USD 27.7 28
  • USD 27.7 28
  • EUR 31.75 32
  • PLN 7.3 7.44

«Кожен керівник повинен будувати», – екс-мер Луцька Іван Фурів

29 листопада минає 15 років із дня смерті Івана Івановича Фуріва – відомого громадського, політичного та профспілкового діяча. Саме завдяки йому сформувався сучасний образ Луцька.

Так, за безпосередньої участі Івана Івановича в місті постали більшість житлових кварталів, драмтеатр, меморіал, медичні заклади, школи, профспілкова бібліотека, об’єкти соціального призначення, підшипни­ковий, картонно-рубероїдний, електроапаратний заводи, завод виробів із пластмас, меланжевий комбінат, а також було газифіковано обласний центр і запущено перший тролейбус.

Окрім того, за Фуріва звели навчально-методичний центр профспілок, туристичну базу «Шацькі озера», санаторії «Турія» та «Пролісок», спортивно-оздоровчу базу «Авангард», спор­тивні об’єкти «Колос», «Спартак», туристичний комплекс «Волиньтурист», готелі «Лісова пісня» та «Світязь» тощо.

Інформаційне агентство Волинські Новини напередодні цієї пам’ятної дати мало нагоду поспілкуватися з вдовою екс-мера Луцька Нелею Василівною. Вона пригадала, як свого часу познайомилася з майбутнім чоловіком, розповіла про його життєвий і професійний шлях, а також поділилася його настановами.
ОТ ЧОМУ Я З НИМ

Іван Фурів народився 9 лютого 1936 року в багатодітній селянській родині на Львівщині. «Це село Грабовець, куди навіть не ведуть дороги, туди потрібно йти пішки через ліс, гори й потічки. Я була там тільки раз… У їхній сім’ї було восьмеро дітей. Він був п’ятим, і батько назвав його своїм іменем, оскільки той народився здоровеньким і був найбільшим із дітей», – сказала Неля Фуріва.

Після закінчення сільської школи Іван Фурів навчався у школі райцентру Славська. «Вчився він добре, старався. Як говорив, був одним із найкращих у класі», – зауважила Неля Василівна.
Згодом Іван Фурів поїхав вступати до Львівського політехнічного інституту. «Він не знав, на якому факультеті хоче вчитися. От я, як їхала вступати, то твердо знала, чого хочу. А він відразу в приймальній комісії запитав, на якому факультеті найвища стипендія й де забезпечують формою, адже знав, що від багатодітної сім’ї допомоги не буде. Так і обрав факультет нафтової та газової промисловості», – пригадала Неля Фуріва та додала, що всі п’ять років навчання Іван Іванович мешкав у гуртожитку. Натомість Неля Василівна проживала неподалік на квартирі, де знімала кімнату.

«Як ми познайомилися? Хлопці ходили на танці в педагогічний і медичний інститути, бо там було більше дівчат. А я вчилася на юридичному факультеті, й інколи ми з дівчатами ходили на танці в політехнічний. І одного разу, коли ми прийшли на танці, стали осторонь кружком. Я стояла спиною до залу. І от дівчата мені кажуть: Неля, до тебе йдуть. Чому вони вирішили, що він до мене направився, не знаю. Може, тому що я була найвищою серед них… І я відчула, що хтось до мене обережно доторкнувся. Дівчата мене смикнули. Я обернулася, а переді мною – високий красень! Пізніше Іван Іванович мені зізнався, що звертав увагу лише на високих дівчат. От чому я з ним (усміхається, – ВН)… Він прекрасно танцював вальс, і ми тоді протанцювали весь вечір, а потім він провів мене додому. Це було наприкінці четвертого курсу. І потім ми десь місяць не бачилися», – розповіла Неля Фуріва.
І З ТОГО ЧАСУ МИ БІЛЬШЕ НЕ РОЗЛУЧАЛИСЯ

Опісля четвертого курсу Неля Василівна як студентка юридичного факультету проходила місячну практику в міській прокуратурі. Одного разу до приміщення прокуратури завітали представники одного з факультетів політехнічного університету, які презентували два запрошення на танцювальний вечір у Домі вчителя, котрі врешті дісталися Нелі Фурівій. «Це не був вечір факультету нафтової і газової промисловості, і я ніяк не сподівалася, що можу його там зустріти… Тоді я цілий вечір танцювала лише з ним. І з того часу ми більше не розлучалися. Загалом вважаю, що найщасливішими роками мого життя були якраз ці п’ять років навчання в Львові. Школа – зовсім не те. Я п’ять разів міняла школи, адже мій тато був залізничником і ми часто переїжджали…

Із Фурівим ми дружили рік. Так, у будівлі, де знаходився юридичний факультет, були також військкомат і РАЦС. Він прийшов на останній мій екзамен. І коли ми вийшли з приміщення й проходили повз, сказав: зайдемо сюди. Якось так неурочисто було. Ще сказав, що буде хорошим чоловіком. Ми зайшли, подали документи. А потрібно було чекати місяць; ми пояснили, що тільки закінчили навчання, що нам потрібно роз’їжджатися, адже вже отримали направлення, і не маємо коштів, аби залишатися в місті. Завідувачка поставилася з розумінням і сказала, що нас розпишуть через тиждень. У цілому Фуріву завжди симпатизували, де б він не був і які питання не вирішував би. Він викликав довіру… Так ми подали заяву. Я зателефонувала мамі, сказала, що виходжу заміж, запитала, чи вона не проти. Мама відповіла, що на розпис приїде тато… У мене навіть не було спеціальної сукні. Ми були бідними студентами, а ресторан замовили на гроші, які я отримала після закінчення університету. Потім на кілька днів поїхали до моїх батьків у Ковель, а згодом роз’їхалися: він у Долину Івано-Франківської області, а я до Луцька», – розказала Неля Фуріва.
Так, вона отримала направлення після навчання в слідчий відділ Луцького УМВС у Волинській області, а Іван Фурів – на видобування в містечко Долину. «Розповідав, що там було дуже тяжко. Він мешкав у гуртожитку. Працював там приблизно місяць. На якийсь вихідний я з’їздила до нього, Іван Іванович запропонував мені перевестися в івано-франківську поліцію, а я не захотіла (сміється, – ВН). Тодішній мер Луцька був родом із Ковеля, раніше він був керівником залізничного ДЕПО, і мій тато його знав. Ми з татом пішли до мера й пояснили ситуацію, у мерії зробили офіційний запит у Івано-Франківськ про те, що в них є інженер-нафтовик, дружина якого працює в Луцьку. Тоді тільки прийняли план газифікації Луцька, і місту потрібні були спеціалісти. Іван Іванович відпрацював ще два тижні в Долині, а тоді перевівся до Луцька як головний інженер газорозподільної станції (Луцької міжобласної контори зрідженого газу, – ВН). Треба було думати щось із житлом. До цього я місяць мешкала на вокзалі. Тато домовився, і я на ніч залишалася в кабінеті керівника залізничного вокзалу. Там я ночувала, а раненько збиралася на роботу. Як приїхав Фурів, ми жили у знайомих моєї мами. Потім нас поселили на газорозподільній станції в маленьку кімнатку – сторожку, де ми жили декілька місяців. Згодом нам повідомили, що на теперішньому проспекті Волі, 8 здається трикімнатна квартира. Дві кімнати займала сім’я лікарів, а одну – ми. Там ми жили довго. Я народила після двох років заміжжя доньку. А потім ми переїхали в квартиру будинку, який спорудили вже за Фуріва», – зазначила Неля Василівна.
ГОЛОВНИЙ ПРОРАБ ЛУЦЬКА

Вона пригадала, що Іван Іванович недовго працював на газорозподільній станції – розроблений план газифікації Луцька передбачав створення контори газового господарства «Луцькгаз», керівником якого призначили саме Івана Фуріва, котрого потім перевели на посаду керівника Волинського обласного житлового управління комунального господарства.
«Йшли вибори. Йому було 29 років і його обрали мером. На той час він був наймолодшим мером обласного центру в Україні й на посаді пропрацював майже 11 років. Саме тоді й будувався Луцьк. Так, більше половини житла в Луцьку, промислових об’єктів збудували саме за Фуріва. Ні до нього, ні після нього стільки в Луцьку не будували. Тоді був такий час. Загалом будівництво – це його стихія, хоча він і не будівельник за освітою. Мені здається, що зараз таких немає. Він горів роботою, старався, жив цим. І протягом усього життя на першому місці в нього була робота. Так, поки він був мером, Луцьк завжди посідав 1–2 місця серед усіх обласних центрів України за показниками розвитку. Водії, які з ним працювали, не витримували його темпу роботи (сміється, – ВН). Він прокидався о шостій ранку, робив зарядку вдома, потім біг у парк. О сьомій під’їжджала службова машина, і він годину об’їжджав місто, оглядав будівництва, обходив об’єкти, нерідко десь провалювався, вимазувався в глину… Будівельникам було дуже несолодко з ним. Його навіть називали головним прорабом міста. Уже о восьмій збирав планерку… З ним було важко працювати, адже він вважав, що всі повинні так само, як він, відповідально й енергійно, ставитися до роботи. Не дивно, що дехто не витримував такого навантаження», – зауважила Неля Фуріва.
Як наголосила, саме розбудова Луцька була головною метою її чоловіка, а одними з найважливіших об’єктів, зведених за сприяння Івана Фуріва, назвала драмтеатр у центрі міста та меморіал. «Фурів казав, що в Луцьку немає місця, де можна зібрати людей, аби відзначити якийсь важливий захід, тож виявив ініціативу спорудити такий об’єкт. Сам шукав архітекторів, скульпторів, інших майстрів, збирав кошти, їздив вибивати необхідні матеріали… Вийшло. А на засіданні обкому партії йому оголосили догану із занесенням в особисту справу за те, що він за позабюджетні кошти провів будівництво… А коли до Луцька з нагоди якогось вшанування завітав перший секретар (Компартії України, – ВН) Володимир Щербицький, йому показали саме меморіал. І Щербицький сказав, що ніде в Україні подібного не бачив, та поцікавився, хто організував будівництво, й через деякий час Фурів отримав нагороду. Усі нагороди він отримував за працю. У цілому він не був політиком, а був господарем. Його і називали господарем міста, адже він усе знав і любив займатися справою», – сказала Неля Фуріва.
КОЖЕН КЕРІВНИК ПОВИНЕН БУДУВАТИ

Після закінчення каденції Іван Фурів переніс своє ставлення до роботи й на інші посади. Спочатку його призначили головою Волинської обласної ради професійних спілок, а згодом керівником Волинського обласного управлін­ня у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС.
«Коли Фурів працевлаштувався у профспілки, відразу зібрав колектив і поцікавився, чим займається їхній будівельний відділ, а на той час у профспілках не було будівельного відділу. Тож першим його розпорядженням було створення такого. До цього профспілки не будували, а за Фуріва збудували житло для працівників, звели туристичні бази та оздоровчі комплекси (зокрема, «Шацькі озера», «Лісова пісня», «Світязь», «Волиньтурист», – ВН), спорудили профспілкову бібліотеку та навчально-методичний центр профспілок, куди з’їжджалися спеціалісти з усієї України, аби перейняти досвід Волині», – пригадала Неля Василівна.
Вона розповіла, що Іван Іванович просто не уявляв свого життя без роботи: «Навіть коли ми їздили у відпустку, він кожен день телефонував на роботу. Жодну свою відпустку він не добув до кінця… Фурів завжди був повен усяких планів, працював як машина… Казав, що не можна зупинятися на одному варіанті, а треба мати декілька запасних. Цьому і я навчилася в нього. Також переконував, що кожен керівник, незалежно від місця роботи, повинен будувати. Це був його девіз. Це він і робив до останнього періоду свого життя».

Ольга Шершень
Загрузка...
Коментарів: 19
Лучанин Показати IP 29 Листопада 2018 08:22
Молодец мужик
Журналіст Показати IP 29 Листопада 2018 08:52
Такі мери народжуються один раз в двісті років. А, можливо, й рідше. Жорсткість, вимоги до себе і до підлеглих, глибоке знання справ, якими займався. Один штрих з його мерського життя. 1974 рік, осінь. Влітку я приїхав до Луцька з молодою дружиною після закінчення інституту. Працював в народному господарстві. Повінь. Вода в Стиру піднялась на 5 метрів, на Поліссі від стіжків сіна були видні лише верхівки жердок. Термінова нарада в голови Луцького міськвиконкому Івана Фуріва. За столом (проводив наради лише стоячи), - високий, красивий чоловік, мужнє обличчя, підтягнутий. Лаконічна мова - жодного зайвого слова. Жінки від нього падали штабелями. Мова йшла про заготівлю овочів для міста, які на колгоспних ланах стояли у воді. Кожен присутній чиновник вставав і коротко звітувався за "вчорашню роботу". Нарада тривала 20 хвилин. Чотири керівники різних рівнів вийшли від Фуріва без посад і забули, в які двері виходити на вулицю. Усе крутилось як годинниковий механізм. Про Івана Івановича і його стиль керівництва можна писати сагу у 2000 сторінок. Зараз би таких Іванів. Хоч би зо три на область...
Суддя Дреддд до Журналіст Показати IP 29 Листопада 2018 15:10
"Жінки від нього падали штабелями", ну це в ті часи зрозуміло, а Ви тут до чого?
К.лучанин до Журналіст Показати IP 29 Листопада 2018 20:39
Фурів - "дитя " свого часу,продукт комсистеми і радянщини! Такі Івани, зараз не могли б працювати. Мусили б бути в якійсь партії, фракції. Ті заводи, які будувались в часи Фуріва, не його ініціатива . підшипниковий, картонно-рубероїдний, електроапаратний заводи, завод виробів із пластмас, меланжевий комбінат - були заплановані в Раді міністрів СРСР. Гігантоманія тоді була модною, щоб показати переваги соціалізму над "загниваючим" капіталізмом. А завод штучних шкір- це , взагалі, мертвонароджене дитя! Як можна було будувати його, коли в Союзі не було сировини для нього? А далі завод загнувся і його не стало! Але, тоді говорилось ПЛАНИ ПАРТІЇ- ПЛАНИ НАРОДУ. Що , Фурів міг бути проти? Та його відразу поперли б з посади і партквиток забрали б. В Луцьку всім відомо болото Фуріва, заплава біля мосту на Ковельській. Там стояв земснаряд , який щось рив та так і нічого не нарив по ініціативі Фуріва.. Той земснаряд потім кудись зник, так як зявився, і ніхто знає куди. Я не осуджую Фуріва, але й не вихваляю. Це людина свого часу, яка жила й працювала в умовах КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ сиситеми СРСР.
Реаліст Показати IP 29 Листопада 2018 08:55
Справді - Людина і Господар.
Лучанка Показати IP 29 Листопада 2018 09:47
Такого б президента!!!
Галина Даниленко Показати IP 29 Листопада 2018 11:53
ФуРІВ- ЦЕ ПОСТАТЬ ЦЕ ОСОБИСТІСТЬ ЦЕ УЧИТЕЛЬ. МОІ 6 РОКІВ РОБОТИ З ФУРІВИМ ЦЕ 6 УНІВЕРСИТЕТІВ БУДІВНИЦТВА І АРІТЕКТУРИ ТА УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО ЩО КОЖНА СЕКУНДА РОБОЧОГО ЧАСУ ПОВИННА ДАВАТИ РЕЗУЛЬТАТ.СПАСИБІ УЧИТЕЛЮ ЗА ДОБРУ НАУКУ.
лучанка до Галина Даниленко Показати IP 1 Грудня 2018 16:17
це людина того часу. А тепер одна вулична шпана сидить
Лучеськ Показати IP 29 Листопада 2018 13:18
В ті роки будувалась вся Україна, а мери(голови міськвиконкомів) , голови райвиконкомів тільки підписували акти про ввід об`єктів в експлуатацію. Хоча з повагою до Фуріва.
Лучанка до Лучеськ Показати IP 29 Листопада 2018 14:30
За його керівництва профспілка «будувала», такого в Союзі не було! всі приіжали досвід переймати! Так що все залежить від Людини!!!
Лучанка Показати IP 29 Листопада 2018 14:08
Таких керівників вже не роблять. Одні придурки та хапуги. Згадайте тільки Шибу шибанутого, Одні одуванчики росли у місті.
Суддя Дреддд до Лучанка Показати IP 29 Листопада 2018 15:08
по-перше, Шиба - демократ, а не деспот і тиран, по -друге, а звідки Ви знаєте. що "таких керівників вже НЕ РОБЛЯТЬ", у мене інформація інша...
Лучанка до Сідді Др до Суддя Дреддд Показати IP 29 Листопада 2018 16:52
Від таких шибанутих демократів наш Луцьк і всі Україна стала тільки гавнішою і гавнішою!
Суддя Дреддд до Лучанка до Сідді Др Показати IP 29 Листопада 2018 18:10
не потрібно переводити на особистості, "шибануті", "гавніше", це може бути про Вас, а дефекти мови кожен може мати... оцінюйте людину за справами...
Лучеську Показати IP 29 Листопада 2018 14:10
А з чого вона будувалась? Ти її будував? Цікаво, скільки тобі років і чи жив ти у ті часи? В будь-якому випадку дурний тебе піп хрестив. Як тоді будувалось? Кожен мішок цементу, кожна тисяча цегли, кожен лист шиферу відпускалися по наряду. Всього бракувало. Будувався театр. Іван Фурів викликає директора волинського художньо-оформлювального комбінату Анатолія Санилевича. Коротка розмова: для облицювальних робіт майбутнього театру треба 5 вагонів натурального каменю (не такого, звичайно, яким облицьовані міські вбиральні). Іван Фурів викликав саме Санилевича, знаючи його звязки і ділові якості. Тому негайно відправився у відрядження в Казахстан. За три тижні на станції "Луцьк-Східний" стояли вагони з плиткою з натурального каменю. Ним облицьований Волинський музично-драматичний академічний театр. Так тоді будувалось усе.
Лучанка до Лучеську Показати IP 29 Листопада 2018 15:03
Деремно ви сиплете ядом та ображаєте! Просто про Вас, певно, таким добром не згадують очевидці подій! Кожна людина має свою думку, моя така!
12354 Показати IP 30 Листопада 2018 09:34
Такий був час шо все строїли. А тепер попробуй його утримай опали. Хороший був чоловік. Але якби був зараз то багатьох не булоб в профсоюзах . Особливо тої шо пише гарні слова про нього.
54321 Показати IP 30 Листопада 2018 10:29
Людина була і її не стало. Світла пам"ять і царство небесне. Про нього пам"ятають і згадують коли про більшість людей просто забувають. Прочитали статтю і залишайтесь при своїх думках, а то собачитесь в коментах.
маршрут 15а Показати IP 1 Грудня 2018 20:02
більшість житлових кварталів, драмтеатр, меморіал, медичні заклади, школи, профспілкова бібліотека, об’єкти соціального призначення, підшипни­ковий, картонно-рубероїдний, електроапаратний заводи, завод виробів із пластмас, меланжевий комбінат, а також було газифіковано обласний центр і запущено перший тролейбус...................... от же ж москальскі окупанти були звірі, як ми витримали... А зараз мені Україна нагадує 15й тролейбус - по колу, по колу, і кожен раз приїжджає "до Київського Майдану".

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.