Про гравця луцького баскетбольного клубу знає навіть «Вікіпедія»

Микола Полюляк – доброзичливий співрозмовник, в міру скромний, знає англійську так добре, що був за перекладача під час нещодавнього візиту на телебачення разом із американським одноклубником Хакімом Джексоном. А ще грізний дальнобій, якого боїться чи не кожен суперник БК «Волиньбаскет-WOG» у Суперлізі Фаворит Спорт, уже став лідером колективу за кількістю набраних очок, - інформує Слово Волині.

Влітку він потрапив до розширено списку гравців національної збірної України, а тому проходив збори разом із найсильнішими баскетболістами нашої країни. Звістка про те, що став гравцем луцького баскетбольного клубу, неймовірно потішила вболівальників команди.

– Миколо, ти єдиний у команді, кого викликали до лав збірної, і ти поки що єдиний із БК «Волиньбаскет-WOG», про кого знає «Вікіпедія». То як на обрії з’явився Луцьк?

– Ще до початку сезону мені телефонував спортивний директор клубу Сергій Смітюх і пропонував приїхати на Волинь. Зізнаюся, тоді у Львові щодо подальшої долі тамтешньої команди тільки ширилися чутки, жодної конкретики не було, тож я розглядав пропозиції з-за кордону.

Але тут, крім Сергія Володимировича, почав телефонувати ще й мій друг Едуард Федчук, який є капітаном команди. І що мені сподобалося – ніхто золотих гір не обіцяв, просто просили приїхати та подивитися, що й до чого. Я так і зробив: приїхав, і те, що побачив, влаштувало. Так почалася наша співпраця.

– Як тобі атмосфера у «Волиньбаскеті»?

– Видно, що клуб завжди грав на високому рівні. Хай не суперліга, однак, бути в лідерах Вищої ліги України також чогось вартує. Тому команда має ім’я, вболівальника, якому цікавий баскетбол. Це дуже відчувається. Не в кожному місті, попри поразки, вболівальники самовіддано заповнюють зал. Вони як шостий гравець на майданчику. І то, повірте, не високі слова, а таки реальна підтримка під час гри. Цим Луцьк неабияк тішить – у футболі, волейболі та баскетболі представники міста грають на найвищому рівні, а шанувальники їх усіляко підтримують.

– Інколи створюється враження, що певні помилки у грі – наслідок незіграності…

– Як на мене, ці помилки радше через невеликий досвід баскетболістів. Небагато наших гравців виступали на найвищому рівні чемпіонатів України. Я зараз і себе маю на увазі. Також десь трохи не фартило. Проте ми працюємо над цим, і сподіваюся, що в 2016 році команда постане набагато кращою.

– Ти родом із Кам’янця-Подільського, почав грати у баскет із шостого класу, однак коли вступив до львівського вишу – трапилася річна пауза. Чому?

– На той час у моєму рідному місті була тільки дитяча команда (лише тепер з’явився дорослий представник у Західному дивізіоні Першої ліги України БК «ДіДібао»). Оскільки після школи не було де грати, я вступив до Львівської політехніки на хімічний факультет. Прийшовши на університетську секцію, відразу впав у вічі тренерам, які так і сказали: «З тебе будуть люди, якщо серйозно займатимешся». І я взявся ще інтенсивніше працювати. У Львова тоді був дублюючий склад, але тому що не проходив за віком, виступати почав аж через рік. Але той рік не був перервою у прямому сенсі цього слова, адже я натхненно тренувався.

– Піврічна оренда в Білорусі дала більше плюсів чи мінусів?

– Це однозначно був плюс, тут і думати нічого. Так склалося, що тоді у Львові не мав достатньо ігрової практики, бо на мою позицію претендували більш досвідчені українці та майстровиті легіонери. У Білорусь я поїхав з Олександром Доленком. І хоч чемпіонат був слабшим за нашу суперлігу, однак ми багато грали. Ще одним позитивним моментом вважаю те, що коли ми повернулися в команду, вона була на останньому місці, а закінчили в четвірці кращих.

– В одному з інтерв’ю п’ять років тому ти казав, що твоїм недоліком є швидкість. Як із цим зараз?

– Завдяки тому, що грав у сильних командах, де завжди триває боротьба за позицію, мав у кого вчитися. Швидкість? Так, я над цим постійно працював. Але ж то дуже відносне поняття, що надто залежить від опонента на майданчику. Тому все в порівнянні. До своїх безумовних плюсів зараховую кидок, яким часто послуговуюся. Хоча в останніх іграх мене прикривають щільніше, тож робити це стає дедалі важче, однак і цікавіше.

– Після прямого ефіру на ТБ, коли ти вільно перекладав американця Джексона, багатьом уболівальникам цікаво, де так добре вивчив англійську?

– Ще в школі.

Та тільки коли потрапив до клубу з сербським тренером та легіонерами, де англійською спілкувалася чи не вся команда, сповна відчув, яка то перевага – знати мову.

Спілкувався Андрій СОБУЦЬКИЙ

Довідково:

Микола ПОЛЮЛЯК - вихованець Кам’янець-Подільської ДЮСШ № 1.

Спочатку виступав у дублі, а потім в основному складі «Політехніки-Галичини». У січні 2013 року перейшов до білоруського «Свіслоча», де виступав до травня. Клуб посів ІV місце як у регулярному чемпіонаті, так і за підсумками плей-оф.

Виступав у складі збірної України на Всесвітній літній універсіаді 2013 року в Казані.

Чемпіон України – 2014 серед студентських команд у складі команди Національного університету «Львівська політехніка».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---