Волинський шахтар вишиває сорочки бісером

Волинський шахтар Віталій Карнаухов після важкої роботи відпочиває, вишиваючи сорочки бісером, - інформує Слово Волині.

...Затишна оселя Карнаухових, що в колишньому гуртожитку, нагадує мистецький музей: на підлозі, на шафах, на поличках – вражаючі композиції з дерев та квітів, розмальовані чи купажовані пляшки, вази, а на стінах – ікони. І все це подружжя зробило з бісеру, гілок та різноманітних побутових дрібничок. Господаря цього музею Віталія Миколайовича я застала за звичним заняттям: повернувшись зі зміни й зручно вмостившись на дивані перед телевізором, він мережив узорами нову сорочку – на чорному полотні сріблом переливалися бісерні візерунки.

Дружина Олена всіляко підтримує чоловіка та допомагає втілювати в життя творчі задуми. Сама вона теж колись вишивала хрестиком, а тепер захопилася купажем. Оригінальні пляшки з вином та незвичні вази – її робота.

– Вишивати гладдю і в’язати гачком я почав десь у третьому класі, коли записався в гурток художньої вишивки та в’язання, – дивує Віталій Миколайович. – Потяг до прекрасного, мабуть, успадкував, оскільки народився у творчій родині. Хоч тато 20 років пропрацював у лаві, він ще й непоганий художник: постійно малював плакати, оформляв стенди. А мама досі співає в хорі міського Палацу культури. І непогано шиє. Тоді, пригадую, навіть вишив їй гладдю подушки.

Подорослішавши, вишивання дещо закинув, виготовляв переважно різні композиції, які так вдало виписуються в інтер’єр квартири.

– Згадав про своє дитяче захоплення років чотири тому. Вишиваю переважно бісером, бо така вишивка гарніше виглядає, – каже Віталій. – Відтоді вишивання стало для мене улюбленим відпочинком після важкої роботи у лаві. Зрівнятися з ним може хіба що тихе полювання, на яке ми теж полюбляємо виїжджати всією родиною. На вишивання сорочки іде приблизно місяць. Звичайно, якби не ходив на роботу, вистачило б і двох тижнів. Сидячи з голкою за полотном, викладаючи ікони чи створюючи свої композиції, я відпочиваю душею і забуваю про життєві негаразди.

Забуваю навіть про те, що підземна безодня може зазіхнути і на моє життя.

Що стосується інших виробів, які ви бачите в нашій оселі, то стовбури дерев роблю з гілок, покриваючи їх спочатку воском, а потім спеціальною фарбою. Бісер для дерев купую китайський, для сорочок – чеський, що в декілька разів дорожчий. Тому обходиться така сорочка разом із пошиттям у 1,1–1,5 тисячі гривень, залежно від кількості та кольорів бісеру, жіноче плаття – у 2,5–2,7 тисячі.

За цей час разом із дружиною вони створили, мабуть, із сотню дерев, кошиків та букетів і до 20 ікон. Зазвичай дарують їх рідним, друзям, дають на різноманітні виставки. Деякі ікони «помандрували» в Італію та Бельгію.

– Усі наші роботи можна подивитися в «Однокласниках». Сорочка, яку вишиваю зараз, уже десята. Два роки тому вишив сорочку собі та костюм дружині, сорочки для обох синів, невістки, внука Артура, а також для мера Віктора Сапожнікова. Вишивав я її з власної ініціативи (так вирішили на сімейній раді). Віктор Борисович про це навіть не здогадувався. Отримавши подарунок, був дуже здивований, зворушений і розчулений, а нам було надзвичайно приємно, що на свято вишиванок він прийшов у нашій сорочці. Наступного року планую на парад «Я по світу іду у вишиванці» одягти всю свою родину в нові сорочки та костюми. Не хочеться знову з’являтися на людях в тому самому вбранні, треба ж якось підтримувати свій імідж, – жартує Віталій. – Чи не хотів би я залишити небезпечну роботу в шахті й перетворити своє захоплення на заробіток? Ні, не думаю, що зможу забезпечити цим родині нормальне життя. Не ті тепер часи.

Анна ЛУЧКОВСЬКА,

Нововолинськ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---