«Побачив літак – запустив ракету». Історія менеджера «Укрпошти», який збив російський військовий літак над Черніговом

Сергій Чижиков – менеджер «Укрпошти» з військовим минулим. Понад 20 років працював у банківській сфері, а останні чотири – в «Укрпошті». 24 лютого, коли росія почала широкомасштабний наступ на Україну, Сергій вирішив іти воювати. 4 березня він збив російський військовий літак над Черніговом. hromadske поспілкувалося з Сергієм Чижиковим і розповідає його історію.

«У військове училище вступив за покликанням»

Я закінчив Полтавське ракетно-зенітне училище у 1989 році. Служив в армії, а в 1993-му звільнився. Я народився у родині військового, тож довго не розмірковував про те, куди йти навчатися. До військового училища вступив за покликанням. Не шкодую, тоді освіта була хорошою.

Згодом отримав другу вищу – менеджера – і потрапив на практику в банк. 20 років працював у банківській сфері. У 2014-му була перша хвиля мобілізації і я одразу пішов у першу танкову бригаду. Я відновлював техніку, навчав людей і чергував на півночі країни. У 2015 році демобілізувався. На роботі одразу потрапив під скорочення. Потім в «Укрпошті» почали набирати команду, і я потрапив туди.

У 2017-му збирався на контракт на службу. Вже пройшов медкомісію, але вийшов наказ міністра оборони, що брати чоловіків лише до 42 років, а мені було за 50. Мої документи лежали у них три місяці, і потім їх повернули назад. За два тижні цей наказ скасували, але я не збирався йти на службу.

«В армії не так страшно, як у цивільному житті зараз»

Коли почалася повномасштабна війна рф проти України, я десь до обіду обдумував, а потім зібрався і пішов до військкомату. Дружина у мене – офіцерка, вона розуміє це рішення. Вона також потрапила під обстріли у цій війні. У них загорілося сховище, ледь сама не згоріла, тому зі знайомими виїхала на захід України. Син залишається зі мною у Чернігові. Він також служить.

В армії не так страшно, як у цивільному житті зараз. Я не уявляю, як люди постійно сидять у підвалах і ховаються. Коли мені видали автомат, стало легше.

Перші дні було важко – поки ми прибули у частину, поки видали форму та зброю. Спочатку зброї навіть не всім вистачало. Ми ночували у розбитій казармі, потім – у лісі, а вже потім пішли на Чернігів.

«Адреналін можна було відрами носити»

Літак, який я збив, був першим збитим над Черніговом. Ти можеш день-два дивитися в небо, чекати, а потім це все відбувається за 10 секунд. Я побачив літак, запустив ракету. Після старту ракети багато диму, тому потрапляння я не побачив. Лише з місця, де він впав, підіймався чорний дим. Потім мені підтвердили, що я вцілив. У той момент було стільки адреналіну, що його можна було відрами носити, аж підстрибував. Ми спрацювали добре, за два дні збили три літаки окупанта. Зараз Чернігів вже облітають.

«Народ і армія єдині, нас не переможуть»

Після збитого літака я почав отримувати слова подяки. Людям видається, що я листоноша Пєчкін, який збив літак. Я наче занижую свої сили, але водночас посилюю віру нашого народу.

Я знаю, що ми переможемо, тому що народ так само піднявся, як і у 2014 році. Тоді у нас (армії – ред.) нічого не було, нам люди несли все – від сала і до бензину. Зараз куди б ми не заїхали, нас скрізь зустрічають – допомагають ремонтувати техніку, прати речі. Народ і армія єдині, нас не переможуть. Питання лише часу. Наскільки швидко це відбудеться, залежить не лише від нас, а й від міжнародної спільноти: як нам будуть допомагати зі зброєю, наскільки швидко впаде Росія. Вони потроху видихаються.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---