Луцьк святкує Перемогу. ФОТО

нормальні люди - прийшли спокійно, відзначили свято, спокійно розійшлись. все таки Луцьк толерантне місто. не те що львів чи тернопіль, понакручують людей, посіють ворожнечу, а правду люди пам*ятають.

Толерастне місто

Не забувайте, що вшановуєте тих, хто нищив людей в луцькій тюрмі 23 червня 1941 року.

з ювілейними брязкальцями,репресивний апарат бувшого союзу святкує чужу Перемогу. ХВАЛА присутнім там дійсним ФРОНТОВИКАМ!!! Все решта совіцька помпа.

Цена победы Споры о том, завалил ли Советский Союз нацистскую Германию трупами, или же потери сторон были соразмерными, продолжаются до сих пор. Что и не удивительно: советская власть не горела желанием выяснять точное количество потерь за время войны. Поэтому достаточно долгое время советские граждане довольствовались цифрой, озвученной Иосифом Сталиным, который сразу после войны заявил: СССР потерял 7 миллионов человек. В чем, стоит отметить, тут же усомнились на Западе. После развенчания «культа личности» тогдашний генсек Никита Хрущов поднял «планку» сразу в три раза – до «более 20 миллионов». Однако, реальное исследование потерь началось лишь в конце 1980-х. В 1988-1993 гг. коллектив военных историков под руководством генерал-полковника Кривошеева, проведя анализ имеющихся материалов, озвучил новую цифру, ставшую впоследствии официальной – 26,6 млн. Из которых 8,6 млн. – потери военнослужащих убитыми и 4,4 млн. – попавшими в плен и пропавшими без вести. Однако, существуют и другие мнения. Так, согласно оценке российского публициста Бориса Соколова, общие людские потери СССР в 1939—1945 гг. составили 43 448 тыс. человек, а общее число погибших в рядах Советских Вооруженных Сил в 1941-1945 гг. – 26,4 млн. человек. Если верить его данным, то соотношение потерь бойцов Краской Армии и Вермахта на Восточном фронте достигает 10:1. Впрочем, вопрос о количестве погибших до сих пор остается открытым, и вряд ли на него когда-нибудь дадут окончательный ответ. 9 мая – день окончания войны Многие считают, что Великая отечественная война (то есть, между Германией и СССР) закончилась 9 мая – по крайней мере, среди молодого поколения такое мнение весьма распространенно. Между тем, в западных странах эту дату отмечают днем раньше, 8 мая. И на это есть серьезные причины. Вообще-то, война могла закончиться еще 1 мая 1945 года, когда начальник генштаба сухопутных войск верхмахта генерал Кребс заявил, что уполномочен вести переговоры о перемирии. Но в планы официальной Москвы такие полумеры не входили – Сталин настаивал на безоговорочной капитуляции. Немецкое командование от таких условий отказалось, и боевые действия продлились еще на неделю. В итоге Акт о безоговорочной капитуляции все же был подписан – в 2:41 ночи 7 мая в Реймсе. Правда, и оно не устроило Советский союз – у генерала Суслопарова, присутствовавшего от СССР, не было разрешения на подписание документа. Из-за чего Германии пришлось капитулировать повторно, 8 мая в 22:43 по центрально-европейскому времени (или 9 мая в 0:43 по московскому). Однако, на этом официальная война с Союзом для Германии не закончилась – приняв капитуляцию, Москва не подписала мир. Сделано это было только через 10 лет, 25 января 1955 года. День победы – праздник со слезами на глазах Хотя сейчас считается, что 9 мая был «святым» днем всегда, это далеко не так. Как это ни парадоксально, но Сталину память о войне оказалась не нужна. Первые три года День победы еще праздновался, однако в 1948-м он превратился в обычный рабочий день. «Воскресил» праздник Леонид Брежнев – в юбилейном 1965-м. Собственно, именно при Брежневе культ Великой победе и стали формировать на всесоюзном уровне. Тогда же, кстати, стали проводиться и военные парады. Причем изначально их устраивали только в юбилейные 1965, 1975, 1985 и 1990 годы, а не ежегодно. Отмену праздника некоторые историки связывают с тем, что советская власть изрядно побаивалась независимых и активных ветеранов. Официально же было приказано: о войне забыть, все силы бросить на восстановление разрушенного войной народного хозяйства. Согласно ряду исследований, во время войны было демобилизовано (по ранению, болезни или возрасту) более 3,5 млн. человек. Из них инвалидов – более 2,5 млн. человек. Они оставались жить в крупных городах, где многие, не имея ни родственников, ни средств к существованию, перебивались случайными заработками и попрошайничеством. Что стране-победительнице показалось не к лицу. Выход был найден простой и эффективный: с 1949 года в местах, удаленных от центральных городов, были созданы дома инвалидов. Зачастую фронтовиков туда помещали насильно, устраивая облавы, в результате которых в дома отправлялись не только попрошайки, но и те, у кого хоть какие-то кров и семья были. Содержались обитатели таких интернатов, по сути, на правах заключенных. Впрочем, официально власть о них предпочитала вообще не вспоминать. И сегодня имена тех бойцов попросту забыты, а документы уничтожены. Тема стала обсуждаться лишь с конца 1980-х, во многом благодаря «Валаамской тетради» Евгения Кузнецова. Изложение которой, впрочем, многие приверженцы героической версии победы сами называют «мифом». Знамя над Рейхстагом По официальной версии, Знамя Победы – а точнее, штурмовой флаг 150-й стрелковой дивизии был водружен над рейхстагом 1 мая 1945 года. Совершили знаковый поступок украинец Алексей Берест, россиянин Михаил Егоров и грузин Мелитон Кантария (хотя существует и вариант без Береста). Между тем, неофициальная история появления красного знамени над зданием германского правительства куда интереснее, да и «знаменосцев» в ней побольше. Так, по одной из версий, первым водрузил флаг над Рейхстагом все-таки Берест – еще 30 апреля. Причем дважды: с первой попытки был установлено «не то» знамя – а «правильные» полотнища в количестве 9 штук были изготовлены и розданы военным подразделениям загодя. Также упоминается имя украинца Алексея Ковалева – впоследствии именно он позировал Евгению Халдею при создании всемирно известной «знаменосной» фотографии. Впрочем, ряд свидетельств указывает на то, что Рейхстаг стал обрастать красными флагами и флажками еще в процессе боев за него. И кто все-таки стал первым в водружении красного стяга над его куполом, судя по всему, так и останется загадкой. Баллада о Георгиевской ленточке Всенародное ношение георгиевских ленточек в канун 9 мая – веяние новомодное, возникшее в России в 2005 году. Но хотя георгиевская лента и преподносится как символ памяти о Великой отечественной, никакого отношения ни к ней, ни к Советской армии полосатый символ не имеет. Потому что Георгиевская лента – элемент знамен и наград Царской армии. Иногда такая лента носилась отдельно, как аналог соответствующей награды – ордена Св. Георгия, Знака отличия Военного ордена или Георгиевского креста. Все они являлись знаком личной доблести на поле боя. Впоследствии сочетание цветов – черного и желто-оранжевого, означающих «дым и пламя» – так понравилось Сталину, что лента с некоторыми изменениями вошла и в советскую наградную систему. Только уже под именем Гвардейской ленты. Которую, между прочим, тоже нужно заслужить – о чем нынешним «лентоносам», затаскивающим благородную символ до состояния тряпки, остается только мечтать.

Пам'ять ты не мог, не нагадить в такой праздник?

Меня, братан, учить не надо Всё помню я, весь этот трэш: Санкт-Петербургскую блокаду И бой за город Бангладеш. Я помню, очень даже резко Я всё ж не быдло, не дебил, Как славный летчик Маринеско Спейсшатл Гитлеру подбил!

«Мне странно слышать, как спустя 10, 20, 50, 60 лет после войны некоторые люди только и могут говорить о том, как они воевали. Но война-то уже давно прошла, она закончилась." Ветеран войны, начальник штаба легендарного полка «ночных ведьм» Ирина Ракобольская.

Весь совкозброд луцька зібрався. Але радують дві речі: 1) Цього року "лэнтачек" практично не було, за часів пізнього ющенка було більше. 2) На цьому шабаші молодих людей практично не було, в основному пенсіонери з дітьми. Наш народ потихеньку починає прозрівати.

Весь зброд міста Луцька зібрався. Особливо забавляють фото молодих "вітіраноф"... Деяким напевно немає і 60 років. Але радують дві речі: 1) Цього року "лєнтачек" практично не було. За часів пізнього Ющенка було більше, це точно. 2) молоді немає - в основному пенсіонери з дітьми і місцеві кацапи.

Не знаю, як Юрко ви дивилися та молоді було багато і якщо Ви не були присутні на параді, це не значить, що всі люди, які там зібралися це зброд. Почніть зі своєї особистості!

Я і не казав що всі, але більшість. Якщо людина навіть йде туди з кращих міркувань, то це її біда що вона не розуміє що стояти поруч з червоним прапором це зло. Це або ворог України (всякі молоді "вітірани" явно з таких), або просто затуркані люди, але ж скільки можна бути таким недалеким і затурканим.

Плювати в це свято можуть тільки недалекі, малоосвічені або або повністю зазомбовані сучасними політичними засланцями люди. Вони позбавлені вміння відділяти зерна від полови і гатять усе в одну помийку. Шкода, що в нас такі є. Це моральні потвори.

имени себя. Ни одного фото героев-освободителей г.Луцка,погибших в той войне,зато в регалиях 60-70 летние "ветераны" СССР образца 60-80гг.

А мені цей день подарував день робіт на городі.Класно!

А чого це наш "найсправедливіший суддя" Петро Тодосьович разом із першими особами області і міста квіти покладав? Очевидно, так хотів прислужитися, що не став чекати, коли підуть силовики...

молодці путін буде радий.рабські зелено-фіолетові прапорці на тролейбусних опорах ще раз підкреслюють уготоване афромайбутнє для жителів колонії-волинь.а витрачені кошти на маскарад.за мінусом ще і як завжди розтягнутих по кишенях начхальників не вселяють віри у реальну турботу влади ні про-нас громадян україни ні про обороноздатність армії у сучасній борони боже війні.мільйони невинних жертв на совісті савецкіх людожерів-і немає їм числа.проти українців війна триває..

Товарищи а вы видели сегодня какие в Комсомоле стремные бабы.Кунсткамера

Наші предки кров,ю здобули цю ПЕРЕМОГУ. А тепер політики грають на цьому цькуючи людей одне на одного! ЛЮДИ,СХАМЕНІТЬСЯ, причом тут прапори чи знамена!? ГОЛОВОЮ думайте!!! ЧОму раніш такого не було? Якби колись дідам нашим сказали, що їхня перемога стане не потрібна?

А що особливо святкувати? Мій дідусь пройшов пів війни зі зброєю у руках. Потім потрапив у полон. Майже цілий рік побув у німецькому концтаборі. Потім, якимось дивом утік зі ще декількома солдатами... Вернувся додому ледь живий... А коли війна закінчилась його і усю нашу родину мало не виселили у Сибір... Бо якщо він повернувся живим із полону значить зрадник, шпигун! І ніякої ветеранської повги і пенсії він так і не дочекався...

А це так, для різноманіття та об'єктивності поглядів: http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_32742.html

Молоді було багато, тому що всіх працівників держустанов на урочистості загнали примусово. Це факт!

Для України це не день перемоги а день жалоби за загиблими!!!! Вигнавши Німецького загарбника в нас на території залишився Москальский загарбник !!!!

Что радует, вся нацистская шваль "базікає" лишь здесь. Праздник прошел на ура! Молодцы, волыняне!

Справа не втім, що перемога не потрібна, а в тім, що перемога над одним злом стала капітуляцією перед іншим... яке вбивало не ЧУЖИХ, а СВОЇХ... і мабуть кількість жертв від другої чуми була набагато більшою, ніж від фашистів... А дідів наших - кидали під танки, як гарматне м'ясо! Тих, хто вижив - звинуватили у зрадництві! Їх шкода...

Дійсно толерастне місто, бо толерасти - комсомольсці при владі.

Якраз одне з небагатьох свят, на яке не треба масовки, бо люди самі йдуть. Йдуть пом"янути не Сталіна, а своїх рідних, які перестраждали і пережили страшну війну! Світла їм пам"ять!!!

Комсомольці вчора ситно відообідали в Теремно на халяву - див. свої новини.

Свято Перемоги,це в першу чергу свято справжніх воїнів,що захищали свою землю,та свій народ.І не путайте їх з енкаведистами,які проводили репресії і вбивали свій народ. На меморіалі було в цьому році багато ветеранів СРСР.Багато з них,це діти воїнів-фронтовиків,що пішли по стопах своїх батьків і стали військовими.Там же були і офіцери збройних сил України.З багатьма я спілкувався,і для них їх діди та батьки,це приклад справжнього воїна.Так що перше ніж написати якусь гідоту про ветеранів подумайте...

Було молоді дуже багато.Незнаю куди дивився Юрко.Мабуть,бачив лише те,що хотів побачити.І наскільки я знаю зараз на урочистості примусово не заганяють.І всі хто прийшов не зрадники і зброд,а свідомі громадяни,які знають свою історію,як мінімум з підручників,а не з листівок свободівців.

шановні пройдіться меморіалом і подивіться на дату народження і дату смерті тих хлопців що там лежать. Вони хотіли жити -але не так сталося. Тільки за те мусимо схиляти перед ними голову. Ціна якою вони відстояли наш спокій -найвища. І не кожен зараз її б заплатив. Вічна їм память.

бандеры дибилы!