USD 24.25 24.45
  • USD 24.25 24.45
  • EUR 26.3 26.47
  • PLN 6.13 6.18

Почесний громадянин Луцька залишив свій автограф на руїнах Рейхстагу

Григорій Світличний – льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу, українець родом з Шевченкового краю, почесний громадянин Луцька. Про життя українців, хто під час Другої світової війни захищав українські землі загалом та волинські зокрма, а згодом – і жив та працював тут, – серія наступних публікацій рубрики «Волинь не забуває».

Григорій Лаврентійович Світличний народився в селі Дмитрівка Золотоноського району Черкаської області, проте невдовзі після його народження сім’я Світличних переїхала до Москви. Там юнак закінчив вісім класів загальноосвітньої школи, школу ФЗУ («школа фабрично-заводского ученичества», аналог сучасного ПТУ) та опанував професію токаря. Проте бурхливий розвиток радянської авіації та повальне захоплення тодішньої молоді авіацією не залишили байдужим молодого Григорія. Він вступив до Московського аероклубу, а по його закінченню до Тамбовської авіаційної школи цивільного повітряного флоту.






У 1939 році Світличного призвали до лав Червоної Армії. Через наявність професійної авіаційної підготовки його направили на навчання до Балашовської військової авіаційної школи пілотів. По її закінченню сержанта Світличного направили для подальшого проходження служби у 312-ий окремий розвідувальний авіаполк, який на той час дислокувався в Прибалтиці.


На болотистих прибалтійських землях і застала молодого українця Друга cвітова війна. У перші дні шаленого наступу гітлерівців 312-ий окремий розвідувальний авіаполк зазнав великих втрат в техніці і його терміново відвели на переформування у Воронеж, де якраз перенавчали льотчиків на легендарний штурмовик Іл-2 (на головному фото), який радянські льотчики називали «літаючим танком», а гітлерівці «чорною смертю». Перенавчився на нього і Світличний.

У жовтні 1941 року 312-й окремий розвідувальний авіаполк став штурмовим і увійшов до складу 233-ої штурмової авіадивізії 1-ої повітряної армії Західного Фронту. Першим завданням авіаполку після переформування стала оборона Москви. Вже в перших бойових вильотах Світличний відзначився зухвалістю при штурмуванні ворожих військ. Проте ця зухвалість не була безглуздою, льотчик чітко прораховував свої дії.



Одного разу після виконання чергового бойового завдання він повертався на свій аеродром. Політ проходив над центральними районами Москви, аж раптом двигун його штурмовика заглох. Внизу велике місто, відвести літак немає куди, а висота швидко падає. Тим часом, під крилом штурмовика Світличного була знаменита Комсомольська Площа або, як її називають в народі, Площа Трьох Вокзалів.

Кмітливий українець не розгубився, моментально розрахував захід на посадку з непрацюючим двигуном і майстерно посадив аварійний Іл-2 прямо на Комсомольську Площу, яка за своєю архітектурною будовою є досить довгою. На землі ніхто не постраждав.

Світличний зв’язався з командуванням свого полку на найближчому вузлі зв’язку і доповів про аварію. За кілька годин з аеродрому дислокації 312-го штурмового авіаполку в Підмосков’ї на Комсомольську Площу Москви прибула автівка з групою авіамеханіків полку, яка відбуксувала літак на аеродром і забрала льотчика. За врятовану дороговартісну авіаційну техніку та проявлені пілотом в аварійній ситуації холоднокровність і кмітливість командування полку оголосило Григорію подяку.

11-го листопада 1941 року при нальоті на скупчення військ Вермахту в Підмосков’ї четвірка штурмовиків, один з яких пілотував хоробрий українець, знищила десяток ворожих танків, 20 автомобілів, чотири зенітні гармати та більше сотні гітлерівців. Проте штурмовик Світличного підбили вогнем з землі, а осколок зенітного снаряда важко поранив льотчика. Пересилюючи біль, стікаючи кров’ю, Григорій зміг дотягнути до свого аеродрому і посадити пошкоджений літак. За проявлену особисту мужність в цьому епізоді хоробрий льотчик отримав свою першу бойову нагороду – орден Леніна.

В січні 1942 року сержант Світличний вийшов зі шпиталю після лікування та повернувся на фронт у свій полк. Він отримав звання лейтенанта і обійняв посаду командира ланки штурмовиків. Зі ще більшою сміливістю продовжив він громити нацистських окупантів вже на Брянщині і здійснив ще багато подвигів.



За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-нацистськими загарбниками та проявлені при цьому відвагу і героїзм Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 1-го травня 1943 року лейтенанта Світличного Григорія Лаврентійовича нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 1016).

На фото – унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони у місті Подольськ Московської області, в яких перераховані всі подвиги Героя, а також вказано, що лейтенанту Світличному присвоїли звання Героя Радянського Союзу.



Далі у бойовій біографії Героя були битва на Курській Дузі, визволення Смоленщини та Білорусії. У 1944 році в званні капітана Григорія Лаврентійовича відправили на підвищення кваліфікації до рідної України, а саме до Полтавської вищої офіцерської школи штурманів. Звідти він повернувся до свого полку вже у званні майора і обійняв посаду командира ескадрильї.



312-ий штурмовий авіаполк у той час вже підпорядкували 2-му Білоруському Фронту. Майор Світличний у складі полку брав участь у визволенні Польщі, зокрема у Вісло-Одерській наступальній операції з форсування річки Вісла.

А далі була нацистська Німеччина і головне лігво нацистів – Берлін, де Герой і закінчив свій овіяний славою бойовий шлях. На палаючих руїнах Рейхстагу славний український сокіл залишив свій автограф.

А в червні 1945 року він приймав участь у параді Перемоги на Красній Площі в Москві як один з представників 2-го Білоруського Фронту. Так, звільняти від німецько-нацистських загарбників рідну Україну Григорію Лаврентійовичу не судилося.

Детально подвиги Героя описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.



Також подвиги славного українського сокола-визволителя в небі Підмосков'я згадує його бойовий товариш, генерал-майор авіації Василь Андрійович Кузнєцов на сторінках своєї книги мемуарів «Серебряные крылья» в главі «Волоколамск»:

«На первом ряду у стола сидят двое раненных в голову. Белые повязки в темноте, мерцающие огни коптилок. Вся обстановка чем-то напоминает избу, в которой проходил военный совет Кутузова в Филях. Даже печка, стол и скамьи очень схожи.
— Светличный, пойдешь замыкающим, — продолжает тем временем Василий Карякин.
Гриша Светличный — худенький высокий парень, но у него уже три ордена. Летает замыкающим. И по нашему мнению, чудом спасается, ведь «мессеры» бьют крайних.
Мы смотрим на летчиков-штурмовиков. Вот эти двое — капитан и старший лейтенант с повязками на голове — пойдут где-то справа от Карякина, а Гриша Светличный опять замыкающим. Пойдут бреющим полетом, над самыми верхушками деревьев. Опасность не в счет. Главное — прорваться к цели, атаковать, уничтожить ее, ликвидировать самолеты, которые беспрерывно тревожат Москву.
Мовчан — старший нашей группы, а также первый заместитель Цагойко.
Мой ведомый вылезает из-за печки, и мы идем к самолетам тихо, молча. Когда задание серьезное, почему-то разговаривать не хочется.
Взлетели перед рассветом, почти в темноте. Это необходимо для достижения внезапности. Полет тяжелый. Штурмовики идут низко-низко — они хотят быть невидимыми. Но нам-то их терять нельзя. И мы летим за ними, но чуть выше и сзади.
Пересекли железную дорогу Ржев — Вязьма. Вот-вот вынырнет аэродром врага. Напряжение возрастает. Мы уже прилетались, привыкли к штурмовикам, к полетам в тыл, но ощущение опасности, неприятное ожидание чего-то тяжелого не покидает душу. Никогда не привыкнешь к опасности, никогда не свыкнешься с ней так, чтобы чувствовать себя совершенно свободно.
Штурмовики уже подошли к цели, стреляют, бомбят аэродром. Горят «юнкерсы», и, несмотря на то, что в воздухе тысячи белесоватых комочков от зенитных разрывов, шестерка истребителей хорошо держится за группой штурмовиков.
Правда, трудновато стало, когда всю группу вынесло прямо на центр аэродрома. Но это всего на какие-то две-три минуты. А вскоре дым, огонь и, наверное, адский грохот от бомб (мы его не слышим) остались позади.
Какой-то «мессер» сунулся к Светличному, но тут же ушел в сторону, когда на него посыпался сверху Мовчан.
Через десять минут нервы почти успокоились. А еще через десять мы пересекли линию фронта.
Вот и Волоколамск.
— Молодцы! — радостно встречает Толстиков своих питомцев.
У него три штурмовых полка, где всего по десять-двенадцать экипажей. Он их очень бережет — своих штурмовиков. Трудно воевать, очень трудно, но нужно, и все мы понимаем, что победа сама не придет, а ее делают вот такие шестерки и восьмерки штурмовиков, такие летчики, как Карякин, Светличный, капитан и старший лейтенант с белыми повязками на голове.
Мы живем рядом со штурмовиками. Профессия накладывает определенный отпечаток на каждого из нас. Штурмовики, как и бомбардировщики, более спокойны, чем летчики-истребители. Но Костя Брехов и Гриша Светличный не такие. Они очень подвижны, и вечером они с нами. Им очень хочется быть истребителями. А Виталий Рыбалка агитирует меня и Вернигору перейти в штурмовую авиацию».

«...Мы крепко подружились с летчиками штурмового полка. Карякин, Брехов, Светличный стали нашими постоянными гостями. Летали много, уничтожали технику и личный состав врага в глубине до 20 километров от линии фронта».




У 1946 році майор Світличний закінчив легендарну Військово-Повітряну Академію в підмосковному містечку Моніно, яка в майбутньому стала носити ім'я першого льотчика-космонавта планети Юрія Гагаріна і готувала кадри для командного складу Військово-Повітряних Сил СРСР, та отримав звання підполковника, а у 1951 році закінчив вищі льотно-тактичні курси вдосконалення офіцерського складу в Москві. Після цих курсів його направили до Луцька, де він проходив службу на командних посадах у 289-ій штурмовій Нікопольській Двічі Червонопрапорній авіадивізії вже у званні полковника.

До 1955 року Світличний ще продовжував літати на штурмовиках Іл-10, які у той час знаходились на озброєнні 806-го штурмового ордена Суворова 3-го ступеня авіаполку. Цей полк у 1948 році увійшов до складу 289-ої штурмової авіадивізії і перебазувався на постійне місце дислокації на Луцький військовий аеродром, де і стояв на сторожі мирного волинського неба аж до 2004 року. Штурмовик Іл-10 був глибокою модернізацією легендарного Іл-2, на якому Григорій Лаврентійович пройшов всю війну.

У 1955 році 806-ий авіаполк в Луцьку переозброїли на реактивні винищувачі МіГ-15. Проте до стану здоров’я пілотів реактивних літаків авіаційна медицина ставила куди більш жорсткі вимоги, ніж до пілотів поршневих літаків. У віці 36-ти років Герой попрощався з небом. Далися взнаки суворі будні війни та важке поранення в листопаді 1941 року. На черговій лікарсько-льотній експертній комісії в Центральному науково-дослідному авіаційному шпиталі в Москві лікарі поставили Григорію Лаврентійовичу суворий, проте справедливий вирок – до льотної роботи непридатний.

Ще три роки полковник Світличний продовжував службу в Луцьку в оперативному відділі 289-ої штурмової авіадивізії на наземних посадах. А у 1958 році звільнився в запас.

У мирному житті Григорій Лаврентійович згадав свою довоєнну професію – професію токаря. Він влаштувався на роботу на Луцький автомобільний завод «ЛуАЗ», де і працював ще багато років старшим контрольним майстром в одному з виробничих цехів легендарного підприємства.



Газета «Радянська Волинь» від 9 травня 1968 року

Окрім роботи на автозаводі Герой вів велику виховну та військово-патріотичну роботу серед волинської молоді. Регулярно зустрічався з учнями луцьких шкіл і студентами училищ та вишів. 9-го травня 1981 року брав участь у відкритті Українського Державного музею Великої Вітчизняної війни у парку Слави в Києві. Цього року цей музей перейменували в Національний музей історії України у Другій Світовій війні. Унікальні фото з відкриття музею, у якому Світличний брав участь з іншими фронтовиками та Героями Радянського Союзу, які проживали в Луцьку, подані нижче.



Світличний в першому ряду четвертий справа



Світличний – п’ятий справа



Світличний – п’ятий справа



Світличний – п’ятий зліва



Світличний – в першому ряду третій зліва



Світличний – в першому ряду четвертий зліва



Світличний – в першому ряду третій справа



Світличний – в першому ряду другий справа



Світличний – в першому ряду третій зліва




Світличний - п'ятий справа




Світличний - в середньому ряду крайній зліва




Світличний - сьомий справа




Газета «Радянська Волинь» від 14 лютого 1975 року



Фото з газети «Радянська Волинь» від 4 квітня 1979 року. Світличний – зліва. Меморіал Вічної Слави у Луцьку



1979 рік. Меморіал Вічної Слави в Луцьку. Світличний - зліва



Газета «Радянська Волинь» від 9 жовтня 1984 року. Світличний – в другому ряду перший зліва



Спочатку Герой проживав зі своєю першою дружиною в Луцьку на вулиці 8-го Березня в будинку № 24. Згодом перша дружина Героя пішла від нього до його сусіда і безпосереднього командира, командира 289-ої штурмової авіадивізії, також Героя Радянського Союзу Митрофана Петровича Краснолуцького. З ним вона спочатку виїхала до Воронежа, а згодом до Києва. Світличний одружився вдруге на лучанці на ім’я Елла та переїхав з нею до будинку № 5 на вулиці Вавілова, де і прожив до кінця свого життя.








Герой відійшов у вічність 15-го квітня 1992 року на 74-му році життя. Його поховали на міському цвинтарі Луцька в Гаразджі (сектор 31, ряд 11, місце 7). З датами народження і смерті Героя є дуже багато неточностей. У нагородних документах з Центрального Архіву Міністерства Оборони у місті Подольськ Московської області роком його народження вказують 1921. У всіх джерелах в Інтернеті датою народження вказують 1-ше травня 1919 року. Датою смерті у всіх джерелах вказують 24-те квітня 1992 року. Проте дати життя і смерті на могилі Героя розставляють всі крапки над «і».



Невдовзі після смерті Світличного його дружина Елла виїхала з Луцька, а дітей в них не було. Тому родичів Героя в Луцьку, нажаль, не лишилось.

В публікації використані фотоматеріали з сімейних архівів доньки почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Льва Григоровича Зацепи, Тамари Львівни Рудинець та дружини почесного громадянина Луцька, Героя Радянського Союзу Івана Олексійовича Антипіна Тамари Павлівни Антипіної. Ці матеріали публікуються вперше.
Реклама
Loading...
Коментарів: 7
Ас Показати IP 11 Грудня 2015 21:49
Не ппро тих героів пишете це вже неактуально ми йдем в ЄС і скоро замайорить євро прапор над луцьком
Українець до Ас Показати IP 11 Грудня 2015 23:38
Ні, п****Ас, це якраз буде актуально все життя, бо в тому самому серці ЄС, в Німеччині, пам'ять про цих Героїв шанується досі, пам'ятники ним доглянуті, ніби вчора встановили і цей період історії там пам'ятають і вивчають. Тому і живуть як люди, бо пам'ятають нацистські жахіття, аби не допустити їх знову. А в нас забули про це, тому і війна на Сході. Забудь про ЄС. це цивілізований світ. Спочатку наведи лад в себе, щоб держава була, а не всесвітнє посміховисько, а потім кричи про вступ до ЄС.
Ас до Українець Показати IP 12 Грудня 2015 11:53
В ЄС наприклад в Прибалтиці ти знаєш що люди зробили з памятниками советськими, в селах наших теж бачиш в якому стані, поляки могили руйнують...І головне молоде покоління байдуже до цього відносиця і підручники з історіі переписали наші мужновладці де СССР окупант, дітей інтернет цікавить...за 20 років ніхто і не згадає
ник Показати IP 12 Грудня 2015 08:43
правильна відповідь
Штефан, Луцьк Показати IP 12 Грудня 2015 09:21
Цікаво, чи живий іще його син? Я, у свій час, вчився із ним у одній групі у Луцькому ГПТУ-18, на Гнідаві. Татко покинув його, звязавшись із якоюсь молодою к***рвою. То хлопець був на повному державному утриманні, хоча потрібно було герою Радянського Союзу допомагати сину матеріально чи платити аліменти.
Анатоль до Штефан, Луцьк Показати IP 12 Грудня 2015 10:54
Пані Наталко Семенівно!!! Як же ж так?! Звідки така ввічливість?! Він же ж "червоний окупант і радянський загарбник" !!! Він же ж "поневолював" український народ!!! Чи лише росіяни, які воювали у Червоній Армії, є загарбниками і окупантами, а українці, які бились з ними пліч о пліч, Герої?! Щось Ви таке верзете зранечку... Мабуть Ви хотіли сказати, що він "продажний яничар", який бився на боці "червоного окупанта" !!! А, згадав! Вчора ж була п'ятниця, то Ви просто ще не протверезіли о дев'ятій годині ранку і з бодуна ляпнули цей коментар. Випийте кухоль нашого доброго павлівського пива і виправтесь, будь ласка. Напишіть, що він "радянський окупант і загарбник", наголосіть на законі про декомунізацію і пригрозіть творчому колективу ВН, що натравите на них СБУ. Вони ж прославляють "савєцкіх акупантаф" і співпрацюють з Адамом Мартинюком з Ветлів та Канановічами. Нуж бо, пані Наталко Семенівно, не компрометуйте себе так, напишіть правду! ;)
Штефан, Луцьк до Анатоль Показати IP 12 Грудня 2015 13:13
Чи не ви син героя СССР, Світличного? Вітаю, однокашнику! Як ся маєте? Радий був почути, при доброму здоровлі. Очевидно, вас дуже заїла моя правда. Як там молода мачуха? Чи їх у вас було іще зо шість штук? То одну із них, виявляється, іменували Наталкою Семенівною? Привіт їй, і побажання всіляких гараздів у старості. Бережіть її.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.