Чому не варто приховувати від дітей війну: поради луцької психологині батькам

Що таке війна, хто такі російські військові, чому лунають вибухи, коли буде перемога та що таке ампутація? Такі запитання дедалі частіше ставлять діти батькам. Водночас дорослі нерідко бояться говорити на ці теми, аби не травмувати дитину ще більше.

Як пояснювати реалії війни дітям відповідно до віку, чи можна показувати їм новини, як реагувати на панічні атаки, говорити про смерть близьких та підтримувати дитину під час повітряних тривог, Суспільне розпитало психологиню Ольгу Крамаревич.

З якого віку дитині варто почати роз'яснювати, що таке війна?

Якщо ви бачите, що дитина розуміє, що відбувається, чує звуки повітряної тривоги, вибухи, бачить ваше хвилювання, тоді варто починати пояснювати, що відбувається. Але це потрібно робити простими словами, бо дітей не можна перенасичувати інформацією. Наприклад, трирічці можна сказати, що є погані люди, які роблять погані вчинки, вони напали на нас і ми змушені захищатися.

Завжди треба переводити розмову на те, що є дорослі добрі і хороші, які захищають нас, щоб нам було добре. Це – рятувальники, лікарі, військові. І завжди в наших розмовах з дитиною має бути посил: «ти в безпеці», «я поруч», «я тебе захищу».

Дитина просить показати війну. Що саме можна показувати і чи варто це робити?

Зазвичай діти не просять показати, вони можуть побачити випадково або почути в розмовах дорослих про ситуації, які відбуваються, і тоді вже просять показати це. Повністю заборонити дивитися ми не можемо, але обмежити споживання інформації, відфільтрувати все, що дивиться наша дитина, мусимо.

Не треба показувати дуже жорстокі кадри, руйнування, поранення або кровопролиття. Можна показати новини в позитивному руслі – як лікарі допомагають, як рятувальники рятують, як пожежники гасять пожежу.

Читати ще: Луцький психолог розповів, як правильно пояснювати дітям про війну

Батьки можуть показувати емоції чи все ж таки їх варто приховувати?

Показувати свої емоції дітям – це добре. Вони не мають бути надмірними, і для початку батькам треба самим впоратися з силою своїх емоцій. Дитина має бачити, що сумувати – це нормально, плакати – нормально, так само, як боятися, хвилюватися і тривожитись.

Дітям легше сприймати свої емоції, коли вони бачать, що батьки теж дозволяють собі такі ж емоції. Але проявляючи власні емоції, ви маєте показати, як з ними впоратися. Наприклад, коли ви сильно тривожитеся, можете сказати дитині: «Я зараз дуже боюся і ти боїшся, але ми глибоко вдихнемо, зберемо всі свої речі і швиденько підемо в укриття».

Дитина бачить емоцію і тут же спосіб рішення. Дитині набагато гірше бачити дорослого, який не може впоратися з емоціями або який їх не проявляє чи мовчить.

Діти гралися у війну і раніше. Тепер це наша реальність. Як правильно батькам реагувати на ці ігри? Чи варто забороняти?

Гра – це основний вид діяльності дітей. Через гру вони пізнають світ, розвиваються, проживають те, що для них незрозуміло. Тому гру, хай яка вона є, не варто забороняти. Але якщо ви бачите, що гра переходить у неприємний момент, треба допомогти дітям переключитися. Наприклад, зі стрілянини на щось більш позитивне – відбудову після руйнування.

Західні регіони України, які вважають тиловими областями, атакують російські ракети та «Шахеди». У наших містах та селах лунають вибухи. Як дитину потрібно вчити надавати допомогу собі та іншим? В першу чергу – психологічну. З чого почати?

Способів багато. Важливо батькам на власному прикладі навчати дитину. Найперше – довести дії до певного алгоритму, коли чуєш повітряну тривогу. Наприклад: взяти рюкзак з речами першої необхідності, подихати, вимкнути світло, зачинити двері, спуститися в укриття, взяти з собою іграшку, водичку, щось смачненьке.

Цей алгоритм в багатьох наших діток сформований, і в дорослих також. Ми вже цей етап пройшли. Далі способи для психологічного заспокоєння – це дихання. Коли дитина хвилюється, в неї збивається дихання, тому треба допомогти їй його врегулювати. Ми разом з нею можемо подихати. Є спосіб дихання за квадратом: на 4 секунди вдихаємо, 4 секунди затримуємо і 4 видихаємо, і знову на 4 секунди затримуємо.

Читати ще: Як підтримати дітей під час війни. Поради

Якщо дитина плаче, хвилюється, їй варто дати можливість заземлитися – посадити на стільчик, запропонувати назвати п’ять предметів, які вона бачить. Можна запитати: що ти зараз відчуваєш, що тобі зараз пахне? Для того щоб діти переключилися з хвилювання. Запропонувати дітям мати з собою іграшку або предмет, який буде їх заспокоювати.

Ми маємо транслювати перед дітьми спокій, казати: «Наші військові нас бережуть, я поруч з тобою, я тебе захищу, ми зараз спустимося в укриття і в нас все буде добре».

Що таке панічна атака? Як допомогти дитині вийти з цього стану?

Панічна атака – стан, який виникає раптово. Це стан дуже інтенсивного страху та інтенсивної тривоги, і дуже часто панічні атаки виникають незалежно від того, чи відбувається навколо щось суперкритичне. Я особисто бачила такі прояви, як дитині стає недобре, вона всім тілом тремтить, плаче, не може вдихнути.

Що робити, коли ви бачите ці ознаки? Це, найперше, дихання квадратом, пошук предметів навколо себе, спроба переключитися на щось інше. Можна обіймати, повторювати, що ти в безпеці, я поруч. Діти різко входять в стан панічної атаки, але повільно виходять. Треба деякий час, щоб дитина заспокоїлася.

Як батьки можуть контролювати психологічний стан дитини і на які тривожні дзвіночки звертати увагу? До кого звернутися по професійну допомогу: до психолога чи психіатра?

Надмірний страх, тривожність, неспроможність заснути ввечері, страх залишитися самому тривають довгий час. Коли це відбувається більше, ніж кілька тижнів, і батьки бачать, що це не зникає, а навпаки тільки загострюється, тоді варто звернутися до дитячого психолога. Якщо психолог помітить, що можна медикаментозно допомогти дитині, він скерує до психіатра. Потрібно не боятися йти до цих спеціалістів.

Якщо у дитини немає жодних питань про війну – чи це нормально?

Якщо ваша дитина не запитує нічого і ніби ігнорує те, що відбувається, то потрібно розуміти, що все одно вона в цьому середовищі зараз є. Хоч вона не запитує і не цікавиться, але чує звуки повітряної тривоги, звуки безпілотників і звуки вибухів, бачить переживання, хвилювання тих, хто поряд.

Тому батькам потрібно запитувати інколи дитину: «Як ти почуваєшся?» Не варто запитувати: «Ти боявся? Ти не бійся! Там нічого страшного!» Таким чином ми нав'язуємо їм почуття страху. Можливо, вони і не боялися.

Як пояснити дитині те, що на війні військовослужбовці втратили руки й ноги, зір, слух? Як навчити правильно реагувати?

Треба навчити дитину поваги до всіх людей. Втрату кінцівки пояснювати як особливість людини, підкреслюючи важливість лікарів, розповісти, що винайшли такий спосіб, щоб допомогти людям без кінцівки, – це протез. Зараз багато є мультфільмів, у яких герої вже мають фізіологічні особливості.

У нас виникла потреба в дитячому садочку провести заняття про людей з протезами. Ми розробили казочку «Левеня і срібна лапка». Ідеться про те, як левенятко рятувало від бурі друзів і втратило лапку, і йому зробили протез. У книзі є запитання для обговорення та розмальовки для того, щоб дитина могла відчути, прожити цю ситуацію, як левик переживав, як йому було страшно.

Найболючіше – це втрата на війні рідного. Якими словами пояснити дитині про загибель тата, дідуся, брата?

Не обманювати, казати правду, не придумувати слів-замінників, а говорити так, як є: тато загинув. Бо коли ми починаємо казати, що він заснув і не проснеться, поїхав і не повернеться, то діти починаються фантазувати. У них виникає страх і вони бояться заснути й думають, що можуть померти уві сні. Коли кажуть, що тато поїхав і не повернеться, в дитини виникає образа, що тато не хоче її знати, бачити, покинув.

Читати ще: «Важливо бути поруч»: психологиня з Луцька розповіла, як допомогти пережити втрату близької людини

Ви можете подумати, ніби дитину це не зачепило, бо вона може продовжити собі гратися. Є діти, які почнуть плакати, сумувати і проявляти емоції. І це все нормальні реакції. Тому що діти приходять в світ і не мають досвіду взагалі. Досвід смерті виникає з часом, і поки вони маленькі, то не знають, наскільки це сильна травма. Коли дитина підростає, вона розвивається, почне відчувати емоції і повертається до проживання цієї втрати.

Є таке питання – чи брати дитину на похорон?

Немає конкретної відповіді, тому що все індивідуально. Якщо мама не може впоратися зі своїми емоціями та їй паралельно потрібно буде заспокоювати дитину, вона відчуває, що в неї немає ресурсу і сил, то краще не брати дитину на похорон. Але якщо мама знайшла спосіб впоратися зі своїми переживаннями, тоді можна взяти дитину на церемонію. Головне – бути поруч і детально розповісти, що буде відбуватися.

Є сім'ї, де чекають з полону військовослужбовців. Там підростають діти, племінники, які ніколи не бачили своїх рідних. Як бути в такій ситуації?

Показувати фотографії, розповідати про цю людину, казати, що він повернеться і ми його зустрінемо. Коли настане радісний момент і людина повернеться, то не очікувати від дитини надмірних емоцій. Дітям треба дати час, дати можливість адаптуватися, звикнути до цієї людини.

Якщо батьки п'ятий рік повномасштабної війни дитині нічого не пояснюють, приховуючи реальність, це нормально? У соцмережах натрапляла на такі повідомлення мам, які кажуть, що не хочуть «травмувати» дитячу психіку такою інформацією.

Це ненормально, коли мами приховують або відволікають їх, бо діти домальовують картини, яких насправді немає. Дитяча фантазія розвинена гарно, і там, де є прогалина, відсутність інформації, яку ми, батьки, маємо надати, вони заповнюють її своєю, часто страшною, яка лякає і викликає негативні емоції.

Для того щоб цього не було, нам треба порціями, спокійно, врівноважено надавати стільки інформації, скільки поміщається в той простір, і чекати, поки дитина через деякий час захоче розширити ці знання і поставить додаткові запитання.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---