та фестиваль «Амбасадор дитинства» у Луцьку. Інтервʼю з Василем Котляровим

Пан Андрій – корінний лучанин і за все життя не змінював місце проживання. Лише тимчасово переїхав до дочки на початку повномасштабної війни, адже у його квартирі тоді оселилися переселенці з Києва, чий будинок знищили росіяни. Окрім українського, його родина має й польське коріння.

«Мої батьки до 43-го року жили в Польщі, на Грубешівщині. Мама була полячкою, а тато українець. А бабуся взагалі була з дворянського польського роду. І ось коли радянські війська зайшли вже в Німеччину і пішов розподіл звільнених терироторій, батьки виселилися у Миколаївську область, а потім в Одеську. Згодом батько захотів все-таки ближче сюди повернутися і домовився з залізничниками, які йому надали платформу, він зібрав всіх односельчан, забужан і на тій платформі перевезли всіх у Ківерці, а тоді вже в Луцьк», – розповідає про свої родинні корені чоловік.Свою серйозну професійну діяльність Андрій Вацик розпочав з керівництва тодішнього ЖЕКу №1. У його підпорядкуванні було Старе місто – обслуговування житла, експлуатація житлового фонду, робота над благоустроєм вулиць.

«Після того як побудували ДПЗ, для працівників створили мікрорайон, першому ЖЕКу дісталась ліва сторона, та що над стадіоном, бо права сторона відносилась до пʼятого ЖЕКу. Моєю заступницею була Ірина Миколаївна Ніколішина, і в більшості вона цим займалась, за що і хочу висловити їй велику подяку», – пригадує інженер.Після ЖЕКу він працював головним інженером ГРД міжжитлооб'єднання (Госрозрахункової дільниці), що знаходився за авіазаводом, де виготовляли столярні вироби, дерев’яні вікна та займалися обслуговуванням населенням міста Луцька.

«Тоді начальником був Василь Гусар, колишній керівник дев'ятого ЖЕКу, на жаль, він помер декілька років тому. І ось він запросив мене до себе, каже: «Андрій, йди до мене, ти грамотний інженер, знаєшся на будівництві», бо сам він мав торговельну освіту і потребував фахівців. Тоді ж почалась робота над зовнішнім виглядом РАЦСу. Над цими проєктами працював тодішній керівник облсовпрофу Іван Іванович Фурів, він власне і попросив зайнятися роботою облицювання будівлі. Я був логістом, їздив за матеріалами у Київ та Львів, бо тільки там виробляли травертин і кожну плиточку вибирав я. Зараз вже, звичайно, тут все треба поновлювати, бо вже все цвіте, але ми розуміємо, що є інші, нагальніші проєкти. І ось я пропрацював там досить довгий час, допоки не помінялася влада в тодішньому житлообʼєднанні, але ми це сприйняли все з розумінням», – пояснює співрозмовник.Також чоловік був долучений і до роботи над підготовкою міста до святкування 900-річчя Луцька, саме в честь цього був заснований парк. Тоді цим питанням, каже пан Андрій, займався колишній «Зеленгосп».

«Засновником парку став тодішній заступник міського голови з комунального господарства у міській раді Анастасій Лаврентійович Сохацький, він багато зробив для міста. І у цьому проєкті я теж був експертом, логістом – з Ківерцівського лісгоспу ми возили дерева – дуби, верби, інші види», – додає волонтер.Андрій Вацик був справжнім професіоналом і, попри поступове погіршення здоров’я, завжди залишався у професії.

«Компанія, яка зараз займається ковбасним бізнесом, шукала хорошого інженера-будівельника, коли розробляли цех і попросили мене допомогти. Спочатку я допомагав з будівництвом, а згодом, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, мене перевели на посаду інженера по охороні праці і паралельно я контролював будівництво. І так я пропрацював до 2015 року», – розповідає пан Андрій.У 2015 році я звернувся до обласної організації інвалідів Волині й отримав посаду заступника директора.

«Тоді директором був Григорій Михайлович Ощепков, ми вже давно з ним знайомі, він теж був головним інженером у свій час. І на базі того ми організували ще благодійний фонд «Благовіст», де я був директором. І ми отак працювали і допомагали особам з інвалідністю. З 2015 року я почав займатися, у міру своїх можливостей, допомогою. А потім там обрали нового голову і я знову був без роботи», – додає пан Андрій.

З 25 грудня 2018 року чоловік пересувається на візку. У нього перестали функціонувати ноги, і постало питання – як знайти нове призначення. Свою місію він побачив у волонтерстві.«Я так трошки катаюсь по місту, і на одній із прогулянок я зустрів волонтерку Ларису Андріївну Новосад, яка очолює благодійну організацію «Старе місто», і ось я запитав, чим я можу бути корисний. З того часу, десь з 2019, я є «Луцьким Лускунчиком» – допомагаю лущити горіхи, які потім використовуються у випічці для наших воїнів ідуть, або ж у пакети для перекусів з сухофруктами», – розповідає чоловік.

Щодо зручності пересування містом, він каже, що ситуація поступово поліпшується.

«Моїм рідним 33-м кварталом пересуватися можна без перешкод. Є де проїхати і на кріслі колісному, і мамам з візочками. Звичайно, є проблеми з підйомом на бордюри. На проспекті Волі з цим ситуація краща, після останньої реконструкції вулиці. По доступності до магазинів чи аптек, то іноді виникають труднощі. Але в цьому випадку у деяких місцях вже встановили кнопку виклику, хоча вони не скрізь встановлені у доступних місцях для осіб з інвалідністю, або ще один варіант, коли виходить продавець і допомагає вирішити питання», – ділиться він.Свій «робочий день» волонтер щовечора підсумовує у Facebook. Для нього це своєрідна перезарядка.

«Я стараюся щодня викладати дописи, вже й з дружиною сварився, бо вона каже що це нікому не потрібне. Але для мене це такий собі звіт. Я закінчую робочий день десь о 19 годині, тоді вже я себе самообслужив, лягаю в ліжко і звітую у Facebook. Бо кожен день у мене розпланований – підйом в 7:00, роблю собі самообслуговування і десь об 11:00, якщо я сам вдома, то готую сніданок. На жаль, мій діагноз мене нищить, тож справлятися самому стає все важче. Сусіди теж допомагають, особливо коли треба спуститися на вулицю з будинку від ліфта. Зараз і молодь мені допомагає, коли бачать, що я стою і чекаю, бо сам не можу заїхати. Під час повітряної тривоги спуститися мобільно не можу, тож накриваюсь ковдрою, щоб, не дай Бог, осколки не попадали, і так чекаю, поки буде тихо», – зізнається чоловік.

Христина КРОТ

Фото – із соцмережі Facebook Андрія ВАЦИКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---