Общага – вічне свято чи кара студента? Дню спудеїв присвячується

Що спільного між молодятами в першу добу після весілля й абітурієнтами, котрі отримали повідомлення про зарахування на перший курс обраного вузу та факультету? Це найщасливіші люди на світі! «Нарешті все скінчилося!» — приблизно так думають і ті, й ті. Проте і перші, й другі помиляються: замість спочинку на лаврах — попереду чимало нових, досі незнаних проблем. Причому новоспечених студентів труднощі та підводні рифи підстерігають не лише у навчанні, а й у побуті і, головне, — у стосунках із новим оточенням...
Гуртожиток — вища школа… ніж сам вуз
Про навчання говорити не будемо. Адже справжнього студента реально цікавить одне: як найприємніше провести свій вільний час. У цьому плані «земним раєм» для студента є гуртожиток — або общага, як зазвичай кажуть. Місце, де можливо все, крім навчання. Марно намагатися готувати семінари під вереск і сміх, ревіння магнітофона чи бренькіт гітари. Проте життєві уроки, які отримують юнаки та дівчата в общазі, є незрівнянно кориснішими, ніж більшість навчальних дисциплін, прослуханих в аудиторіях.
В гуртожитку студент навчиться: а) готувати їжу швидко та економно, адже проїдати гроші — «святотатство», бо вони потрібні на пиво, горілку та цигарки; б) нагромаджувати корисні знайомства — завжди треба знати, де можна позичити пательню, 2-4 табуретки, магнітофон чи три картоплини до післязавтра; в) бути тонким дипломатом, якщо хоче, щоб комендант поселив саме в цю кімнату, до цих колег; г) вести конструктивні переговори, якщо бажає, щоб вахтер пропустив до нього друзів з міста чи його самого після закриття гуртожитку опівночі.
«А ще студент оволодіває мистецтвом інтер’єрного дизайну, коли з абсолютно порожньої бетонної коробки, в якій має намір жити, за тиждень-півтора облаштовує цілком пристойне помешкання, — говорить практичний психолог, випускник інституту соціальних дисциплін Волинського національного університету ім. Лесі Українки Сергій ТКАЧЕНКО. — Скажімо, я поселявся до кімнати, в якій не було не те що меблів, а й замка у дверях (до речі, розтрощених) та патрону для електричної лампочки на стелі...
 
Омріяна свобода чи «вільна неволенька»?
Від переїзду із села в місто або з рідного до чужого мегаполісу першокурсники зазвичай відчувають ще більшу ейфорію, ніж від факту вступу до вузу. Ось воно, самостійне життя, свобода від дріб’язкової батьківської опіки, від набридлих вказівок, повчань, обмежень та покарань!
Проте в общазі вседозволеністю навіть не пахне. Навпаки: доводиться звикати до нових суворих правил. Тільки тут їх установлюють не батьки, а оточення, в яке ти потрапив. І якщо мама з татом завжди можуть тебе пошкодувати, то студенти старших курсів чи однолітки — навряд...
Головна проблема в тому, що ти приходиш мешкати в гуртожиток не як табула раса, а як індивід зі своїми життєвими нормами і принципами. Вони для тебе є природними, само собою зрозумілими речами. А для твоїх сусідів по кімнаті та поверху все це аж ніяк не є таким очевидним. Особливо, якщо твої норми суперечать загальним, общаговським.
Ти звик лягати спати о десятій-одинадцятій вечора, а в гуртожитку гучна музика і гулянки до другої ночі. Тобі не подобається, що вночі хтось ударом ноги вибиває двері твоєї кімнати (і за що? просто так!). Або неприємно опинятися в епіцентрі п’яного дебошу — а тут буває і таке. Ти не навчився брати чужого, зі спокійною душею ділитися своїм — а гуртожиток є справжнісінькою комуною, де продукти та багато іншого є спільним і все береться-позичається...
«Дякувати Богу, немає абсолютних паралелей між військом, тюрмою та общагою, — роз’яснює Сергій Ткаченко. — По-перше, остання не є закритим соціумом — звідси можна піти на квартиру. По-друге, в гуртожитку живе молодь обох статей, можна задовольнити «основний інстинкт» природним шляхом, і він не переростає в нестримну агресію. По-третє, загальний культурний рівень в общазі вищий, ніж у зоні чи казармі. Отож, приміром, «дідівщина» тут має м’якші форми — в основному посилають по пиво, змусивши докласти своїх гривню-дві...»
Як не стати «чужим» і «відторгнутим»?
І все-таки схожі з тюрмою тенденції в общазі існують. Особливо чітка — тут найдужче поважають фізично сильних («авторитетів»), здатних навести й підтримувати порядок. Друга категорія людей, яких шанують, — комуніканти: вони є душею компанії, вміють грати на гітарі і взагалі влаштовувати спільне дозвілля.
Проте, крім людей авторитетних, є й «відторгнуті», які не сприймають законів общаги. Такі живуть за принципом «сам серед натовпу». На жаль, вони часто стають об’єктом насмішок, розіграшів. А ще «відторгнутість» загрожує через те, що під час п’яного дебошу на тобі «відірвуться». І ніхто не заступиться, бо ти — чужий.
«Немає нічого дивного, що частина першокурсників, потрапивши в гуртожиток, замикається в собі, — констатує психолог. — Однак через два місяці ті, хто не бажає бути «відторгнутими», залишають общагу або ламають свою «мушлю» і стають такими, як усі. За нашими спостереженнями, на старті «нового життя» вони переважно «ідуть в разнос» — зо два тижні безпробудно пиячать. Діагноз: то маятник дає різку відмашку в інший бік. Потім — усе стабілізується».

Чи є проблеми на квартирі?
А якщо першокурсник(ця) іде жити на квартиру до якоїсь самотньої бабці чи тітки? З одного боку, все значно простіше та спокійніше. Вночі ніхто не дебоширить і дверей не виламує, займатися пияцтвом і статевою розпустою зазвичай не пропонують. Однак хазяйка квартири теж може конкретно зіпсувати життя молодій людині.
Причини на поверхні: у цієї старшої жінки також є власні норми та принципи. І ймовірність того, що вони збігаються з твоїми, дуже незначна... А головне — житло належить їй. Тому вона спокійно може диктувати свої умови та прискіпуватися: сюди не сідай, туди посуд не став, ти неправильно замітаєш кімнату (підливаєш квіти, переш сорочки). Якщо тобі тут не подобається — забирайся! Причому, в зв’язку з великим попитом на житло, знайти іншу кімнату чи квартиру важко — в усякому разі, щастить не всім. Крім того, де гарантія, що на новому місці тебе чекає людяніша господиня?
Наймане житло хлопець чи дівчина може сприймати як іншу «вищу школу» — оселю, де можна навчитися мистецтву співжиття з... майбутньою тещею чи свекрухою. Невістці чи зятю для збереження миру в родині треба вміти в одному випадку проковтнути образу, чимось поступитись. А в іншому, навпаки, твердо стояти на своєму. Чим не модель поведінки для стосунків із хазяйкою, в якої живеш на квартирі?
Та хоч би через які випробування довелося пройти, більшість учорашніх абітурієнтів — одні важче, інші легше — цілком пристосовуються до нового життя і стають нормальними студентами. Тими, які від сесії до сесії живуть... звичайно ж, весело. Чого й хочеться побажати всім першокурсникам!
Євген БОНДАРЕНКО
 
 
 

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---