Луцька художниця розмальовує скло. ФОТО

Забуту техніку іконопису на склі відроджує луцька художниця Галина Черниш – цю складну та рідкісну техніку вона перейняла від свого чоловіка Сергія Дергая, теж художника.

Про це пише «Волинь-нова».

Про те, що в цій оселі живе творче подружжя, переконуєшся, ледве переступивши її поріг. У кімнаті, яка служить і кухнею, і водночас майстернею, скрізь розцвітають диво-квіти, ними розмальовані балки. Вирізьблені вони і на дверях. На стінах - грона пречудових писанок, декоративні тарелі з Петриківським розписом, а вздовж них - лави, вкриті домотканими ряднами, старовинна скриня. І багато-багато ікон, картин.

Від образів на стінах струменіє тепло, віє спокоєм, а очі святих дивляться в душу і закликають до молитви. Мистецтвознавці кажуть, що роботи Галини Черниш унікальні, бо написані призабутою технікою малювання на склі. Правда, сама художниця стверджує, що не відкрила Америки, а лише відтворила забуте. Розповідає, що іконопис на склі був поширений ще у XVIII - XIX столітті. Ним займалися майстри з народу. Такі ікони тоді називали Богами, а місце, де їх розміщували, - Богівкою. Образи поступово намолювалися і ставали оберегами. Майстри-богомази часто не дотримувалися мистецьких канонів. Тож малювали так, як розуміли релігійні сюжети. Через те, певне, лики святих у них по-дитячому наївні, щирі і добрі. Ці риси і намагається передати на склі художниця.

«Спочатку чоловік займався цим, - розповідає художниця. - Мені його роботи подобалися. Якось Сергій поїхав до Чехії, а до мене звернувся з проханням знайомий: «Вкрай потрібна ікона на склі. Ти б не змогла намалювати?» Я й спробувала».

«Галя швидко перехопила іконопис, - каже чоловік художниці Сергій Дергай, - І я тому радий. Я ж гутник. Мені більше подобається працювати зі склом, робити вироби з нього. Ось, бачите, ці ведмедики, то моя робота. Та й часто доводиться їздити за кордон на заробітки, бо в Україні писанням картин небагато заробиш».

Роботи Галини Черниш нині є в багатьох приватних колекціях в Україні і за кордоном, експонувалися на виставках у Луцьку, Острозі, Києві, а також на міжнародних - у Празі, Варшаві. Одна з них - Богородиця з немовлям - прикрашає нижній храм Луцького Свято-Троїцького собору. Копію польської ікони Богородиці подарувала колишньому главі Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару, коли приїжджав до Луцька у Василіянський монастир.

Галина малює на склі переважно олійними і акриловими фарбами. Звернула увагу, що у її роботах багато синього кольору.

«То мій улюблений, - каже. - Колір неба. Ще коли працювала на Житомирщині, на Баранівській фарфоровій фабриці, любила його додавати. Певне, тому, що мені там, як й на Волині, бракувало його. Я ж народилася у Криму, а там таке бездонне, фантастичне небо! У ньому - усі відтінки синього кольору».

«Де берете сюжети для ікон?» - запитую.

«Переглядаю мистецьку літературу, заходжу в Інтернет. Буває, переглянеш стільки образів і ні на якому не зупинишся. А через деякий час дивишся знову ту саму книгу, бачиш образ і ахаєш: «Боже, яка краса! Це те, що мені потрібно».

Улюблені сюжети Галини - «Тайна вечеря», «Благовіщення», образ Богородиці, Георгія Побідоносця, святих Іллі, Миколая, Параскеви і Юрія Змієборця. Іноді і замовники просять намалювати ікони до церковних свят чи іменин рідних. Звісно, малювати на склі складніше, ніж на полотні чи папері, бо ж потрібно передати образ у дзеркальному відображенні. Малювати, так би мовити, навиворіт. Та Галина вже «набила руку»…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---