Втратив ногу, та побратимів не покинув: історія мужнього захисника з Волині

Попри важке поранення, 54-річний волинянин В’ячеслав Кузьміч не покинув поле битви, а продовжував надалі допомагати побратимам у відсічі російського ворога. За цей бій його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Про це пише газета Нове життя.

В’ячеслав Васильович родом із Люб’язя. Тут промайнули його дитинство та юність, тут закінчив школу, потім ПТУ. А далі, тепер вже далекого 1987-го, пішов в армію – службу проходив упродовж двох років у Чехії в «Центральній групі військ». Після цього знову повернувся до цивільного життя. Доля склалася так, що свого часу він виїхав до Нікополя, де має роботу і сім’ю. Упродовж 23 років трудився на залізниці, але щороку в період відпустки приїжджав до батьків та родини у рідне село.

Читати ще: «Рацію мені в зубах приніс песик»: історія дивовижного порятунку пораненого військового з Волині

Після широкомасштабного вторгнення росії на територію нашої країни В’ячеслав Кузьміч відразу приєднався до лав Національної гвардії України.

«Хочу вигнати цю гидоту (інакшого слова не можу підібрати) з України. Як у такий час стояти осторонь?» – каже головний сержант 31-ї бригади НГУ.

У квітні нинішнього року В’ячеслав Васильович разом із побратимами прийняв особливо тяжкий бій. Про нього детально розповіли на фейсбук-сторінці Дніпровської бригади НГУ ім. генерал-майора Олександра Радієвського.

Читати ще: «Мрію вижити і подорожувати», – військовослужбовець з Луцька Максим Денисенко

«Ворог здійснив штурм, відбивши позиції наших захисників у Кремінній. Щоб не допустити просування противника та утримати зайняті рубежі, підрозділ Кузьміча виставив особовий склад на спостережні пости. Сам В’ячеслав зайняв одну з найнебезпечніших позицій. Завдання було дуже ризиковим, адже після захоплення сусіднього рубежу противник розмістив ще кілька ДРГ.

Читати ще: Військовий з Луцька, який втратив обидві ноги, планує продовжити службу

Близько другої ночі на підступах до посту групу головного сержанта Кузьміча обстріляла одна з російських ДРГ. В’ячеслав вирішив змінити тактику, що дало перевагу українським воїнам на рубежі оборони. Він не відступив на інші позиції, а ухвалив рішення розосередити особовий склад і почати наступ на ДРГ. Бійці, дивлячись на впевненість Кузьміча, хоробро виконували поставлені завдання та йшли за командиром.

Розділивши особовий склад групи на дві частини, В’ячеслав із підрозділом зайшли з флангів до диверсійно-розвідувальної групи противника, скоротивши відстань до 100 метрів. Несподівано для противника прицільним масованим вогнем вони знищили російську ДРГ.

До ранку відбитий український спостережний пост було обладнано. Впродовж доби ворог неодноразово намагався провести штурм і вибити підрозділ Кузьміча, але марно. Наступи було відбито зі значними втратами з боку окупантів. За добу, з радіоперехоплення росіян, вони були частково знищені, поранені, тому залишили позицію. Головний сержант разом із підрозділом без зволікань почали штурм позицій ворога та вибили їх на значну відстань.

Читати ще: «Потрібно покласти багато людей, щоб контрнаступ був швидким», – доброволець з Волині про втрату ноги, образу на чоловіків у тилу та ціну контрнаступу. Інтерв’ю

Упродовж чотирьох годин противник неодноразово штурмував позицію, яку зайняв Кузьміч: силами взводу піхоти з підтримкою танка Т-80 та вогнем 120 мм мінометів – усе дарма. Зазнавши втрат у живій силі, ворог відступив.

Під час оборонного бою В’ячеслав уміло керував особовим складом та вогневими засобами відділення. Знищив влучним пострілом із РПГ вогневу точку противника. Пізніше ворог розпочав обстріл позиції Кузьміча зі ствольної артилерії. Внаслідок вибуху артилерійського снаряда поряд з окопом головний сержант отримав важке осколкове поранення. В’ячеслав відмовився залишати позицію попри важке поранення під час обстрілів. Він допомагав побратимам заряджати магазини та подавав гранати, аж допоки штурм не було успішно відбито», – йдеться у дописі Дніпровської бригади.

Читати ще: Військовий з Волині розповів, як його і побратимів врятувала собака

Після цього бою волинянина евакуювали до лікарні з діагнозом «Мінно-вибухова травма. Перелом лівої ноги, лівої руки. Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини справа». Досвідчені лікарі упродовж чотирьох місяців боролися за те, аби врятувати ногу мужньому й досвідченому воїну. Однак, на жаль, через надто тяжкі травми її довелося ампутувати.

Нині він перебуває в одному із госпіталів. Звикає до протеза, який йому поставили у Харкові, й продовжує лікування. Адже має серйозні проблеми з лівою рукою. Та все ж В’ячеслав Васильович мріє ще вернутися до своєї військової команди й знищити той ворожий Т-80.

За сумлінне виконання службових обов’язків, відданість військовій присязі та українському народові, зразкове виконання бойових завдань, особисту мужність і героїзм головному сержанту В’ячеславу на псевдо Кузьміч вручено орден «За мужність» III ступеня.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---