Колківчанин став «ковбасним магнатом», бо не хотів бути бідним

Вже понад десять років колківський підприємець Микола Писарський заготовляє худобу в поліських селах. Має кафе і магазин у селі Колки Маневицького району.

У дворі двоповерхове приміщення: на першому поверсі – сучасна сауна з басейном. На другому, обіцяє чоловік, буде великий банкетний зал на 300 місць, - пише «Вісник&К».

40-річний Микола Писарський з селища Колки пояснює свій вибір таким чином: «Не хотів бути бідним. Як уявив, що все життя доведеться на когось працювати, аж мені стало погано. Тому й розпочав власну справу». Тепер у нього десять найманих працівників. Але робочий день підприємця досі розпочинається о п’ятій ранку і закінчується пізно ввечері.

У шкільні роки він не мріяв про бізнес і слова такого не знав, а хотів бути музикантом. Навіть закінчив музичну школу за спеціальністю «Духові інструменти», але стати студентом культосвітнього училища не вдалося. Після восьмого класу Микола Писарський поступив в Нововолинське училище, здобув професію повара і в 17 років уже працював старшим зміни в Колківському протитуберкульозному санаторії.

Микола Писарський каже, що дуже хотів на флот. Його навіть не лякало, що служити три роки.

«Відразу потрапив на Північний флот на великий протичовновий корабель «Смышленый». Службу розпочинав боцманом-горністом. Адже на кораблях більшість команд подають горном. За роки служби трохи світу побачив. Якось стояли біля узбережжя Західної Сахари, охороняли рибалок. До судна підійшов косяк тунців, то ми за дві години зловили вудочками дві тонни риби», - згадує чоловік.

Після служби моряк Писарський не хотів повертатися в Колки. Мріяв про цивільний флот і закордонні плавання. З великими труднощами вдалося влаштуватися в Мурманську на корабель, який відправили на роботу в Сінгапур.

«Ми там працювали вісім місяців під китайським прапором – вивозили своїм судном землю. Жили на кораблі. Важкий тропічний клімат не всі витримували, адже це екватор. За час роботи один чоловік помер, а п’ятьох «списали» за станом здоров’я», - розповідає Писарський.

Коли повернувся з цього рейсу, Україна проголосила незалежність. Якраз тоді й одружився і знову влаштувався на роботу в санаторій поваром.

«Вже переконався, хто шукає, той завжди знаходить. В мене є добрий знайомий, заготівельник худоби з Тростянця, Адольф Смолярчук. Він запросив до себе на роботу. Якось страшно було розраховуватися з санаторію, там хоч невеличка, але стабільна зарплата.

Але я наважився. Ми з Адольфом заготовляли телят, робили ковбасу і продавали в Кузнецовську. Робочий день розпочинався о шостій ранку і закінчувався об одинадцятій вечора, іноді ще й пізніше. Я по натурі не ледачий і не вибагливий, але бувало, що не витримував такого режиму», - зізнається Микола Писарський.

Робота, на перший погляд, була не складна: відділити м’ясо від кісток. Згадує чоловік, як жив шість днів на тиждень в Тростянці, тільки в неділю приїжджав до сім’ї в Колки. Бувало, що доводилося спати дві-три години на добу.

«Через півроку я розпочав працювати на себе, позичив 200 доларів, купив собі вагу і машину. Вдячний цьому чоловікові, який навчив мене працювати і допоміг в скрутну хвилину. Ми з ним згодом стали конкурентами, але до цих пір зберегли дружні стосунки», - запевняє підприємець.

Люди дивуються, як чоловікові вдається витримувати в напруженому ритмі стільки літ. Вперше він дозволив собі відпустку чотири роки тому.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---