Волинянин робить чудернацькі глечики і мріє попрацювати з китайською порцеляною. ФОТО

Загадкові горщики та глечики, таємничі горнятка, тарілки та мищини, оригінальні прикраси ‒ це ще не повний перелік того, що народжується в руках волинського гончаря Сергія Столярука.


Про це пише Ольга Урина у «Відомостях».

Коли дивишся на його вироби, здається, що це знахідки археологів. Утім, кераміка цілком сучасна, хоча й з подихом минулих літ.

«Якось у дитинстві я знайшов старі керамічні черепки, і мене зацікавило все старовинне, захотілось і собі навчитися гончарному ремеслу. Відтоді прийшло чимало часу художньої творчості», ‒ розповідає гончар.

Каже, що навчався і в художній школі, і в училищі, і в Національній академії мистецтв у Львові.Вест цей час присвятив писанню картин.

«Та якось зрозумів, що мені набридає працювати лише з площиною, себто малювати, захотілося створювати щось обʼємне. І пішло-поїхало. А позаяк на кафедрі в академії були ще й гончарі, то трохи вчився там, а трохи їздив Україною, вдосконалюючи майстерність. Тож вийшло, що бажання гончарити повернулося через багато років», ‒ додає Сергій.

Хлопець розповів, що коли вперше ставав за гончарний круг, доводилося по кілька тижнів ходити вимащеним глиною з ніг до голови. Пригадує, що перші вироби були грубими і нездалими, та з часом майстерність відточувалася.

Керамічні шедеври гончар творить у власній майстерні за містом. Там є гончарні кола та спеціальна піч, а найближчим часом планує встановити ще й традиційне горно на дровах.

«Поблизу Луцька вистачає місць, де можна набрати якісний матеріал. Поклади глини є у Гаразджі, Кульчині, та й річка Стир протікає фактично по глині», ‒ каже гончар про пошуки матеріалу для виробів.

«Далі сировина має відлежатися, потім ‒ відцідитися, підсохнути, тоді її потрібно добре вимʼяти, і лише після того з неї можна гончарити. Готовий виріб випалюється в спеціальній печі при температурі 800 градусів. Коли підсихає, можна братися до зовнішнього оформлення різноманітними емалями та глязурʼю. Після того ‒ знову в піч», ‒ ділиться тонкощами роботи хлопець.

Коли бачиш роботи майстра, складається враження, що він намагається відійти від традиційних форм. Скажімо, чашки можуть мати чудернацько закручені вушка, а ваза чи глечик у його руках стають схожими на покинуту кимось торбинку.

«Я ще на 100% не знайшов себе. Я пробую то одне, то інше. Часто намагаюся вкласти у виріб етнографічне коріння Волині.Намагаюсь, аби щось автентичне було навіть у формі. Декоруючи свої вироби, я не використовую заїжджені варіанти символіки, а стараюся вводити різноманітні давні символи. Адже найпростіші на вигляд знаки можуть мати досить глибинне значення», ‒ каже Сергій.

Гончар часто подорожує Україною та закордонням. На різноманітних фестивалях проводить майстер-класи або ж просто продає свої вироби на ярмарках. Каже, якщо є бажання, то під його керівництвом можна навіть із першого разу зліпити щось цікавеньке.

«Все залежить від внутрішнього наповнення та стану людини: чи вона спокійна, чи стривожена. Робота з глиною налаштовує на спокій, це як певний варіант медитації. Дуже тішуся, коли на моїїх майстер-класах трапляються люди, які все життя мріяли щось зліпити: коли в них бодай трохи виходить, то радіють, як малі діти», ‒ каже митець.

Окрім гончарства, Сергій іще й учителює: в одній із луцьких шкіл вчить дітей образотворчому мистецтву та трудовому навчанню. Також не полишає фарб і полотен.

Хлопець зізнається, що коли працює з глиною, йому завжди кортить зробити щось велике, скажімо, 20-літрову макітру.

«Також хотів би спробувати гончарити китайський фарфор. У Китаї є цілі містечка гончарів, уявіть, вони дістають глину просто з річки, і виходить порцеляна. Тож, дуже б хотілося потрапити туди і саме там попрацювати з їхньою глиною», ‒ ділиться Сергій.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---