USD 26.80 27.00
  • USD 26.80 27.00
  • EUR 31.70 31.90
  • PLN 6.85 6.97

Невідома війна: чому так важко подолати українсько-польський конфлікт

Поляки та українці мають cпільну багатовікову історію. Найбільш контраверсійний період у польсько-українських стосунках – це майже вся перша половина XX століття. І поляки, і українці не були готові до компромісу, бо яблуком розбрату стали одні й ті самі території – Східна Галичина, Волинь і Підляшшя.

Після краху СРСР та соціалістичної системи розпочався процес переосмислення, було зроблено спроби досягнути примирення, створення колективної пам’яті. Однак обом народам так і не вдалося примиритися. Чому так важко домогтися принципів паритетності в українсько-польському діалозі, розповідає радник голови Українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко. Про це йдеться у матеріалі щотижневої газети Волинські Новини від 7 липня (№23).



ЯК ПОНОВИТИ ДІАЛОГ

– Чому ані поляки, ані українці за кілька десятиліть так і не сформували візії примирення навколо складних сторінок спільного минулого, хоча польські та українські політики, громадські й церковні діячі кілька разів виходили зі спільними деклараціями в дусі «Прощаємо і просимо прощення»?

– Це для мене є чи не найбільшою загадкою. Поляки виявилися здатними примиритися з німцями, провини яких перед польською нацією є в рази більшими, але так і не змогли пробачити українцям. Під час Другої світової війни загинуло близько п’яти мільйонів шестисот тисяч громадян Польщі усіх національностей: поляків, євреїв, українців, німців та інших. Нещодавній лист, підписаний екс-президентами Ющенком та Кравчуком, ієрархами українських церков, українськими інтелектуалами та громадськими діячами, був шостим подібним зверненням українців до поляків. Один із публіцистів у «Газеті Виборчій» навіть розмірковує, чи є ще більш терпеливий народ, ніж українці, який щороку пише подібні звернення. Цьогорічне таки було почуто. Бо у 2013 році подібний за змістом текст взагалі не зауважили польська громадськість та преса. Українсько-польський діалог наштовхнувся на мур стереотипів та упереджень, які сформувалися протягом останніх років стосовно українців. Аналізуючи польську пресу, зауважив, що, крім Волині, мало про що пишуть. Наприклад, у «Газеті Виборчій» у 2008 році єдина стаття, яка не стосувалася злочинів на Волині, була про Василя Стуса. Решта – пов’язані з тематикою Волині. Якщо протягом десятиліть повторювати як мантру те, що українці вбивали поляків, то у польському суспільстві ще більше наростатиме вороже ставлення до українців. А нечесні політики паразитуватимуть на цих нечесних упередженнях, роздмухуватимуть ксенофобію, аби отримати політичні дивіденди. Таким чином нагнітається ситуація, керована страхом. Так це робили тоталітарні режими. Мовляв, українці погані та вороги, а поляки – хороші та жертви. Така політика нечесна. Коли дехто з польських депутатів говорить, що українські президенти, ієрархи є катами, то це неправильно. Звісно, можна спихати на те, що це неправильно сформульована фраза, але людина сказала, що сказала. Конкретно назвала катами людей, які не мали жодного стосунку до цього конфлікту, а простягнули руку до примирення. Така політика заведе стосунки України й Польщі у глухий кут. Асиметрія знань про минуле, небажання опікуватися просвітництвом та розповідати цілої правди про історію обох народів – ось чому поляки не змогли пробачити українцям кривди.

ЖАХЛИВІ СТОРІНКИ МИНУЛОГО ТРЕБА ЧЕСНО ВИЗНАВАТИ

– Чому більшість українців не пам’ятає про українсько-польський конфлікт?

– У Харкові, Дніпрі, Донецьку, Херсоні чи інших містах Наддніпрянщини або сходу про це нічого невідомо. Більшість українців до цього конфлікту не мали жодного стосунку. Звідки має взятися пам’ять про ці події? У родинах це не обговорювали, а в Союзі говорили про інші теми. Я вперше почув про це тільки у 2003 році – завдяки спільній заяві двох парламентів. У підручниках про цей конфлікт донині нічого немає, а в родинній пам’яті не відбувається ретрансляція подій. Але якщо у нашому минулому були якісь жахливі сторінки, то маємо чесно це визнавати. Маємо засуджувати злочинців, які чинили кривди чи то стосовно українців, чи то поляків, чи то євреїв, чи то будь-кого.

– Що зробила українська влада, аби обидва народи порозумілися?

– Україна не робила достатніх зусиль, пов’язаних з опрацюванням цих сторінок минулого. Не було задіяно жодних державних інституцій, аби створити виставки, які мандрували б не лише Волинню та Галичиною, а й поїхали б у Дніпропетровську чи Харківську області. Усі книжки, які з’являлися на цю тему, були ініціативою самих дослідників. Видавництва друкували це на свій страх чи ризик. Не вдавалося домовлятися, бо не було видно, що українська держава долучається до опрацювання цього минулого. Єдина державна ініціатива за багато років – заснування польсько-українського форуму, аби історики обох країн за спільним столом аналізували, верифікували та перевіряли матеріали. Ця ініціатива є відновленням діалогу, продовженням зусиль польських та українських істориків у рамках семінару «Україна-Польща: важкі питання», який перервав діяльність. Сподіваюся, це дозволить розвивати діалог.

– Гадаєте, те, що відбувається між українцями та поляками, тільки на руку Росії?

– Вважаю, що завжди так було. Щоразу, як українці й поляки розходилися по різні боки барикад, обидва народи зазнавали невдач. Українці в певному сенсі долучилися до того, аби Річ Посполита перестала існувати в тій формі, у якій вона була в першій половині XVII століття. Хмельницький знайшов собі інших союзників. І трапилося те, що мало трапитися. Українсько-московський союз призвів до підпорядкування українських земель, а пізніше – до розділу Польщі за допомогою Німеччини та Австро-Угорщини. У 1920 році Пілсудський і Петлюра домовилися про союз щодо спільних бойових дій проти більшовицької Росії. Результатом цього було те, що Польщі вдалося відвоювати свою незалежність, але за рахунок української незалежності. Бо у 1921 році в Ризі було укладено угоду, яка передбачила, що частина земель, які були населені українцями, відходять до Польщі, а інша частина – до Росії. Український народ опинився розділеним між двома державами. А в 1939 році Кремль з нацистською Німеччиною напав на Польщу. Українці й поляки сваряться, а «добрі» сусіди користаються з їхньої слабкості. Такі дії загрожують незалежності України та Польщі. І Юзеф Пілсудський, і Єжи Гедройц не раз повторювали: «Без незалежної України не буде вільної Польщі». Той, хто це забув, має розуміти, що Кремль чітко знає свої цілі. І коли йдеться про симуляцію ядерних ударів по європейських країнах, то не варто полякам забувати, що першою мішенню було названо Варшаву.

ГОЛОВНЕ – ПОДОЛАТИ ВЗАЄМНУ НЕДОВІРУ

– Українсько-польські стосунки мають з’ясовувати історики, а не політики?

– Питаннями минулого мають опікуватися історики. Політики нині нагнітають та отруюють атмосферу діалогу нечесними діями. Коли політики голосуванням у парламенті встановлюють історичні факти, то напрошується запитання: «Навіщо потрібні історики?». У 2013 році польський сейм назвав кількість жертв українсько-польського конфлікту – сто тисяч. Цього року в польському сеймі з’явилися проекти постанов, у яких формулювання звучить в інший спосіб – сто і кількадесят тисяч. Як за три роки кількість жертв змінилася настільки? Це абсурдно. Нехай тоді політики в парламенті визначають і силу земного тяжіння шляхом голосування. Факти все одно залишаться фактами, навіть якщо вони невигідні для політиків. Такі дії профанують працю істориків та спричиняють недовіру до них.

– Чи примиряться українці й поляки, зважаючи на останні події – інцидент в Перемишлі, коли відбувся напад на українців під час релігійної ходи на цвинтар, та заборону виступу гурту Ot Vinta у Варшаві?

– Мусять примиритися. У Польщі зараз – загострення ксенофобії. Вважаю, що це шлях у нікуди, формування уявної реальності, яка не має жодного стосунку до дійсності. Події, за якими спостерігаємо, пересварили польське суспільство. Остання редакція постанови польського парламенту, яку вносив представник від партії «Право і справедливість» Міхал Дворчик, розсварила саму правлячу партію. Текст постанови не задовольняє навіть політичну силу, яка її висунула. А події в Перемишлі та заборона виступу гурту у Варшаві жахнули частину польського суспільства. Ці люди вважають, що це вияв ксенофобії стосовно українців. Громадська позиція гурту не несе жодної загрози громадянському ладу Польщі. Що це за громадянський лад, якому може загрожувати пісня про «журавля-вля-вля»? Традиційна українська сорочка, вишита червоними нитками, – це не антипольські жести. В Україні є 500 варіантів вишивки, а конкретний варіант з’явився значно раніше, ніж народився Бандера чи Пілсудський. Це не має жодного стосунку до політичних поглядів. Якщо послуговуватися такими аргументами в українсько-польських дискусіях, то це ні до чого доброго не призведе.

– Що мають зробити українці, аби обидва народи примирилися?

– Українська влада має зробити низку символічних жестів, аби вшанувати жертв конфлікту. Передусім мають бути засуджені на правовому рівні безпосередні виконавці злочинів, а події, які стосуються окремих сіл, можуть бути кваліфіковані в правовому контексті визначенням «геноцид». Але треба розуміти, що це – робота правників, а не політиків. Якщо правники це встановлять, то українська влада має це засудити. Водночас треба розуміти, що мав місце й злочин геноциду проти українців стосовно Армії Крайової (АК). Втім треба засудити не АК, а конкретних виконавців, які брали у цьому участь. Не буває колективної відповідальності. Це мають усвідомити обидві сторони. Немає українських і польських жертв, є людські жертви. Хрести над могилами – ось де шлях до спільного примирення. Сподіваюся, що колись у якомусь символічному місті постане спільний пам’ятник жертвам цього конфлікту з надписом: «Тут похована взаємна ненависть».

«Питав знайомих поляків, чи знають, скільки польських військових загинуло під час Другої світової війни. Виявилося, не знають. Мусив нагадувати, що з мільйона мобілізованих у вересні 1939 року загинуло під час Другої світової війни 240 тисяч польських вояків. З мільйона мобілізованих громадян Польщі 120 тисяч були українцями за походженням, вісім тисяч українців, вояків війська польського, загинули у вересні 1939-го. Коли запитую, скільки українців у лавах Радянської армії загинули в боях з німцями на території Польщі у 1944-му – на початку 1945 року, відповідь така сама: «Не знаємо». За інформацією Національного музею історії України в Другій світовій війні близько 700 тисяч українців загинули у боях з нацистами на території Польщі. Тобто майже в три рази більше українців загинуло в Польщі у 1944-1945 роках, коли виганяли нацистів, ніж поляків за всю Другу світову війну. Під час засідання польсько-українського форуму прозвучала фраза з польського боку, що під час Другої світової війни українці були союзниками німців. Вважаю, що оцінювати всіх цих людей, які в дивний спосіб опинилися на боці Гітлера та нацистів, не можна. Бо з таких мовних обертів формуються упередження до українців у Другій світовій війні та уявлення про сучасних українців».



Довідково. Олександр Зінченко – харківський історик, постійний дописувач проекту «Історична правда». Працював як редактор-дослідник Студії документальних фільмів «07 Продакшн» на телеканалі «Інтер». Автор книжки «Година папуги» про українські сторінки Катинської трагедії. Матеріали із цієї теми, які він зібрав, лягли в основу фільму «Катинь: Листи з раю» Олексія Бобровнікова.

Лілія БОНДАР
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 6
скептик Показати IP 8 Липня 2016 19:45
польський і російський націонал-шовінізм мають одні корені. от і вся причина
оксана луцьк Показати IP 8 Липня 2016 20:25
Змістовно- це потрібно знати. Як мало ми знаємо. На свій сором я теж мало що про це знаю ,тут на Волині. Батьки мого дідуся, мама Стецька та батько Філонюк. Яких національностей думаю зрозуміло. Нам нащадкам поляків та українців важко це читати ,а стати на чиюсь торону, неможливо...
Ая Показати IP 9 Липня 2016 00:24
хочу донести і до всезнайків, те що якщо були якісь конфлікти, то українці ніколи не нападали на поляків на польскіх землях. Українці ніколи не пацифікували поляків так як це робили 1930 року на Волині і в Галичині. Українці не розбивали польських крамниць, так як то робили поляки-розбивали крамниці, викидали все на підлогу: муку, цукор, поливали нафтою і іншим брудом. Як виглядала та Пайифікація описано у книжці: "На вічну ганьбу Польші". Книжку можна знайти в інтернеті. Українці ніколи не руйнували польських християнських святинь, так як то у 1938 робили ляхи, які вийськовими загонами рознесли 180 церков на полісі і холмщині, тільки 180 церков яких не будували-це доках польського християнізму. Українські військові загони не тероризували польського мирного населеня так як то робили "польські герої" з понад 350 000 польскої армії, розбитої у 1939 німцями. Ця непобедима - НЄЗВИЦЕНЖОНА опинилася вже у вересні 1939 на Волині і в Галичині. Днями німці грабували українське населення - вимагаючи контингенту, а ночами приходили польські обдерті і голодні недобитки і теж вимагали, чи просто грабували все що в руки попало, при нагоді мордуючи мирне населення. Що мав робити у такій ситуації український селянин? Зрозуміло що мусив захищатись чим попало, в нього зброї не було, тоді у рух пішли вили, граблі та сокири. Тоді і народились перші загони Боровця, які з часом Х.1942 переродились в УПА. Це так коротко, а треба нам зупинитись теж і на тому що 17.ІХ. 1939 зі сходу пийшов АСВАБАДИТЕЛЬ і так само як і німець а може ще гірше бо почав організацію совхозів і колхозів і був голодний. При тому москалі почали депортацію громадян бувшої Польщі у Сибір. Вивезено там біля 1 300 000 людей, поляки на цю тему і словечком не гомонять. Чомусь тільки вроджений шовінізм підказує їм знущатись над українцями і всі навіть надумані історії навязують українцям. Нині вже годі подати приблизно скількі то поляків вбили бандерівці, але мушу признатись що як не шукав і питав де є похованя тих жертв-у відповідь глуха ніч, но знаєш, но розумієш но і но....Мушу добавити і те, що на Волині і в Галичині польська рохбита армія преродилась в нині ГЕРОЇЧНУ АК -Армія Крайова. Яку кормив дальше український селянин. Може хтось з вас знає де є могили вбитих українцями ляхів... підкажіть. Занесу квітку і голову схилятиму над трагічно померлими...... А Порошенко заради офшорів хилить голову і вибачаєтся за те, чого українці не зробили....
скептик до Ая Показати IP 9 Липня 2016 20:04
слід було б ще додати окупацію посполитою України у 14 - 20 століттях
Ая Показати IP 9 Липня 2016 00:42
Заголовок книжки про пацифікацію українців: На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Європі
Ася Показати IP 19 Липня 2016 10:10
Треба вибачити один одному. Інакше діалогу не буде.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus