Як волинський поет повернув «дідові скарби»
Серед п’яти книг відомого на Волині поета Миколи Курилюка з Дубечного Старовижівського району чи не найпомітнішою залишається остання – «Дідові скарби». Відкриває її «Гімн об’єднаної Дубечненської громади», сповнений любові до рідного села. Тут Микола Пимонович народився, тут минули його дитинство та юність, тут зустрів кохання, а нині вже радіє внукам, пише газета Волинські новини.
ТАЛАНТ – ВІД ДІДА
Головним віршованим твором збірки є автобіографічна поезія «Родинна ноша, або Дідові скарби». Історія її написання символічна в житті автора.
«Мій по батьківській лінії дід Андрій залишився сліпим, тому був змушений заробляти на шматок хліба тим, що ходив селами з кобзою, складав пісні та байки і розповідав їх людям на базарах та вокзалах, за що старенькому платили, – розповідає Микола Курилюк. – Бувало, що такі виступи тривали по три-чотири години. Часом забирали його з бабусею Параскою в поліцію, а потім – у міліцію, звинувачуючи в жебрацтві, але що візьмеш зі сліпого – відпускали. Батько записав усю дідову творчість у зошит, який беріг як зіницю ока. Та ось лихо – мама була неграмотною і ненароком спалила той зошит. Як вона бідкалася після того, як просила мене повернути ті дідові скарби й виконати батьківський заповіт: передати їх наймолодшому члену родини».
А однієї ночі Миколі наснився сон, що він вихопив із печі дідового зошита й поклав його в ту дерев’яну валізу, з якою той ходив просити милостиню. Мабуть, саме від діда Андрія він і отримав неоціненний талант писати вірші.
А потім Микола пішов в армію. Служив далеко від рідної домівки.
«Хотів поздоровити маму зі святом 8 Березня, – згадує Микола Курилюк, – однак грошей на подарунок у солдата не було. Тому вирішив присвятити рідненькій вірш. Товариш, що мав стосунок до гарнізонної газети, запропонував віддрукувати його на гарному папері золотистими буквами».
А через чотири дні викликали Миколу в особливий відділ до майора Іванова і почали допитувати, яким чином він дістався до друкарських шрифтів, ледве не ув’язненням погрожували. Хлопець зовсім забув, що кожен лист додому перевіряють, тому й припустився такої помилки. На щастя, повз прочинені двері кабінету, де з ним бесідували, проходив командир бригади. Прочитав лист і запитав у офіцера:
«Майоре, в тебе мати є чи тебе народила вовчиця? Так ти ворогів радянської влади шукаєш? Іди привітай свою матір зі святом і не зачіпай хлопця».
«І врятував мене, – провадить мій співрозмовник. – А потім каже: «Але ж у командира бригади є також мати, дружина, донька. Напиши щось тепле і для них, якщо можеш». Через два дні привітання були готові. А через тиждень мене перевели у штаб бригади, де продовжив службу в приймальні командира бригади. Ця людина безмежно мені вірила, а я старався зразково виконувати всі покладені на мене обов’язки.
ПОЕТА ПІДРИМУЄ МІСЦЕВА ОТГ
Відтоді з-під пера Миколи Курилюка вийшло чимало ліричних та гумористичних творів. Свій талант він застосовує і в роботі – працює керівником пожежної охорони в об’єднаній громаді: щоб не карати порушників, пише про них байки. Кому ж захочеться потрапити під гостре перо майстра?
«Мої вірші друкують у багатьох виданнях, зокрема в журналі «Пожежна безпека», – каже Микола Пимонович. – Брав участь у Всеукраїнському конкурсі з цієї тематики і виборов перше місце. Нагородили грошовою премією та принтером».
Часто запрошують поета виступити в шкільні колективи, і звичайно ж, найчастіше звучить запитання, як пише він свої вірші.
«Порівнюю з тихим полюванням у лісі, – жартує, – коли цілий кошик грибочків назбирую, а коли й жодного».
Микола Пимонович гортає сторінки своїх книг, які побачили світ упродовж 2010-2018 років: «Без джерел не живиться ріка», «Стежками поліського краю», «Калейдоскоп душевних візерунків», «Дідові скарби» та «Жартома про серйозне», а ще – збірники «На берегах Вижівки», «Коли душі торкнеться слово», захоплено розповідає про книгу «Струни душі», де зібрано твори поетів-початківців з Дубечного:
«Вийшла ця книга завдяки фінансовій підтримці місцевої громади, зокрема її очільника Анатолія Костючика. Погодьтеся, не кожен сільський голова у такий складний час підтримуватиме талановитих земляків. Дубечненська ОТГ виділяла кошти й на мої книги. А ще я вдячний за фінансову підтримку своєму однокласнику Івану Гетюку, фермеру-земляку Петру Костючику, народному депутату Степану Івахіву, з яким ми навчалися в одному виші, а потім випадково зустрілися. І, звичайно ж, українським емігрантам у Німеччині.
ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ШАНУЮТЬ І ЗА КОРДОНОМ
Про діаспору поет згадує з особливим теплом. Чимало своїх віршів Микола Курилюк розповсюджував через інтернет. Уподобавши їх, громада емігрантів з Білефельда попросила автора надіслати їм кілька книжок, а потім запросила в Німеччину.
«Десять днів я спілкувався з емігрантами, – розповідає Микола Пимонович. – Побував у школі, лікарні, дитсадку, пожежній охороні, зустрівся з мером міста й отримав купу позитивних емоцій».
А ще творчість нині відомого автора, члена літературно-мистецького товариства «Творчий світ», що об’єднує поетів Ковельського, Старовижівського, Ратнівського та деяких інших районів Волині, знають не лише у Німеччині, але й в Італії, Іспанії, Чехії та інших країнах Європи, Америки і навіть в Австралії.
Наталя КОСЯНЕНКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
ТАЛАНТ – ВІД ДІДА
Головним віршованим твором збірки є автобіографічна поезія «Родинна ноша, або Дідові скарби». Історія її написання символічна в житті автора.
«Мій по батьківській лінії дід Андрій залишився сліпим, тому був змушений заробляти на шматок хліба тим, що ходив селами з кобзою, складав пісні та байки і розповідав їх людям на базарах та вокзалах, за що старенькому платили, – розповідає Микола Курилюк. – Бувало, що такі виступи тривали по три-чотири години. Часом забирали його з бабусею Параскою в поліцію, а потім – у міліцію, звинувачуючи в жебрацтві, але що візьмеш зі сліпого – відпускали. Батько записав усю дідову творчість у зошит, який беріг як зіницю ока. Та ось лихо – мама була неграмотною і ненароком спалила той зошит. Як вона бідкалася після того, як просила мене повернути ті дідові скарби й виконати батьківський заповіт: передати їх наймолодшому члену родини».
А однієї ночі Миколі наснився сон, що він вихопив із печі дідового зошита й поклав його в ту дерев’яну валізу, з якою той ходив просити милостиню. Мабуть, саме від діда Андрія він і отримав неоціненний талант писати вірші.
А потім Микола пішов в армію. Служив далеко від рідної домівки.
«Хотів поздоровити маму зі святом 8 Березня, – згадує Микола Курилюк, – однак грошей на подарунок у солдата не було. Тому вирішив присвятити рідненькій вірш. Товариш, що мав стосунок до гарнізонної газети, запропонував віддрукувати його на гарному папері золотистими буквами».
А через чотири дні викликали Миколу в особливий відділ до майора Іванова і почали допитувати, яким чином він дістався до друкарських шрифтів, ледве не ув’язненням погрожували. Хлопець зовсім забув, що кожен лист додому перевіряють, тому й припустився такої помилки. На щастя, повз прочинені двері кабінету, де з ним бесідували, проходив командир бригади. Прочитав лист і запитав у офіцера:
«Майоре, в тебе мати є чи тебе народила вовчиця? Так ти ворогів радянської влади шукаєш? Іди привітай свою матір зі святом і не зачіпай хлопця».
«І врятував мене, – провадить мій співрозмовник. – А потім каже: «Але ж у командира бригади є також мати, дружина, донька. Напиши щось тепле і для них, якщо можеш». Через два дні привітання були готові. А через тиждень мене перевели у штаб бригади, де продовжив службу в приймальні командира бригади. Ця людина безмежно мені вірила, а я старався зразково виконувати всі покладені на мене обов’язки.
Відтоді з-під пера Миколи Курилюка вийшло чимало ліричних та гумористичних творів. Свій талант він застосовує і в роботі – працює керівником пожежної охорони в об’єднаній громаді: щоб не карати порушників, пише про них байки. Кому ж захочеться потрапити під гостре перо майстра?
«Мої вірші друкують у багатьох виданнях, зокрема в журналі «Пожежна безпека», – каже Микола Пимонович. – Брав участь у Всеукраїнському конкурсі з цієї тематики і виборов перше місце. Нагородили грошовою премією та принтером».
Часто запрошують поета виступити в шкільні колективи, і звичайно ж, найчастіше звучить запитання, як пише він свої вірші.
«Порівнюю з тихим полюванням у лісі, – жартує, – коли цілий кошик грибочків назбирую, а коли й жодного».
Микола Пимонович гортає сторінки своїх книг, які побачили світ упродовж 2010-2018 років: «Без джерел не живиться ріка», «Стежками поліського краю», «Калейдоскоп душевних візерунків», «Дідові скарби» та «Жартома про серйозне», а ще – збірники «На берегах Вижівки», «Коли душі торкнеться слово», захоплено розповідає про книгу «Струни душі», де зібрано твори поетів-початківців з Дубечного:
«Вийшла ця книга завдяки фінансовій підтримці місцевої громади, зокрема її очільника Анатолія Костючика. Погодьтеся, не кожен сільський голова у такий складний час підтримуватиме талановитих земляків. Дубечненська ОТГ виділяла кошти й на мої книги. А ще я вдячний за фінансову підтримку своєму однокласнику Івану Гетюку, фермеру-земляку Петру Костючику, народному депутату Степану Івахіву, з яким ми навчалися в одному виші, а потім випадково зустрілися. І, звичайно ж, українським емігрантам у Німеччині.
ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ШАНУЮТЬ І ЗА КОРДОНОМ
Про діаспору поет згадує з особливим теплом. Чимало своїх віршів Микола Курилюк розповсюджував через інтернет. Уподобавши їх, громада емігрантів з Білефельда попросила автора надіслати їм кілька книжок, а потім запросила в Німеччину.
«Десять днів я спілкувався з емігрантами, – розповідає Микола Пимонович. – Побував у школі, лікарні, дитсадку, пожежній охороні, зустрівся з мером міста й отримав купу позитивних емоцій».
А ще творчість нині відомого автора, члена літературно-мистецького товариства «Творчий світ», що об’єднує поетів Ковельського, Старовижівського, Ратнівського та деяких інших районів Волині, знають не лише у Німеччині, але й в Італії, Іспанії, Чехії та інших країнах Європи, Америки і навіть в Австралії.
Наталя КОСЯНЕНКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Без «обмежено придатних»: українців ділитимуть на чотири категорії за станом здоровʼя
Сьогодні 23:04
Сьогодні 23:04
Майже рік вважався зниклим: на Запоріжжі загинув командир механізованого відділення з Волині Роман Кондратюк
Сьогодні 22:43
Сьогодні 22:43
У селищі на Волині лікарню обладнали комп’ютерним томографом
Сьогодні 21:51
Сьогодні 21:51
На Донеччині загинув захисник з Луцька Євгеній Поліщук
Сьогодні 20:54
Сьогодні 20:54
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.