Вишита квіткова палітра: як робота волинянки опинилася у Японії

Вишивані роботи старовижівської майстрині, які вона радо дарує іншим, можна побачити не лише в Україні, а й у ближньому зарубіжжі, зокрема у Вірменії і навіть в Японії, йдеться у матеріалі газети Волинські Новини від 15 червня (№23 (71).

Старовинна легенда розповідає про те, як з’явилася на нашій землі квітка з незвичною назвою еустома. Уперше вона зацвіла на могилі невинної дівчини, яку згубив дух війни за те, що вона не захотіла стати його дружиною. Еустому, що в перекладі з латинської означає «та, що гарно говорить», називають ще ірландською, японською трояндою, техаським дзвіночком, лізіантусом – «гіркою квіткою». Звісно ж, вона дуже гарна, тому квітникарі із задоволенням вирощують її в своїх обійстях. А ще зрізані квіти еустоми можуть до трьох тижнів тішити власника оригінального букета.

На жаль, японську троянду в квітнику педагога Оксани Жилки поки що годі шукати, зате вона пишно квітне на полотні, роботу над яким талановита майстриня зі Старої Вижівки закінчила цієї весни, вкладаючи в неї з кожним новим хрестиком частинку свого ніжного й вірного серця. Пелюстки на картині – наче обціловані сонцем думки про добро та омріяне щастя, якого прагне жінка і в пору юності, і в полудень зрілості. Власне, господиня цієї вишивки за характером, а його, мабуть-таки, має кожна квітка також, і сама чимось нагадує лізіантус, варто лише бодай мить поспілкуватися з нею. Така ж гордовита, гідна, дещо стримана й водночас ніжна. Коли, втомившись від буденності, бере вона в руки голку та полотно, збирає докупи всі свої думки, хвилювання, то знаходить спокій і умиротворення.

Кажуть, що там, де немає квітів, людина жити не зможе. На вишитих полотнах Оксани Жилки, що зручно розташувалися у квартирі поміж чисельних і унікальних домашніх живих вазонів, серед яких заміокулькіас, цикас, фіалки, бегонії та інше кольорове багатство, – здебільшого квіти. На невеличкій роботі «Котик з квітами» – сімдесят п’ять кольорів. На картині «Гербери» – хрестики у три, потім у дві та в одну нитки. На згадуваному вже полотні «Букет еустоми» розміром 45 на 50 сантиметрів – в одному квадраті 10 на 10 сантиметрів налічується 34 різні кольори, а всього їх на картині – 42. Вабить зір вишивка «Маки». Квіти на ній ніби щойно зібрані на червневому полі. Привертає увагу й рукотворний «Світанок», що вирізняється з-поміж інших. Вишивка ніби підтверджує слова Пауло Коельйо, що кожен ранок – це час почати життя знову.



– Я вишила таку ж у подарунок двоюрідному братові Олександрові на весілля, – розповідає Оксана Василівна. – Він одружився з японкою Ацуку і виїхав за кордон, а картину забрав із собою. Згодом вирішила, що така ж має бути і в моїй оселі, тому взялася за цю роботу вдруге.

– Яка картина поклала початок вашій творчості? – запитання звучить хоч і банально, та це ніби спогад про перше кохання.



– «Озеро», – скромно показує на стіну майстриня, яка ніколи не змінює голки, переходячи від одного кольору до іншого, як це роблять деякі вишивальниці, і не залишає жодного «неправильного» хрестика: якщо хоч один не вдався – виплутує все. – Випадково побачила схему в Ковелі і так сподобалася зображена на ній природа – гарне місце, спокій, одне слово, повна гармонія, що не втрималася від спокуси відтворити всю цю красу на полотні. Потім народилася «Місячна ніч». На картину натрапила в польському журналі, на який вигребла з кишені останні, й то чималі, гроші, але жодного разу не пошкодувала про свій вчинок. Таких робіт вишила кілька: одна поїхала в ближнє зарубіжжя, іншу подарувала на день народження, а третя – ось у мене.

Її творчий шлях у країну вишивання, ніби потічок, взяв початок з юних літ, коли навчалася в університеті й потрапила в гості до подруги, яка народилася в Прибалтиці і сім’я якої згодом переїхала в Україну. Там уся кухня була обвішана натюрмортами. Оксані так це сподобалося, що вирішила спробувати осягнути свої можливості в цьому ремеслі. Дівчина довго вибирала схему для першої роботи. Відтоді й донині її полонять пастельні тони, тому від своєї звички не відступає.

– Не люблю яскравого, неприродного, штучного, такого, що навряд чи можна відшукати в лісі, на лузі, в квітнику, тобто у живій природі, хоч мене все ж іноді запитують, чому кольори на моїх картинах приглушені, – веде далі моя співрозмовниця. – Люблю, коли довкола все справжнє: і кольорова гама, що оточує людину, і почуття. І квіти, залишки раю на землі, чи то вони живі, чи вишивані.



Окрім картин, вдаються майстрині й вишиті сорочки.

– Це у перерві між творчістю, – каже Оксана Василівна.

Вишиванки для сина Антона – святий материнський обов’язок, їх створила вже кілька. Але не забуває й про племінників. Якось треба було вишити сорочку для одного з них на день народження, в розпорядженні майстрині був лише місяць. Упоралася. Щоб сюрприз вдався, довелося обійтися без примірки.

– Племінник узяв сорочку до рук, скромно сказав: «Спасибі». «І все?» – здивувалася. «Ще скажіть, що ви її самі вишивали», – засумнівався хлопець. На такі слова не образилася, бо й сама дивувалася, як встигла, але про цю історію і досі згадую з усмішкою, – каже майстриня, у якої ще багато творчих задумів на полотні, бо навіть вишиті квіти щедрі на добро, серця зігрівають, наче малесенькі теплі багаття.



Наталія ЛЕГКА

Фото автора

Стара Вижівка

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---