Як живе лучанка, яка втратила руку на роботі у Польщі

Лучанка Альона Романенко, яка втратила руку, працюючи у польській пральні, разом з чоловіком живе закордоном.

У Познані (місто на заході країни, - ред.) вона проходить реабілітацію та вчить польську мову, чоловік працює на будівництві, пише Перший.

Днями подружжя приїхало до Луцька, аби побачитись з рідними, але затримуватись надовго тут не планують.

Нагадаємо, 15 грудня 2017 року поблизу міста Познань, що у Польщі, з лучанкою трапився жахливий нещасний випадок - її рука застрягла у гарячій прасувальні і пробула там 40 хвилин. На жаль, руку врятували не вдалося. Власник пральні намагається перекласти вину на дівчину.

Рука 50 хвилин пробула в прасувальні, де 190 градусів тепла

Наприкінці листопада 2017 року жінка влаштувалась на роботу у пральню в невеликому містечку Любоні, що поблизу Познані. Серед її обов’язків було контролювати, щоб постільна білизна потрапляла в машину для сушіння і прасування, не зав’язуючись у вузли. Як запевняє Альона, інструктаж їй ніхто не проводив. Натомість вказівки роздавали старші працівники.

Нещасний випадок трапився 15 грудня, коли жінка попрацювала лише 21 день. З простирадл утворився вузол. Українка спробувала дістати його з машини, але її ліву руку швидко затягнуло всередину прасувальні. Машину вчасно не вимкнули, тож кінцівку намотало на механізм. До того ж всередині було 190 градусів тепла.

«Я весь час була при свідомості, поки рятувальники 50 хвилин намагались витягнути руку. Біль був страшний. А власник пральні ще й не дозоляв розрізати машину. Медики тільки кололи мені знеболююче», - пригадує Альона Романенко.

Минуло майже 1,5 роки, а біль не минає

Після нещасного випадку жінці зробили операцію і ампутували знищену високою температурою кінцівку. Потім вона перенесла ще дві операції з пересадки шкіри. Минуло майже півтора року, та жінка досі відчуває біль у руці.

«Фантомні болі (біль, який відчувають люди у втраченій кінцівці, - ред.) такі страшні, що я часто по півночі не можу спати. І ліки ніякі не допомагають – це ж в голові», - розповідає жінка.

Нелегко дається їй і реабілітація, яка триває вже сім місяців.

«Після цих занять мені вже нічого не хочеться. І ще невідомо, коли вони закінчаться. Частина руки, яка залишилась, ніяк не хоче рухатись нормально», - пояснює Альона.

Реабілітація потрібна, щоб жінка в майбутньому змогла носити протез і керувати ним. Попередньо він може коштувати біля 300 тисяч злотих, але коли до нього дійде справа, поки невідомо. Наразі жінка вчиться робити прості побутові речі однією рукою. Зокрема, вона вже може застібати одяг.

У майбутньому Альона Романенко хоче повернутися до роботи.

«Зрозуміло, що фізично я не зможу працювати. Але, наприклад, сидіти на телефоні в кол-центрі могла б. Або бути польсько-українським перекладачем. Я вчу польську і вже можу трохи говорити, але це не так просто. Потрібен час», - розповідає жінка.

Повертатися в Україну не планують

За лікування та реабілітацію подружжя не платить. Оскільки жінка працювала офіційно, усе покрила страховка. Також допомогли кошти, які збирали небайдужі в Польщі та Україні. За ці гроші пара змогла платити за квартиру, поки обоє не могли працювати.

Суд над власником пральні досі триває. Його можуть позбавити волі на кілька років за недотримання техніки безпеки.

«Він ні раз не дзвонив, не цікавився, як я. Ще й намовляє свідків казати, що я пройшла інструктаж і з їхнього боку помилок не було», - каже Альона Романенко.
Подружжя сподівається, що суд стягне з бізнесмена гроші на їхню користь. Також вони досі чекають на допомогу від української влади чи благодійних фондів. В інший спосіб, кажуть, грошей на протез не знайдуть.

«Ми звертались до всіх п’яти українських консульств і ніхто не відповів. Нас же і по всіх каналах показували, але допомогли тільки прості люди», - каже чоловік Альони Андрій Романенко.

«Так, нас туди ніхто не відправляв. Але ж ми не від хорошого життя поїхали. Максимум, що я отримував в Україні, працюючи на будівництві, це 8-10 тисяч гривень, з яких 4,5 йшло на квартиру», - додає він.

Повертатись до України пара поки не планує.

«Не знаю, як життя складеться. Але так, як та влада ставиться до людей, то не хочеться сюди їхати. Як тут взагалі жити – за пенсію 1000 гривень?» - нарікає Альона Романенко.

Текст: Віта Сахнік

Фото: Ірина Кабанова

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---