USD 39.85 40.24
  • USD 39.85 40.24
  • EUR 40.00 40.20
  • PLN 9.95 10.20

Легендарний форвард «Волині»: «Не бачу гравців, які можуть вирішити долю матчу з німцями»

8 Червня 2016 19:00
Напередодні Євро Володимир Дикий, найрезультативніший гравець в історії «Волині» (разом з Андрієм Федецьким), в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини пригадав віхи своєї кар’єри та спрогнозував ім’я переможця континентальної першості.

Юний Володимир Дикий з’явився у основному складі «Карпат» 1979 року. Попереднього сезону львів’яни в скандально-драматичному матчі останнього туру першої ліги СРСР поступилися мінському «Динамо». Зазначимо, що навіть нічия виводила б «Карпати» до вищої ліги. Після фіаско колектив залишив багаторічний наставник команди Ернест Юст. «Карпати» прийняв Іштван Секеч. Саме при Іштвані Йожефовичі за «зелено-білих» дебютує 17-річний вихованець місцевого спортінтернату та водночас наймолодший футболіст в заявці клубу – Володимир Дикий. Той рік, 1979, виявився врожайним для «левів» – Андрій Баль, Григорій Батіч, Ігор Мосора регулярно вражали ворота суперників, а Степан Юрчишин взагалі «наколотив» рекордні 42 м’ячі! В результаті команда, здобувши перше місце, потрапила до вищої ліги СРСР.

У еліті радянського футболу львів’яни проявили себе не найкраще – «Карпати», з найменшим показником в графі «забиті м’ячі» з-поміж 18 учасників, посіли передостаннє місце та повернулися до першої ліги. По ходу сезону колектив залишив Секеч. На його місце прийшов Ярослав Дмитрасевич. За перші два сезони Володимир Дикий у 47 іграх провів всього один гол, але «зоряний» час нападника буде ще попереду. Сезону 1981 форвард відзначиться дев’ять разів, а «Карпати» фінішують одинадцятими з-поміж 24 клубів. Та на футбольний Львів очікуватимуть кардинальні зміни: «Карпати» об’єднають з армійською командою СКА. Лідери «зелених» залишали місто Лева. Ярослав Думанський перейде до київського «Динамо» (Андрій Баль опиниться в столиці України дещо раніше), Юрій Дубровний, Григорій Батіч, Віктор Копил, Василь Щербей пристануть на пропозицію кишинівського «Ністру», Сергія Шмундяка та Ігоря Мосору забере чернівецька «Буковина», Олег Родін попрямує до московського «Динамо». А Володимир Дикий, виконавець юнацької і молодіжної збірної СРСР, разом з Василем Гуньком, обере харківський «Металіст».

У 1983 році форвард повернеться до Львова, провівши три сезони за СКА – «Карпати». Далі, здавалося би, кар’єра здібного гравця підходить до завершення: друголігові «Нива», «Нафтовик», аматорські «Сільмаш», «Хімік»… Як раптом 1988 року Віталій Кварцяний запросить львів’янина до «Торпедо»/ «Волині». І Володимир Петрович знову заграв. Яскраво та результативно. Протягом виступів Дикого за лучан, у «Волині» частенько змінювалися наставники: Кварцяний – МаркевичПокора – Кварцяний – Дячук-Ставицький. Але тренерська чехарда не позначилася нападнику – на рахунку Дикого за «Волинь», як і на ліку Андрія Федецького, 91 гол в офіційних матчах. У тому числі найперший гол лучан в рамках чемпіонату України.

З 2000 року Володимир Петрович працює в системі «Волині». Нині львів’янин, що давно став лучанином, – старший тренер «хрестоносців».

Як львів’янин обіграв чемпіона Радянського Союзу

– 17-річним Володимир Дикий грав у першій союзній лізі, а через рік вже виступав у вищій лізі СРСР, будучи основним футболістом «Карпат». Неймовірний факт!

– Якщо не помиляюся, дебютував я проти запорізького «Металурга». За перші два сезони провів всього один гол. Мабуть, така результативність мала місце через молодість, не вистачало досвіду, впевненості, хоч моменти траплялися чи не в кожному матчі. Центральним нападником «Карпат» був Степан Юрчишин, на флангах розміщувалися інсайди: я та Гриша Батіч. Інколи на поле виходив Ігор Мосора. Часто в атаку підключалися наші крайні захисники Олег Родін, Олег Саулевич. І тому мені, молодому, доводилося відпрацьовувати по всьому фланзі, бігаючи туди-назад.

– Як потрапили з «Карпат» до «Металіста», який щойно вийшов до вищої ліги?

– У 1982 році «Карпати» об’єднали з львівським СКА. Я, очікуючи обіцяних фінансових умов від «Карпат», не перейшов до київського «Динамо». Львів’яни обіцянок так і не виконали, і завдяки сприянню Володимира Булгакова – помічника головного тренер «Металіста» Євгена Лемешка, – я з Василем Гуньком опинився в Харкові.

– Надовго у «Металісті» ви не затрималися…

– Справа у армії. Однак про все розповім по порядку. Після переїзду до Харкова справи складалися добре. Нодар Бачіашвілі вже завершував з футболом, і ми з Володею Лінке вважалися основним дуетом нападників. До слова, на той час я виступав за молодіжну збірну Радянського Союзу.

За «Металіст» дебютував в Москві, проти «Спартака». В складі господарів в старті вийшли Олег Романцев, Сергій Шавло, Федір Черенков, Сергій Родіонов. Закінчили 0:0. Щоправда, ми «відскочили». Здорово зіграв наш голкіпер Олексій Житнік. Наприкінці матчу я пробивав у порожні ворота. Як Хідіятуллін зумів винести м’яча з рамки, диву даєшся (Вагіз у 1982 році виступав за ЦСКА, – авт.)! Після фінального свистка тренер «спартачів» Костянтин Бєсков ходив засмучений.

А коли мені настав час служити у війську, обрав львівський СКА, хоча міг потрапити до московського ЦСКА, або до київського «Динамо».

– Дата 29 травня 1982 вам про щось говорить?

– Це коли я вперше відзначився за «Металіст»?

– Так.

– Харківчани приймали мінське «Динамо», яке того сезону стане чемпіоном СРСР. За хвилин п'ятнадцять до кінця матчу, при рахунку 0:0, Євген Лемешко каже мені: «Володя, перевдягайся». Уявіть картину: з секунди на секунду я повинен з’явитися на полі, стою розминаюся на лінії, як на 80 хвилині Кондратьєв відкриває рахунок (офіційний протокол каже, що Володимир Петрович після голу мінчан вже вийшов на заміну, – авт.). Думаю собі: «Бляха, оце я не фартовий!». Але через мить зрівнюю рахунок головою, а через кілька хвилин Леонід Ткаченко, теж ударом головою, вириває для нас важливу перемогу!

– Те, що не грали лідери «Динамо» Боровський, Алейников, Зигмантович посприяло вікторії «Металіста»?

– Без сумніву, це були основні виконавці мінчан, які грали за збірну Союзу. Але вся білоруська команда вважалася досить сильною за підбором футболістів.

– Київське «Динамо» якось мотивувало «Металіст» за успіх з московськими командами та мінським «Динамо»? Також не секрет, що кияни тісно товаришували з грузинами, а мінчани – з москвичами.

– Ні, ніхто не стимулював. Щодо договірних матчів, хтозна, можливо хтось із досвідчених футболістів і грав у не надто чесний футбол. Але нам, молодим, дуже хотілося себе проявити у вищій лізі, на полі всі викладалися з останніх сил. Коли виступав за «Карпати», київське «Динамо» боялось їхати до Львова. У 1980 році в нас знаходилися хороші молоді гравці: Андрій Баль, Ярик Думанський, Юра Суслопаров, Гриша Батіч, Іван Паламар.

Знаєте, всі ігрові види спорту є непередбачуваними, момент вирішує доля секунди. Пригадайте фінал Ліги чемпіонів між «Баварією» та «Манчестер Юнайтед» та фінал французького чемпіонату світу. Хіба там теж місце мали «договорняки»? Ні, звісно! Однак прості помилки гравців стали результативними.

– Чим вам загалом запам’ятався тодішній «Металіст»?

– Чудовий тренер Євген Лемешко «зліпив» конкурентоздатну команду, з характером таку знаєте. В 1982 році перед «Металістом» поставили завдання закріпитися у вищій лізі, яке ми успішно виконали. Обіграли «Нефтчі», «Арарат», розгромили переможця Кубка володарів Кубків – тбіліське «Динамо». Окрім «банки» мінчанам, я забив ще переможний гол «Кубані». Як нині бачу той м’яч: Крамаренко віддає пас, і я пробиваю повз воротаря (Володимира Пільгуя, – авт.). До речі, за «Кубань» бігав захисник Володимир Журавчак. З Володимиром Олексовичем ми виступатимемо за СКА-«Карпати», працюватимемо у системі «Волині». Наприкінці чемпіонату «Металіст» трохи здав – далася взнаки коротка лава запасних, травми.

– Після Харкова ви вернули до першолігового СКА – «Карпати». Досвід виступів в другому за рангом дивізіоні країни, де змагалися 22-24 команди, ви вже мали на початку кар’єри. Які лишилися спогади про першу лігу СРСР?

– Грали два матчі на тиждень. Це окрім Кубку СРСР. Організатори турніру намагалися зробити графік матчів максимально зручним, а не так, що летимо в Хабаровськ грати з СКА, і відразу необхідно летіти у Ригу до «Даугави», чи у Вільнюс до «Жальгіріса». Приміром, якщо грали проти Хабаровська, вилітали до Москви, де робили пересадку. По дорозі до Львова з Далекого Сходу проводили матч у Москві з «Локомотивом». Після поєдинків з «Паміром» (Душанбе), вирушали до узбецького міста Джизак та грали проти «Бустона» (згодом команду перейменують на «Зірку». Нині ФК «Согдіана», – авт.).

А скільки незручностей виникало через різницю в часі, через кліматичні умови!В Хабаровську хлопців піднімали снідати о 3 годині ночі, вранці вже виїжджали на матч. На початку теплої львівської осені ми прибуваємо на Далекий Схід, а там лежить сніг, справжня зима. Летимо у Середню Азію, а там страшенна спека. Протягом виступів за «Карпати» довелося побувати у таких далеких куточках Союзу, як Нальчику, Орджонікідзе, що нині зветься Владикавказом, Грозному, казахському Павлодарі, Ашхабаді, Бішкеку, Ланчхуті, Ставрополі, Алма-Аті, Кутаїсі, Батумі, Абовяні…

«Перемогу в чемпіонаті України «Волинь» відзначила шампанським»

«У 1988 році ми серйозно попрацювали над запрошеннями деяких футболістів, тому що команда потребувала певного поштовху. Не могли же весь час посідати найнижчі місця, особливо після п’ятого – шістнадцяте. Потрібно було подолати застій в команді. У список гравців, покупку яких планували, потрапив Володимир Дикий. Це футболіст, який у той час виступав за львівський «Сільмаш» на першість області. До цього Володя, талановита молода людина, проявив себе у юнацькій та молодіжній збірній СРСР. Грав на чемпіонаті Європи. Молодим його запрошували у «Карпати». Через сімейні обставини, через слабкий характер піддавався спокусам – порушував спортивний режим. Але талант було видно, його ставили, йому довіряли… Мені Дикого вдалося вмовити, ми з ним про все домовилися, і він розпочав готуватися до сезону, тренувався. Я йому довіряв. Володя просвітлив, освіжився. У нього були сімейні питання, він переживав важкий період. Розлучення з дружиною, маленька дочка, йому довелося залишити трьохкімнатну квартиру в Львові, яку йому вирішив Секеч. Ми обіцяли Володі допомогти з квартирою в Луцьку, але поки він мешкав у гуртожитку. Згодом ми найшли йому наречену Іру. Він з нею одружився, жив у дружини, в подружжя народилося два сина. В результаті за Луцьк Володя відіграв вісім років, забивши 91 м’яч у офіційних матчах. Люди, песимістично налаштовані щодо його майбутнього, до його реальних можливостей, помилилися, а я повірив в його перспективу, і Дикий доказав це, забив чимало голів, став дійсно історичною особистістю для волинського футболу».

Віталій Кварцяний, «Футбол – це не тільки перемоги»

– Пам’ятаєте дебютний гол «Волині» у вищій лізі України?

– Звісно! У середині поля захисник «Буковини», ніби Юрій Махіня, хотів мене обіграти, але я, відібравши м’яча, вийшов сам на сам з воротарем та пробив у правий кут. На жаль, «Волинь» поступилася чернівчанам.

– Стартовий склад «Волині» на матч з «Буковиною» назвете?

– Ой, напевно ні… Минуло вже понад двадцять років (Бурч (вр), Шухман, Антонюк (к), Федюков, Польний, Дикий, Топчієв, Федецький, Слука, Плотко, Мозолюк, – авт.).

– Штатними пенальтистами у «хрестоносців» значилися ви та Бурч. Мирно вирішували, хто проб’є з «точки»?

– Пенальті – це ще не гол. Перед ударом потрібно відчувати впевненість у власність силах. Якщо Міша казав, що почувається впевнено – бив він. Коли подібне відчував я – брав м’яча та ставив його на одинадцятиметрову відмітку.

– Як «Волинь» святкувала перемогу в чемпіонаті України 1989 року?

– В останніх матчах нам потрібно було витискати максимум. На фініші очки давалися тяжкою працею, причому чернівецька «Буковина», головний конкурент лучан, мотивувала наших суперників. У завершальних виїзних матчах, проти кримських «Чайки» та «Севастополя», «Волинь» привезла нічиї. Дві останні гри ми проводили вдома: проти одеського СКА та миколаївського «Суднобудівника». Одеситів ледве здолали – 2:1. Миколаївців розбили 3:0, я забив один з м’ячів команди.

Після фінального свистка на стадіоні довго лунали радісні вигуки вболівальників. Команда пішла в роздягальню, хлопці взяли шампанського. Партійні діячі нагороджували нас грамотами та медалями в кінотеатрі «Промінь» (тодішній «Москва», – авт.). Ну а ввечері усі гайнули до ресторану.

«Ми загубили дитячий футбол»

– Наразі ми не бачимо українських нападників топ-рівня. В чому проблема? Що потрібно кардинально змінити у вихованні молодих форвардів?

– А знаєте чому так? Справа у тому, що ми дуже багато втратили через відсутність вуличного футболу, де діти могли грати цілодобово, де не потрібно було щось платити. Дітвора мала одного м’яча, якого ганяла весь день. Так, тренер повинен підказувати малечі, як потрібно грати, але дитину повинна обдарувати природа. В роки моєї юності було так – взяв м’яча та починаєш всіх обводити. Кожен хотів себе показати. Тепер ми загубили дитячий футбол, коли хлопчакам на полі дозволялося все.

В Україні дуже мало індивідуально сильних вітчизняних футболістів, таких що можуть з легкістю «накрутити» захисників. Коли гравець в дитинстві не обігрував суперників, то як, скажіть, він робитиме це нині? Український чемпіонат налічує не надто багато технічних виконавців. У «Динамо» виділяється Ярмоленко, в «Шахтарі» раніше виділявся Алекс Тейшейра. Нині в складі «гірників» якісну гру демонструють Тайсон і Марлос. Дивлюся наш чемпіонат та не бачу різниці між футболістами обох суперників, практично всі рівні. Чому Шевченко, Ребров, Блохін, Бєланов ставали найкращими бомбардирами? Бо були індивідуально сильними футболістами, не боялися обігрувати один в один.

Раніше, в епоху Радянського Союзу, навіть у першій та другій лізі знаходилося чимало індивідуально сильних виконавців. Суперники «Волині» з хвилюванням їхали до Луцька, адже знали, що там діють небезпечні Антонюк, Федюков, Федецький, Дикий. А що говорити про вищу лігу? Кожна команда попереду налічувала дуже сильних виконавців. У «Спартака» – Георгій Ярцев, Федір Черенков, Сергій Родіонов, в «Арарата» – Хорен Оганесян, у київському «Динамо» – Олег Блохін, у московському «Динамо» – Валерій Газзаєв, у ЦСКА – Юрій Чеснаков, у тбіліському «Динамо» – Рамаз Шенгелія, Володимир Гуцаєв, Давид Кіпіані.

Нинішня українська молодь, включаючи юнаків «Волині», має хороші шанси заграти серйозно, але при відповідальному відношенні до справи. Прикро, але сьогодні молодь не така працелюбна, як колись.

– Ви згадали про майстрів атаки радянського часу. А проти яких гравців оборонного плану було найтяжче змагатися в єдиноборствах?

– Відразу пригадав Олександра Новікова і Сергія Нікуліна з московського «Динамо». Справжні вбивці, що мама-караул (недаремно цих гравців прозивали Коса і Автоген, – авт.). Непоступливими футболістами були Олександр Бубнов з того ж «Динамо», Андрій Калайчев з «Локомотиву». Юнаком, граючи за молодіжну збірну Союзу, я протистояв Рональду Куману, Лотару Маттеусу, Іану Рашу. Звідки міг знати, що вони стануть легендами світового футболу.

– Складіть символічну збірну з тих футболістів, з якими довелося виступати пліч-о-пліч.

– Важке питання. Потрібно подумати... Не хочеться нікого образити з екс-партнерів. Як казав раніше, колись в кожній команді перебувало чимало якісних виконавців. Ну, в «рамку» поставимо кіпера «Карпат» Олексія Швойницького. З польових гравців оберу Ростіка Поточняка, Андрія Баля, Андрія Федецького, Лева Броварського, Степана Юрчишина.

– На що очікуєте від нашої збірної на Євро-2106?

– Ой, не знаю чого очікувати, справді… Товариські матчі хлопці Фоменка виграли, але це товариські поєдинки. От скажіть мені, хто може вирішити долю матчу з німцями? Я, принаймні, таких виконавців не бачу. В України дві «зірки»: Коноплянка та Ярмоленко, які часто-густо не надто помітні у важливих матчах проти серйозних суперників. Чемпіоном стане збірна, що має чимало індивідуально сильних футболістів. Моїми фаворитам на перемогу в турнірі є Англія, Франція, Німеччина та Хорватія.

Спілкувався Андрій СОКОЛОВСЬКИЙ

Довідка:

Дикий Володимир Петрович

Народився: 15.02.1962 року в місті Червонограді (Львівська область), позиція: нападник

Кар’єра гравця:

Ч-т Кубок

1979 – «Карпати», Львів (1 ліга) 20/1

1980 – «Карпати», Львів (вища ліга) 27/0 1/0

1981 – «Карпати», Львів (1 ліга) 41/9 4/0

1982 – «Металіст», Харків (вища ліга) 6/2 2/0

1983 – СКА – «Карпати», Львів (1 ліга) 33/4 1/0

1984 – СКА – «Карпати» (1 ліга) 36/6 2/0

1985 – «Нива», Тернопіль (2 ліга) 19/1

1985 – СКА – «Карпати» (1 ліга) 5/0

1986 – «Нафтовик», Охтирка (2 ліга) 9/0

1986 – «Хімік», Дрогобич (аматори)

1987 – «Сільмаш», Львів (аматори)

1988 – «Торпедо», Луцьк (2 ліга) 48/16

1989 – «Волинь», Луцьк (2 ліга) 45/22

1990 – «Волинь» (2 ліга) 33/13

1991 – «Волинь», Луцьк (2 ліга) 36/13

1992 – «Волинь» (вища ліга) 15/2 1/1

1992/93 – «Волинь» (вища ліга) 27/9 5/2

1993/94 – «Волинь» (вища ліга) 23/3 6/1

1994/95 – «Волинь» (вища ліга) 28/4 2/1

1995/96 – «Волинь» (вища ліга) 26/4 1/0

1996/97 – «Верес», Рівне (1 ліга) 36/1 2/0

Досягнення: чемпіон Всесоюзної Спартакіади школярів (1978), переможець першої ліги СРСР (1979), півфіналіст Кубку СРСР (1979), чемпіон другої ліги СРСР, 6 зона (1989), разом з Андрієм Федецьким найкращий бомбардир «Волині» в історії (в обох по 91 голу), автор найпершого гола «Волині» в історії чемпіонатів України (10.03.1992), майстер спорту СРСР.
Молодий Володимир Дикий в складі «Карпат»


Обкладинка програмки з дебютного матчу Володимира Дикого за львівські «Карпати»
Володимир Дикий. Середина 1980-их
1982 рік. Матч «Карпати» – «Динамо» (Тбілісі). Харків’янина Сергія Малька забирає «швидка». Після отриманого двійного перелому ноги Малько завершить професійну кар’єру
Володимир Дикий у 1982 році


Програмки з матчів «Кайрат» – «Металіст» та «Пахтакор» – «Металіст». В заявці на гру знаходиться ім’я Володимира Дикого


В атаці лучан Володимир Дикий
Нападник «Волині» Дикий (праворуч)
1989 рік. «Волинь» на зборах в Криму. Володимир Дикий у верхньому ряду третій праворуч


Після чемпіонської гри з «Суднобудівником». Присіли: В. Мартинюк, Г. Шухман, І. Польний, А. Зейберлінш, С. Ковальов, О. Федюков. Стоять: В. Кварцяний (головний тренер), В. Дикий, А. Раденко, В. Антонюк, М. Слука, А. Федецький, О. Єщенко (адміністратор)
Автор інтерв’ю з Андрієм Федецьким та Володимиром Диким – легендами «Волині»


Володимир Байсарович, Віталій Кварцяний, Сергій Чабан, Володимир Дикий, Ярослав Комзюк в матчі проти ветеранів столичного «Динамо»
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Анонім Показати IP 9 Червня 2016 00:48
Да ,были люди

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus