«У мене вся хата ними завалена», – школярка з Луцька, яка вразила весь світ своїми молюсками

Одинадцятикласниця з Луцька Софія Золотопупова недавно повернулася з Кенії, де відбувалася на міжнародна олімпіада з екології «The Golden Climate Olympiad». Роботу, у якій вона досліджувала молюсків волинських водойм, визнали найкращою у секції «екологія».

Загалом за звання найкращих змагалися 550 учнів із різних країн світу, подавши на конкурс понад 200 проектів. Збірну України представляли 2 учасників – вони обоє отримали «золото».

Про дослідження молюсків, наскільки небезпечний Стир і як ледве не загубила багаж зі своїм науковим доробком дорогою до Кенії Соня розповіла «Першому».

Про дворічну підготовку та колекцію молюсків на балконі

Моя робота називалася «Ценотичні зв’язки трематод і молюсків у водоймах Волинської області».

Працювати над цією роботою я почала 2 роки тому. Влітку я збирала молюски руками або сачком. Після цього брала шматочок печінки молюска і роздивлялася під мікроскопом, чи є там трематоди. В холодну пору року, коли вже молюсків не позбираєш, працювала над теоретичною частиною.

Хата в мене досі завалена цими молюсками. Вони на балконі, на антресолях.

Тато одного разу мало не злив половину моєї колекції: шукав чисту баночку, бо вдома варили варення. Мама коли це побачила, каже: «Ти що? Не рухай, а то Соня побачить!».

Я починала це все, бо у мене були проблеми із публічними виступами. Заради того, аби боротись із цим, я пішла в МАН та на олімпіади. Це дало свій результат – тепер виступів я боюсь значно менше.

Це такий адреналін, коли ти виступаєш перед публікою, доводиш свою думку, шукаєш аргументи. Причому робити це треба у короткий проміжок часу. Ти вчишся швидко реагувати на такі виклики. Це дуже крутий досвід.

Мені дуже допопогли мої наукові керівники. Це Галина Василівна Ягенська – вчителька біології, та Катерина Борисівна Сухомлін, вона викладає у СНУ імені Лесі Українки.

Правила всеукраїнського етапу такі, що 26 членів журі можуть слухати твій виступ окремо. Тому протягом двох днів я встигла виступити 11 разів. Приходить група з трьох людей. Зазвичай це все – науковці, професори з різних ВНЗ. І починається – ти розповідаєш, далі відповідаєш на різні запитання.

Всеукраїнська олімпіада розпочалась 11 березня, закінчилась 15 числа. Тоді мені та ще одному переможцеві з Києва сказали: «Ну, все, ви їдете на міжнародний етап. Це буде 10 квітня. Перекладайте роботу і переробляйте постер. У вас взагалі немає часу, але ми у вас віримо».



Молюски зберігаються у формаліні

Про дослідження та небезпечний Стир

Якщо коротко, то трематоди – це пласкі черви, один із етапів свого розвитку вони проводять у молюсках. Щоб перевірити наскільки безпечна водойма, потрібно дослідити певну кількість молюсків у ній і перевірити, скільки з них заражені. Це дозволяє вивести індекс небезпечності ставка чи річки.

Трематоди різних видів бувають. Одні небезпечні для людей, інші – для великої рогатої худоби, ще інші – для пташок. У одних випадках інфікуватись можна, випивши води, у інших – з’їсти термічно необроблену рибу.

У річці Стир є лише один вид трематод, який може нести загрозу саме людям. Але там кількість уражених молюсків відносно їх загальної кількості була дуже високою, десь 70%, тому це доволі небезпечний рівень для людини.

На багатьох фермах, на жаль, тваринам дають пити воду із водойм. Корівки, наприклад, пасуться біля водойми, потім п’ють звідти ж воду. Але це може бути небезпечна для них вода. Добре було б розуміти, чим небезпечна кожна водойма і як можна оминути ці ризики. Саме це я і намагалась визначити у своїй роботі.

Як ця тема взагалі з’явилась? Ну, це все дивно почалося. Якось ми обговорювали теми із моїм науковим керівником. В цей момент ми були в парку, я дивилась, як качечки п’ють воду і щось їдять. Тоді подумала: а це ж насправді важливо, що саме вони п’ють. Так ідея й зародилась...



Про Кенію, загублений багаж і жирафів

Ми пробули у Кенії тиждень. Летіли з Києва. Спочатку - переліт до Амстердама, це десь три години. Там чотири години чекали, і далі ще один переліт – 8,5 годин у Найробі.

Перший день у Кенії – це був жах. Бо… мій багаж загубили у Борисполі. Випадково не наклеїли штрих-код на валізу, і тому автоматизована доріжка просто її не викинула у потрібний момент. Нам, щоправда, про це сказали за 10 хвилин до вильоту.

У валізі були всі мої доробки: проект, колекція молюсків, «горталки» і додатки. У ручній поклажі я мала лише «біле простирадло», на яке мали чіпляти додатки, український прапор і подяки. А все інше – у валізі. Коли я прилетіла у Найробі і почула, що багаж десь там у Києві, і його досі не знайшли, у мене почалася паніка. Весь четвер я Африку просто не бачила.

Я зверталася до працівників аеропорту. Мама в цей час з Луцька дзвонила напряму у Бориспіль. У відповідь – «ми його не знайшли». Скільки нервів було… Але врешті в четвер після обіду мій багаж таки розшукали у Києві, відправили тим же самим рейсом, яким і я летіла напередодні. Вже в п’ятницю зранку я забрала свою валізу. І одразу пішла на захист.

Захист тривав один день. Наступного дня ми поїхали на прогулянку у національний парк Найробі. А далі був cultural day – це важлива частина олімпіади. У торговому центрі розмістили палатки представники 18 країн, в тому числі й ми, і всі розповідали одне одному про свою культуру, традиції. Всі були у національному одязі, роздавали магнітики. Було дуже цікаво поспілкуватись із різними людьми.

Були учасники із Білорусі, Косово, Македонії, Ірану, Іраку, Мексики. Решта – африканські країни: Уганда, Єгипет, ПАР, і, звісно ж, Кенія.

Нас в основному питали, де знаходиться Україна. На жаль, декілька людей питали: «А ви частина Росії?» Хоча, в принципі, представникам із Косово також дуже подібні питання ставили.

Кенія вразила мене своїми краєвидами. Вони неймовірні. Нам показували два національні парки, це величезна територія, де тварини живуть у дикій природі. Ми їздили у автобусі й спостерігали за жирафами, слонами, навіть левами. Зверху можна було відкрити люк, вилізти наверх і ще так роздивлятись. Але виходити з автобуса – категорично заборонено.



Кенійські краєвиди. Фото з особистого архіву Соні



Соня розповідає про Україну на cultural day. Фото з особистого архіву

Про біофізику, улюбленого Гюго і 21-шу школу

Я планую вступати на біофізику в КПІ. Це частина науки, яка вміщає у собі дуже багато галузей. От, наприклад, виготовлення органів на 3Д-принтерах – це біофізика у якомусь сенсі, як і виготовлення протезів.

Я би хотіла, щоб моя майбутня професія була пов’язана із науковими дослідженнями.

Улюблені предмети в школі – звісно ж, біологія, фізика, та ітература. Я дуже люблю читати художню літературу. Мої улюблені автори – Діккенс, Гюго і Достоєвський. Улюблена книга – це «Знедолені» Гюго.

У вільний час я люблю читати, грати на фортепіано. Ще одне моє захоплення – це фотографія. Стараюсь всьому цьому приділяти час.

У мене немає Інстаграму. Я собі Фейсбук створила тільки тому, що друзі просили, і то це було тиждень тому у Кенії. Я користуюсь лише месенджерами, щоб контактувати з друзями. Витрачати час на соцмережі – в цьому сенсу не бачу. Новини можна і так почитати.

Мої батьки не пов’язані із біологічними науками, але є багато родичів, які працюють у цій галузі. Один – морський біолог. Двоюрідний брат вчиться на медика, ще деякі родичі вивчають ботаніку. Вони всі допомагали мені і морально, і порадами. Я це дуже ціную.

У 21-й школі дуже круті вчителі. Я трішки змінювала навчальні заклади, тому можу порівняти. В цій школі одразу видно, що вчителі пішли працювати не тому, що отримали диплом, а й тому, що їм це подобається. Майже всі вчителі такі. Як би це пафосно не звучало, але вони душу вкладають у свою роботу.

Моя мрія? Я хочу знайти таку професію, яка дозволить мені багато подорожувати.

Текст: Таня БУГАЄНКО.

Фото: Ірина КАБАНОВА.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---