USD 26.6 26.8
  • USD 26.6 26.8
  • EUR 31.3 31.5
  • PLN 7.37 7.44

«Мої взаємини з Волинню дуже інтимні, я з нею одружився», - Василь Шкляр

Мій старший брат Петро, який дуже схожий на мене, знайшов собі дівчину із села Уховецьк у Ковельському районі. Вони покохали один одного й вирішили одружитися. Уховецьк трохи далеко від Києва, а була саме зима, сильні заметілі й брат не міг доїхати у день весілля, щоб зареєструвати шлюб. І Марина була вся в сльозах, бо для волинської дівчини, це велика ганьба, що жених не з’явився, великий сором. Тому за нареченого був я.

Такими словами розпочав гутірку під час фестивалю «Княжий», що вперше відбувся у селі Заріччя поблизу Володимира-Волинського 19-20 серпня, лауреат і переможець багатьох літературних премій український письменник Василь Шкляр. Волинянам він презентував свій новий роман про УПА «Троща», нагадав про помсту Москви за повстанський рух, розказав про національну ідею та, чи потрібно повертати Україні Крим і Донбас й на яких умовах.

«Я з Волинню одружився»

Після того, як я замість свого брата Петра зареєстрував шлюб із Мариною, ми поїхали у її рідне село святкувати весілля. Це була середина 70-х років і там, на весіллі, коли вже всі добре випили, я підійшов до одного дідуся й кажу йому: «Діду, можете показати мені справжнього бандерівця?».

Тоді ще я не дуже розумівся у цих тонкощах: бульбівці, мельниківці, бандерівці. Дідусь зіщулився, мугикнув щось собі під ніс і нічого не відповів мені. Але вже пізньої ночі, коли випили ще більше, раптом я побачив дідка, який стояв на порозі з батогом і поманив мене пальцем. Була завірюха, але у дворі стояла конячина запряжена у сани і він сказав сідати. Ми поїхали.
Через ліс приїхали у село Скулин Ковельського району. Там стояла малесенька хатка дерев’яна, він завів мене туди. А на зустріч вийшла тоді ще молода гарна жінка, під 50 років. Це була Анна Зелена - зв’язкова УПА на псевдо Гива. Псевдонім їй дав сам Клим Савур.

Це була моя перша зустріч із вояком УПА. Коли я поїхав, Анна Зелена казала, що дуже переживала, бо вона відкрилася незнайомій людині. Побоювалася, що я можу виявитися юним кегебістом.

Минули роки і ми знову зустрілися, нещодавно був у неї. Дорогою у Володимир-Волинський заїжджав в Уховецьк. Тому мої взаємини з Волинню дуже інтимні. Я з Волинню свого часу одружився.
У битвах повстанців проросте та ідея, яку підхоплять покоління

Скрізь, де я презентував роман «Чорний ворон», про наших холодноярських повстанців, особливо на Галичині, люди брали мене майже за барки і просили мене написати про УПА. На це я їм відповідав, що це мають писати їхні хлопці – з Галичани, тому що найбільша таємниця будь-якого художнього твору криється у мові. Тому треба було б бездоганно знати діалекти, говірки. І на це мені один чоловік сказав: «Ви, Василю, не викручуйтеся, бо УПА зродилася на Волині, а волинська мова дуже близька до черкаської». І це правда.

Перебуваючи у Володимирі-Волинському я ще раз переконався, що наші мови дуже близькі, хоча і відстань чимала.

Чому після «Чорного ворону» було стільки нападів на мене «табачників», бо вони вперто хотіли довести українцям, що повстанство – це феномен західної України, а, мовляв, у центрі і на сході країни московсько-більшовицько-окупаційну владу зустріли люди з відкритими обіймами. Але це велика брехня.
Упродовж усіх 20 років минулого століття наш край горів повстаннями. І уявіть собі, якщо 1930 року у бою проти більшовиків загинув останній черкаський отаман Андрій Блажевських, десять років була диктатура чужинців, а хлопці воювали до останнього заради самої ідеї і казали, що так, ми програли битву, але на наших могилах, у наших битвах проросте та ідея, яку підхоплять покоління.

«Я шукав універсальну історію про бандерівське підпілля»

Я шукав універсальну історію про бандерівське підпілля. Таку історію я знайшов на Тернопіллі, на межі Теребовлянського і Козівського районів, між селами Купчинці, Багатківці, Тишківці, де протікає річка Стрипа й де стояли високі очерети. І от у 1947 році, коли настав найтяжчий період боротьби, як у моїх «залишенців», коли вже не було надії на перемогу, хлопці воювали лише заради самої ідеї, переховувалися не в лісі, а в очеретах і тамтешні люди називали це місце – троща.

Але ж ви самі знаєте, що це слово багатозначне. Бо троща – це ще й катастрофа. Це трощення людських доль і життів. Подумав, що це та назва, що мені потрібна. Бо означає місце дії і несе в собі героїко-трагічний зміст.
Більше того, коли я збирав матеріали і ходив по цих селах, то виявилося, що в селі Багатківці стоїть і досі давня хата священика, в якій Юрій Горліс-Горський писав другу частину своєї безсмертної книжки «Холодний Яр». І я зрозумів, що Холодний Яр не відпускає мене.

Роман про УПА «Троща»

Насправді цей роман про кохання, як і всі мої книжки. Це книжка про трагічне кохання, яке стає іноді джерелом не тільки найвищого блаженства, але й зрад. У цьому романі чітко і гірко проходить лінія зради. І розпочинається він з того, що головний герой, який відбув своїх законних, як тоді казали, 25 років у бандерівських таборах, поселяється у східному місті на Дніпрі, бо їх не пускали в рідні краї, заборонено було вертатися: «На схід бандьори, на схід».

Одного разу він випадково заходить на цвинтар і бачить могилу свого товариша, який загинув у бою у 1947 році. А насправді на пам’ятнику викарбувані дати, що він помер зовсім недавно і на фото він в погонах совітського офіцеру з орденом зрадника. Так починається драма.
На якій літературі виріс, що надихає.

Я виріс у Шевченковому краї… Це, власне, територія Холодного Яру. У селі Ганжалівка Лисянського району під волоським горіхом мама мене привела, у лісі, як і годиться народжуватися отаману. Народився у патріархальному селі, яке нічим не різнилося від побутових сіл 17-18 сторіччя – солом’яна стріха, земляна долівка, каганець. І через те, коли я пишу побут в історичних романах, то мені легко про це оповідати, бо я сам виріс у такому середовищі. Тільки у Шевченка було кріпацтво, а у мене вже кріпацтво колгоспне. Мова Тарасова, що й моєму селі. І хоч це пафосно і банально, але мене зробив Тарас.

Важко сказати на якому рівні, на яких генах це передається, але пам’ятаю, коли я ще був маленьким хлопчиком, і любив читати «Гайдамаки». Мій тато цим пишався і запрошував в гості селян, коли я читав «Гайдамаки». Діда ставив мене на табуретку, щоб я читав: «Бийте ляха, бийте жида». Люди трусилися і плакали, але це, мабуть, живе в мені й досі.
Василь Мойсей був моїм читачем і хотів взяти псевдо «Чорний ворон»

Історія Героя, вашого земляка, Василя Мойсея, близька мені тому, що мій друг, боєць «Азову» Сергій Амброс, теж загинув за Україну, як і Василько. Але ще будучи живим, він дуже любив соколів, багато читав про них, багато знав про цього птаха. І завжди казав хлопцям на передовій, що якщо він загине, то стане соколом. І здивуванню не було меж, коли побратими Амброса, чекаючи на порятунок медиками їхнього пораненого товариша, у мить, коли пролунав дзвінок із сумною звісткою про смерть бійця, побачили над головами сокола. У час, коли тривала похоронна процесія, коли Амброса велелюдно проводжали в останню путь, у небі над головами людей злетів сокіл.

І от ваш земляк Василь Мойсей, якого теж вразила смертельна куля через благенький бронежилет, хотів взяти собі псевдо «Чорний ворон». Він був моїм читачем. Але хлопці сказали, що позивний треба брати одним словом. І Василь сказав, що його псевдо буде Крук – це те саме, що й чорний ворон…

Якось я поїхав у Луцьк, щоб провідати його могилу на меморіалі слави. Зустрівся з братом загиблого Романом, який є священиком. Розповів йому про друга Амброса і звернувся до нього: «Отче, як таке може бути, де той сокіл взявся?» А Роман каже: «Я священик і не маю права вірити у це, трактувати містичні речі. Але скажу, що сам бачив. Ми з мамою поїхали до Києва на вулицю Інститутську, а тепер Небесної сотні - на те місце, де Василь загинув. Ми підійшли, де Васильків портрет, і стали з мамою, аж раптом такий шум крил і на вінок сів чорний ворон».

Герої не вмирають!..
Екранізація «Чорного ворона»

Роман вийшов за межі літературного твору, він став об’єктом політики. Навіть кожен переклад цієї книжки, який виходив за кордоном, а вона побачила світ англійською у Великій Британії, в Португалії, Словаччині, скрізь були проблеми. Скрізь приходили люди до перекладача і казали, що це проблемна книжка, в Україні є що перекладати і були навіть такі колізії, про які мені незручно казати. Я відчув, що така контрпропаганда антиукраїнська, вона є скрізь і на всіх рівнях працює, діє. І так було з Єжи Гофманом (польський режисер - ВН). З ним поговорили і він почав давати оцінку ту ж, що й Олена Бондаренко, Колісниченко, Табачник, що це ксенофобський, антисемітський твір.

Але зараз нарешті взявся екранізувати книгу канал «1+1». І за угодою вже мав бути фільм. Але все так повільно… Я колись думав, що головне знайти гроші. «Чорний ворон» виграв пічінг, тобто держкіно дає половину коштів. Мені вже присягаються, що ось-ось почнуться знімати.

Думаю, що якщо державні кошти задіяні, то почнуть зйомки і хотілося б, щоб це було якомога швидше. Але я їх не підганяю, бо є великі побоювання у моїх прихильників, застереження, чи буде це адекватний фільм, щоб його не зіпсували. Адже такого масштабу кіно в Україні не знімали, ми не маємо власної кіноіндустрії, режисерів і продюсерів, у яких би була патріотично набита рука, професійне бачення національної ідеї. Але, дасть Бог, наступного року ми це кіно побачимо.

Коли закінчиться війна на сході України?

Цього ніхто не знає. Російсько-українська війна триває щонайменше 5 років - як і Перша світова, так і Друга світова війни.

Але пам’ятаємо, що російсько-українська війна тривала сторіччями. Вона просто переходила в інші фази, періодами ставала жорстокішою. Голодомор – це теж була московська війна проти України, як помста за повстанський рух. І всі так звикли казати, що все буде гаразд, коли нарешті розпадеться російська імперія. Але я тут знову маю застереження і побоювання, що коли розпадеться в нинішніх межах московська імперія, Україна теж матиме неабиякі проблеми. Бо до нас прийде стільки біженців, сюди потече стільки брудних потоків. А ми з вами терплячі, будь вона проклята українська терплячість, яка пасує тільки бидлові. Ми з вами настільки толерантні, що готові з відкритими обіймами прийняти сюди всяку черень, яка тільки скаже, що вона проти Путіна, що вона любить Україну. А вони, насправді, навіть не знають, що таке Україна.
Досить приїхати кацапові, комуністові, який голосував за анексію Криму, і його приймає наша держава, дає йому охорону. А він оселяється у найдорожчому готелі. Що тобі ще треба кацапе? Жінці охорону. Ось – на. Така плата наша… українська ментальність, що приймаємо антиукраїнські елементи. Не буду висловлюватися надто гостро, бо знову до мене будуть приходити й казати, що ми повинні бути… терплячі, толерантні. Я не такий.

Що таке національна ідея, яка вона.

Усі борці за Україну сформували національну ідею чотирма словами – українська, соборна самостійна держава. Це виразно окреслює нашу головну мету – побудувати успішну, заможну Українську державу. Настільки привабливу і настільки успішну, щоб у час геополітичних розломів у 21 столітті, до нас хотіли б приєднатися з радістю усі питомо українські землі. Але на наших умовах. Бо сьогодні, коли ми говоримо про деокупацію Криму, Донбасу, то ми говоримо так, начебто ми до них приєднуємося, на їхніх умовах, а не навпаки. Тому я висловлюю непопулярні речі: кращі наші герої українці не повинні гинути за ту територію, яка налаштована проти нас вороже. Буде час, ми приєднаємо всіх. Але уявіть, хтось сказав таку парадоксальну думку і я знаю, що зі мною зараз не всі погодяться: найгірше, що Путін може зробити для України сьогодні – віддати нам Крим назад із усім отим болотом. Ми без Криму і Донбасу не можемо вибрати нормальний проукраїнський парламент.

Уявіть собі, якщо почне голосувати оте болото україноненависницьке. Можна без тих територій збудувати сильну, національну державу, потім приєднати всіх, кого ми захочемо, але винятково на наших умовах.

Олена П’ЯНИХ

Володимир-Волинський

Фото автора
Загрузка...
Коментарів: 1
Пилип Показати IP 22 Серпня 2017 10:29
коментар було видалено

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.