USD 24.7 24.85
  • USD 24.7 24.85
  • EUR 27.1 27.3
  • PLN 6.3 6.38

Історія волинських господарів, які стали вояками

24 Листопада 2016 10:50
Фермери з Волині, маючи чимале господартство, не стоять осторонь подій на сході. Господарі Юрій Пархомчук та Сергій Васєвич - не виключення.

За статистичними даними Рожищенський район лідирує за кількістю сімейних (родинних) ферм, де утримують три і більше корови. Більшість селянських родин живе з господарства. Обробляють землю, вирощують продукцію як для власних потреб, так і на продаж, утримують худобу. Тобто плекають не тільки власний достаток, бо саме господарства населення в 2015 році виробили 63,4 відсотка усієї продукції сільського господарства області в той час, як частка сільгосппідприємств становила лише 36,6 відсотка. Та волиняни не тільки дбайливо обробляють землю, у важкий для держави час вони й сміливо стають на її захист зі зброєю в руках.

З власної господарки живе родина Юрія Пархомчука з Берегового Рожищенського району, адже утримують сім голів ВРХ, до півтора десятка овечок, свині, різне домашнє птаство, обробляють землю.

Колись випускник Харківського авіаційного інституту Юрій Пархомчук зовсім не пов’язував своє майбутнє ні з рідним селом, ні з працею на землі. Та змінювались часи, ситуація в державі. Тож сталось так, що саме в рідному селі Юрій та Марія Пархомчуки звили сімейне гніздо. А в селі, як у селі – хто ж без господарства живе? Перебрались в придбану оселю, батьки і корівку дали, і телятко, і поросятко. Спочатку для власного обіходу. Коли ж з роботою стало зовсім погано, стали збільшувати поголів’я, бо молоко – це реальні гроші.

Виросли і вивчились діти, пішли своїми життєвими дорогами. Тож лише на вихідні приїздять додому. А весь тягар нелегкої щоденної сільської праці ліг на плечі Юрія Миколайовича та Марії Петрівни (котра, до речі, ще й соціальним робітником працює). І все б нічого, вже якось звикли з ранку до вечора то в хліві, то в полі (для полегшення праці придбали за програмою «Власний дім» доїльний апарат), якби не військові дії на сході.

Спочатку в АТО потрапили брати Юрія та Марії, воювали в сумнозвісній 51-ій. А в лютому 2015-ого мобілізували і Юрія Миколайовича. Півроку служби на полігонах, а з жовтня у складі 3 батальйону 14 окремої механізованої бригади в зоні АТО, під Мар’їнкою.

Усе велике господарство лягло тоді на плечі Марії Петрівни. Щоправда, намагався у вільну хвилину допомогти неньці син Ярослав, який працював на той час в судовій міліції. У вихідні приїздила і дочка Тетяна. Та найгірше жінці довелося, коли на місяць в зону АТО відправився і Ярослав.

- Напевно, саме й робота рятувала тоді від поганих думок. З ранку до вечора як не біля худоби, то в полі. Дякувати Богу, підтримували в скрутну хвилину і сусіди, і друзі, тож якось справлялась. Ввечері кидала будь-яку роботу, аби подивитися новини, дізнатись нову інформацію зі сходу, – зізнається Марія Петрівна.

Командиру взводно-опорного пункту «Пархому» і справді нелегко велося під Мар’їнкою, яка постійно була в зоні прицільного вогню. Бувало, за словами Юрія Пархомчука, по півтори тисячі гранат за ніч випускали, але позиції утримували.

У перші дні квітня Юрій Пархомчук потрапив в госпіталь у Курахово з пораненням – неймовірної сили вибухова хвиля просто скинула лейтенанта з БМП. У телефонній розмові Юрій Пархомчук намагався переконати дружину Марію, що все гаразд. Та жіноче серце недаремно тривожилось, бо за двадцять чотири роки спільного життя добре вивчила характер чоловіка. Про поранення таки зізнався згодом, коли вже перевели у шпиталь в Красноармійську. А тоді й зовсім на реабілітацію додому.

Сьогодні Юрій Пархомчук знову повернувся до звичних сільських турбот, разом з сином Ярославом (на фото) та його друзями зводять нове приміщення для утримання худоби. Здається, мирне життя захопило чоловіка господарськими турботами. Але коли заводимо мову про війну, скупа чоловіча сльоза непрохано набігає на очі Юрія Миколайовича. Йому ще й досі болить, болить те, чого він, можливо, ніколи й нікому не розкаже.

Сергій Васєвич з Лукова, котрий все життя працював на землі, ніколи й не думав, що у свої п’ятдесят йому, офіцеру запасу, доведеться ще стати вояком.

Після розвалу СВК «Волинь», де Сергій Олександрович багато літ поспіль пропрацював головним агрономом, чоловік не покинув улюбленої справи, а взявся господарювати самостійно. Багатодітний батько (разом з дружиною Олександрою Петрівною виховали четверо дітей) змалку синів привчав вправлятися з сільськогосподарською технікою. Назар, наприклад, здобув фах механіка у Львівському національному університеті. Тож тридцять гектарів землі власного фермерського господарства «Травневе плюс» Васєвичі обробляють власними силами. Сіють сою, зернові культури, частину врожаю яких використовують для відгодівлі худоби, свиней, а лишки продають.

З початку військового протистояння на сході Васєвичі не стояли осторонь проблем української армії, допомагали чим могли. А коли під час п’ятої хвилі у квітні 2015 року Сергія Олександровича мобілізували, теж сприйняв це з розумінням.

Іскандер – так кликали командира мотопіхотної роти 14 ОМБР Сергія Васєвича його вояки з різних куточків України. Вони ж були для нього наче сини, за кожного боліло серце.

А ще боліло серце щирого хлібороба від пошматованих війною сільгоспугідь. Тут змочена кров’ю та сходжена солдатськими берцями земля, а за два кроки щедро зеленіє засіяна озимина. Та вряд чи вдасться комусь зібрати її достиглий врожай. Війна диктує свої правила.

Частенько, у години затишшя, Сергій Васєвич порівнював тамтешню природу, ґрунти, з рідними, волинськими. Розмірковував, як довго доведеться ще доводити ці поля до ладу, аби дали вони новий врожай. Він просто думав про землю, яка, як і люди, ще довго нестиме в собі відгомін цієї війни.

Побратими поважали Сергія Олександровича за мужність та виваженість вчинків, за міцне братерське плече, за справжній чоловічий характер, за батьківську підтримку.

Покидаючи рідну домівку, Васєвич знав: його родина впорається. І коли у липні повернувся зі сходу, сини вже вправно збирали вирощений врожай. Відразу поринув у звичну сільську роботу і досвідчений фермер.

- Робота все згладжує, змушує перебудувати на інший лад сумні думки просто допомагає влитись у мирне життя, - говорить Сергій Олександрович.

А ще знову робить з вояка аграрія, який живе мріями про землю, про вирощений врожай, а в разі необхідності завжди готовий стати на її захист. На захист рідної землі.

Тетяна Боярин
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 2
51 омбр Показати IP 24 Листопада 2016 13:31
А може славнозвісна, Савурка,Ізварино,Іловайск а не сумнозвісна
маладец Показати IP 24 Листопада 2016 22:36
заробив посвідченя ,пенсію,групу,страховку ,пільги,орден НУ ЖИЗНЬ УДАЛАСЬ

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.