USD 27.7 27.95
  • USD 27.7 27.95
  • EUR 31.5 31.8
  • PLN 7.2 7.35

«У бібліотеці навіть проводили дискотеки». ІНТЕРВ’Ю

Волинська обласна бібліотека для юнацтва офіційно діє в Луцьку з 1977 року. Але для читачів уперше вона відкрилася через рік. Саме такий час був потрібен колективу бібліотеки, аби наповнити фонд. Через два місяці після відкриття тут зареєструвалися 600 читачів. Зараз у обласній бібліотеці для юнацтва більше 150 тисяч примірників, а зареєстрованих читачів – 27 тисяч. І все це – заслуга колективу бібліотеки та її незмінного керівника – Марії Михайлівни Мах. Вона в бібліотеці від самих початків. Скільки води з того часу спливло, а про події тих років вона згадує так, ніби це було вчора.

Як склалося, що пов’язали своє життя з книгою? Навіть спеціальність маєте «бібліотекар-бібліограф».

Те, що я могла бути або вчителем, або бібліотекарем, то це однозначно.

Ще навчаючись у школі, записалася в бібліотеку. Мені тут дуже сподобалося. Самої системи я не знала і дуже дивувалася: як це серед такої кількості книжок мені швидко знаходять ті, які треба. Мало того: відкривали сторінки і показували де пише та інформація, яку я шукала. Тоді ж не було інтернету.



А після 10 класу я вирішила вступати до львівського університету на українську філологію. Та не вистачило балів. Пропонували йти на російське відділення, а я не погодилася чомусь. Пішла працювати. Перша моя робота – група продовженого дня в першій школі. Там були діти, які не хотіли вчитися, і їх треба було хоч на трійки повитягати. Та все виявилося не так складно. Ми здружилися. Вони один перед одним намагалися мені довести, що можуть вивчитися. І повивчалися.

Згодом вступила в культосвітнє училище у Ківерцях. Я уже була на той час заміжня, і підтримка чоловіка теж відіграла чималу роль.

Ще поки не отримала диплом, вступила в культосвітній інститут. Тут здавала державні іспити, а там вступні. Мені здається, що це Бог дав мені вихід на справу, яка мені під силу.



Перший досвід роботи у бібліотеці пам’ятаєте?

Працювала я спочатку в Луцькій міській бібліотеці № 1. Була ще без досвіду і прислухалася до старших колег. До слова, і тоді проводилися різноманітні акції. Приміром, «Книгу Леніна в кожну сім’ю». Я по собі знала, що не кожен захоче відкриту книгу Леніна. Нас поділили по районах, і треба було ходити від хати до хати і розповідати про цю книгу.

Так, мені було страшно і боязно. Не обійшлося й без курйозів. По вулиці 1 травня жив перший секретар міськкому партії Яковенко. Я ж цього не знала, подзвонила у двері, вийшла до мене жінка і я почала їй пропонувати прочитати книгу Леніна. А вона мені каже: «Посмотри, у нас полное собрание сочинений. А ты знаешь, к кому ты пришла?» Я ж тоді й уявлення не мала, згодом розповіла колегам про цей випадок.

Ви у юнацькій науковій бібліотеці від самих початків. Як починали цю справу – відкривати «з нуля» заклад?

Все почалося з рішення обласної ради «Про підвищення інформаційності молоді». Спочатку я прийшла сама, потім прийшло ще кілька колег. У нас ще навіть не було приміщення, бо звідси виїжджала наукова бібліотека.

Ох як страшно було все починати! Нам дали гроші. Багато грошей. Була така установка: у фонді має бути 60% науково-популярної літератури, а 40% художньої. Крім того, з тих 60% науково-популярної, 60% мало бути праць з марксизму-ленінізму. А решта уже – на власний розсуд. Тобто різного мотлоху можна було набрати скільки хочеш. Та ми в першу чергу відбирали такі книжки, які б діти читали.



Ми зробили вояж по університетах столиць Прибалтики. Ми забрали звідти усю класику зарубіжної літератури. Знайшли там навіть твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Вони навіть були ще не розпаковані, і їх, так би мовити, визволили з полону.

Були ми й в Москві у Міністерстві культури, там у фондах зберігалися книги у кількох примірниках, і звідти брали. Є книги, привезені з Казахстану.

Багато було російськомовної критичної літератури. На жаль, української було менше. Але потім ми й по Україні позбирали. Формували фонд понад рік. А у грудні 1978 року вже відкрилися для читачів.

Багато читачів залучили одразу після відкриття?

Уже у січні 1979-ого у нас було 600 читачів. Щоб залучити молодь, організовували навіть дискотеки, вечори. Наприклад, з інституту запрошували дівчат,а з «політеху» - хлопців. Так, було чимало клубного, не бібліотечного. Але ці діти в нас стали й хорошими читачами.

Щоб ці дискотеки проводилися мирно, аби нічого не сталося, не загорілося, то ми тут чергували зі своїми чоловіками.

Згодом, як уже розгорнули свою діяльність, розважальна програма відпала. Ми налагодили співпрацю з педагогами, стали більше уваги надавати освітньому процесу.



А чи відрізняється бібліотека тоді від бібліотеки сучасної?

Ой, дуже відрізняється. По-перше тоді грошей було повно. А книг, ще й хороших - мало. Якщо були книги, то здебільшого починалися словами «Во імя отця Сталіна, і так далі…». А зараз - книг хороших багато, а грошей мало.

Відрадно, що багато молоді пише. Та від письменницької роботи хліба не буде - це точно. Треба мати ще якусь роботу, щоб тебе годувала. А свої книги видавати за власний кошт. Зараз творчим людям надзвичайно важко. І композиторам, і художникам. А щоб стати відомим - скільки треба пережити випробувань, принижень! Хто обрав собі такий фах як основний, то він бідує. Дай Бог, щоб він витримав усі випробування, щоб не загубився і не зламав себе.

Та й технічний прогрес іде вперед…

Звичайно. На жаль, бібліотека сьогодні займає не основне місце. Треба дітям довести, що Інтернет – це все-таки сміття. Так, звідти можна вибрати інформацію, якщо умієш. Та Інтернет дає швидкий продукт, який не завжди якісний.

Втім, поєднувати книгу і інтернет потрібно. І ми також йдемо в ногу з часом, навіть у дечому намагаємось випереджувати. Приміром, видаємо на запити наших користувачів дистанційну бібліографічну довідку. Нам надсилають запит на тему, а ми даємо таку довідку з нашої бази даних.

Ми запрошуємо навіть тих, хто у нас не записаний. Електронною поштою нам можна надіслати свої дані: прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, адресу. Навіть паспортних даних і підпису не вимагаємо. Крім того, можемо навіть надіслати відскановані сторінки необхідних джерел.



Надаємо нашим читачам безкоштовний доступ до мережі Інтернет. Ми хочемо бути цікавими і потрібними.

А як ви вважаєте, чи замінить коли-небудь Інтернет книгу?

Ні, ніколи. А якщо це станеться, то це буде катастрофа. Бо академічна думка, сконцентрована мисль, ідея, висловлена в книзі, відпрацьована науковцями, стає істиною. А у мережу часто викладають скорочені варіанти, інтерпретацію, своє переосмислення.

Це так само, як Біблію читають і по-різному подають. А її треба вміти читати і думати. Інтернет же може лише підсилити знання, або ж вказати на додаткове джерело. Читаючи книгу, потрібно ще й думати, чомусь навчитися.

Не забувайте й про енергетику книги. Книжка шелестить, вона має свій неповторний запах, ти пізнаєш інформацію листочок за листочком. Потрібно - повернувся назад, читаєш.

Я думаю, що книга не може знищитися. Уявіть собі, навіть у Америці, в бібліотеці конгресу, зберегли карткові каталоги.
Так, технології зараз важливі. Ми їх використовуємо для підсилення засвоєння матеріалу. Приміром, на заходах ми часто використовуємо мультимедійний проектор, у нас уже комп’ютеризовані всі процеси, ми працюємо в інтернеті, формуємо базу даних. Ми повинні бути в курсі усіх змін освітнього процесу. Адже з нами працюють і студенти, і педагоги.

Погодитеся з висловом, що бібліотекар – найрозумніша людина?

Я не можу так нескромно говорити. Але професія вимагає свого. Я часто кажу: «Ти можеш не знати як скласти атомну бомбу, але елементи з яких вона складається, ти мусиш знайти». Це може ризиковано і дуже амбітно сказано, але так воно є. І це правильно. Ти мусиш знати, де шукати потрібну інформацію. Бібліотекар – провідник між знаннями і людиною. Я можу не тямити у тих елементах, але я мушу знайти їх тій людині.

Бібліотекар має бути начитаним. Він має знати про все, орієнтуватися в усьому. Це, звичайно, приходить із досвідом. Припустимо, прийшла студентка-першокурсниця, набрала по своїй темі літератури і стоїть розгублено, не знає де й що шукати. А досвідчений бібліотекар, який по цьому фаху не вчиться, відкриває книгу і показує: ось на цій сторінці розписане це питання, на цій сторінці – інше.

Бібліотека стає зоною спілкування. Ми бачимо, що за кордоном бібліотека діє як соціальна інституція. Туди навіть приходять знайти роботу. У нас на початку навчального року багато людей шукали оголошення про найм квартир. Ми пишаємося, що ми потрібні людям. Бібліотека сьогодні мусить стати освітнім, інформаційним та дозвіллєвим центром.

Розмовляла Юлія Малєєва
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.