USD 27.7 27.95
  • USD 27.7 27.95
  • EUR 31.5 31.8
  • PLN 7.2 7.35

Яким має бути справжній командир і патріот. ІНТЕРВ’Ю

Наша держава переживає нелегкі часи: гібридна неоголошена війна з сусідньою країною точиться на наших теренах. У це протистояння втягнені всі. Місцеві мешканці, які ще нещодавно вітали «визволителів» стали заручниками і щоночі ховаються в підвалах, а мешканці інших регіонів, зокрема чоловіцтво, намагається тих «визволителів» викурити.

І цей час став перевіркою на гідність і вірність своїй державі, на силу людського духу і волю до життя. З’ясувалося, що військові, про яких ніхто не говорив 23 роки, - одні з найменш соціально захищених верств (це не стосується вищих чинів). Той цвіт, який мав би захищати свій народ, працює ледь не на голому ентузіазмі, без засобів захисту, без елементарних речей, не кажучи про гарантії для своїх родин.

Цей дух, який не дозволяє зламатися – ще одна сторона цієї неоголошеної війни. Нагадаємо, чимало волинських мобілізованих відстояли своє право перебувати на Сході. Вони кажуть, що бойовий дух у них – високий. Як його відшукати? Як виховати людину – патріота своєї країни? Що таке патріотизм? Про це і про багато іншого у розмові з начальником Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою полковником Павлом Боснюком. Бо де ж ще шукати патріотичного виховання, якщо не в закладі, де готують тих, хто має боронити свою країну від загрози як внутрішньої, так і зовнішньої.

Волинський обласний ліцей діє з 2000 року. Перший набір був 60 учнів. Нині ж тут навчається до півтисячі дітей. За 12 років випусків 1680 вихованців ліцею пішли навчатися у вузи, де готують працівників силових структур різних сфер. Є з-поміж учнів і ті, хто нині перебуває в зоні ведення АТО. На жаль, є серед них і поранені, дехто на все життя може залишитися інвалідом, каже з сумом в голосі начальник ліцею.

Про патріотизм і цинізм в дитячих душах

Сьогодні все суспільство невпинно спостерігає за нашою армією, силовими відомствами. Напевне, немає українця, який хоч чимось не долучився б до допомоги військовим, бо матеріальне забезпечення виявилося на, м’яко кажучи, низькому рівні. Але є ще й інший бік цієї справи: бойовий дух, патріотизм. Вам, як очільнику обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, напевне, як нікому відомо, як важливо виховати дух національної ідентичності в дітей, які в майбутньому боронитимуть нашу країну. Отож, Павле Зіновійовичу, що в собі сполучає термін «патріотизм»?

Я говоритиму швидше з точки зору не так військового, як керівника навчального закладу. Патріотизм – це система цінностей, які формуються однаковою мірою як у сім’ї, так і в навчальному закладі, і в суспільстві. Отримані знання трансформуються в переконання, а переконання - у засіб до дій. З дитячого віку, коли дитина починає свої життєві кроки, вона від батьків формує ставлення до оточуючого. Мова, культура, традиції, уклад життя – це все складові патріотизму. Діти переважно на емоційно-психологічному рівні є патріотами. А з точки зору змісту – глибини знань процесів і переконань, які б давали підстави діяти і захищати те, що називається українським – тут чимало питань.

Що ви маєте на увазі?

20 років наші суспільство і освіта в цьому напрямку недостатньо працюють. Бо в свідомості теперішнього покоління дітей відбувається зміщення цінностей в бік цинізму. У їхньому уявленні все має свою ціну, і ця ціна визначає переконання і дії дитини.

Більше 20 років ми будували олігархічно-кримінальну державу. І переконати дітей, що не все вимірюється грошима – непросто.

Все це випливає з цинізму, який починається ще з батьківського виховання. Адже 20 років здебільшого батьки кинуті на самовиживання, кожен виживав як міг: хто їхав за кордон, хто шукав приватні шляхи - створював бізнес «купив-продав». Це й є той фундамент, який породив цю мораль.


На Вашу думку, як вийти з цього зачарованого кола цинізму?

Держава після цих подій має зрозуміти: все, що є, має належати не лише чиновнику чи владцю, а людям. Людині потрібно створити такі умови, щоб вона могла відчувати себе людиною.

До речі, з педагогічної практики можу зробити такі висновки, що діти з сільської місцевості більш патріотичні. Бо їхнє життя змалку будується на практичних діях: вони з дитинства працюють і знають ціну людської праці. Міські ж діти мають іншу систему цінностей: вони думають, що все що в них є – це Богом дане, гірше уже не буде, а буде тільки краще. І тут є над чим працювати всім без виключення і батькам, і педагогам.

Життя – ринкове, освіта - радянська

Якщо домашнє виховання – справа більш приватна, то освіта – процес, який контролює держава. Які кроки можна було б зробити в цьому напрямку?

Держава має змінити своє ставлення до змін в освіті. Життя стало ринковим, а освіта залишилася радянською. Нинішня освіта не здатна формувати того, що називається патріотизмом у ринкових умовах. І це породжує відторгнення у дитини тих цінностей, які школа хоче дати. Бо учень відчуває різницю між тим, що дає школа і тим, що він бачить в родині чи на вулиці. Ця різниця полягає і в поглядах, і в цінностях. Можна додати, що нині втратило цінність те, що називаємо інтелектом, адже сьогодні для того щоб здобути вищу освіту достатньо посередніх знань.

Крім того, діти масово виїжджають навчатися за кордон. Бо там здобути вищу освіту дешевше, аніж в Україні. Хто з них повернеться – спірне питання. Вони сюди приїжджають, і розповідають, що їм тяжко адаптуватися. Все це формує цінності, пріоритети дітей. Адже в нашій системі головну роль в житті людини відіграє бюрократичний апарат, і реалізувати себе надзвичайно складно в таких умовах.

Це теж складова того, наскільки діти вірять у свою державу, наскільки вони готові її підтримати, і наскільки вони готові віддати себе, свій інтелект, свої вміння на користь держави. Вони не бачать у цьому змісту, і вже у 14 років говорять, що все в цьому світі комусь належить. Причому належить людям, які не є взірцем моральності й державності.
До того ж, на мою думку, в освіті треба вводити курси практичного, прагматичного спрямування. В цьому плані є чимало питань до роботи педагогічного складу. Адже більшість вчителів самі по собі мають односторонній життєвий досвід: школа-університет-школа. Їх досвід часто обмежується лише поняттями сім’ї. А дітям необхідне спілкування з людьми, які мають практичний досвід застосування знань.

Поясню на прикладі нашого закладу: коли на заняття приходить офіцер, який, можливо, інтелектуально уступає педагогу, та довіра дітей до нього набагато вища. Адже він всі знання використовує у реальному житті. Педагог же говорить як, але не говорить для чого і заради чого.

Я вважаю, що сьогоднішні діти потребують життєвого зв’язку з категорією людей, які ближчі до реального життя, а не тих, хто просто трансформує знання з книжки і намагається достукатися до свідомості дитини. Коли приходить людина з досвідом роботи в реальних умовах і розповідає про це дітям, то навіть поведінка у них змінюється – вони стають уважніші, зацікавлюються.

Тож шляхи зміни системи освіти можна об’єднати в три позиції. Перше - трансформація школи з радянської в ринкову; друге – ілюстрація теорії життєвим досвідом, і третє – ми маємо міняти напрямки освіти з точки зору життєвих цінностей.

А якщо брати військово-партіотичну складову, то тут теж чимало питань. Бо хто сьогодні людина в погонах? Людина соціально беззахисна, без житла, з грошовим забезпеченням на рівні 2 тисяч гривень, його дружина без роботи, діти соціально незахищені. І діти це бачать, коли вони спілкуються з нашими випускниками, і на цьому фоні формують бачення свого майбутнього.

Але є ще один момент про який варто сказати. Є значна частина дітей, а це десь близько 40% випускників, які незважаючи на ці проблеми, мають стійке бажання продовжувати військову освіту і служити в тих чи інших силових структурах.

Незалежна кваліфікаційна комісія замість «кумівства»

Ваші вихованці неодноразово беруть участь у різних змаганнях, у тому числі й міжнародних. Як можна оцінити патріотизм українських дітей на фоні представників інших країн?

Наші діти щороку беруть участь у двох проектах. Один із них – щорічні навчальні збори в Литві, куди, як правило, приїздять вихованці з аналогічних закладів інших країн Європи.

Перше, що варто відзначити, це те (і наші офіцери це підтверджують), що рівень загальної підготовки наших дітей набагато вищий. Більше того, рівень державницького патріотизму, порівняно з їх ровесниками, у наших вихованців теж високий.


Якщо порівняти світовий досвід з українським, що можна почерпнути?

Уже під час спілкування виглядає так, що на фоні навіть держав пострадянського простору (Польщі, Литви, Грузії) з точки зору всього що називається службою, ми – жебраки. Йдеться і про рівень оплати праці, і соціальної забезпеченості, і про рівень захищеності сім’ї, наявність житла.

До слова, навчання на цих зборах проводять здебільшого офіцери з НАТО. Офіцери більшості європейських держав мають житло на момент проходження служби. Після завершення служби, через 20-25 років вони мають право на отримання постійного житла. А в нас ця ситуація вирішується по-іншому: хто має доступ до поділу житла, може мати по декілька квартир, а хто далекий від цього - не має нічого.

Те ж саме стосується й соціальних гарантій родинам військовим – майже всі держави гарантують забезпечення роботою членів родини, створюються умови для здобуття освіти дітей військових. Щоправда, до честі засновників таких ліцеїв як наш, під час набору надаються переваги дітям військовослужбовців – це теж момент соціального захисту.

До речі, я свого часу був на навчанні в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Там захищеність військового в самій системі набагато вища. Там діє атмосфера здорової конкуренції, є можливість кар’єрного росту. Нове звання дається після рішення відповідної незалежної кваліфікаційної комісії. І генерал, і рядовий - всі мають відповідати певним кваліфікаційним параметрам і ти маєш це здати незалежній комісії, а не тим, хто когось рухає на певну посаду. Наша атестація – це думка когось про когось. Це основа, щоб рухати потрібного офіцера по службовій драбині. А далі схема «кум-сват-брат» формує те, що ми сьогодні маємо серед генералітету і не тільки…


Командир - це лідер, а бойовий дух формує впевненість і вміння діяти

Одна із запорук успіху у виконанні поставленої задачі – вміле командування. Тож яким має бути справжній, польовий, а не «паркетний» командир?

Я можу сказати зі свого досвіду служби: офіцер – має бути за природою лідером. Саме ці якості потрібні щоб повести за собою солдат. Якщо від природи у вас лідерських якостей не має, то ви можете мати будь-який інтелект, бажання повести за собою, та не досягнене бажаного.

Друга складова – приклад для своїх підлеглих, причому, приклад в усьому. Не йдеться про те, хто перший біжить чи краще стріляє. Йдеться про приклад з точки зору моралі, психіки, ставлення до своїх підлеглих. Якщо людина об’єктивна у ставленні до своїх підлеглих, якщо вона знає свою справу і може навчити інших – за таким керівником люди підуть.

І треба дуже добре знати психологію людей. Знання психології колективу, вміння об’єктивної оцінки людей, вміння їх підтримувати в певних життєвих обставинах – це те, що формує авторитет командира. Крім того, не другорядним є незалежність думки командира про те, що відбувається в підрозділі від думки вищестоящого військового чиновника.

Як досягти того, щоб всі командири були саме такі?

Без зміни кваліфікаційних критеріїв, без зміни підходів до службової діяльності – змін не буде.

Коли ми перейшли до моделі армії за контрактом, то однією з проблем була неготовність офіцерського складу бачити в рядовому контрактнику рівного собі фахівця. Наприклад, в Брюсселі я в перший день здивувався, коли за столом в їдальні сидять разом генерал, полковник і рядовий контрактник.

А що у наших військових в їдальнях? Для військових кожних рангів окремі столи чи зали.

І за кордоном рядові вчаться військовій справі, а не займаються господарською діяльність (так званий «парко-господарський день» - ред.) – білять-косять, загрібають. Коли я відбував строкову службу у Чехії в 1978-1980 роках, то там уже в ті роки військові не займалися фарбуванням бордюрів. Для цього там були спеціальні служби. Військові займалися винятково військовою підготовкою. І таких речей можна назвати чимало.

Є ще один важливий чинник військової служби – бойовий дух. Як він формується?

Бойовий дух частини, підрозділу, військовослужбовця формується впевненістю і вмінням діяти. Якщо розглядати ситуацію, яка склалася в Криму, на Донеччині, Луганщині, то треба подивитися правді в очі – Збройні сили до таких дій не готували. Тепер фактично люди готуються самими діями з відповідними наслідками. І це не може впливати на якість роботи.

Чому? Бо це - прорахунок наших політичних еліт, адже ніхто не передбачав подібних варіантів дій.

Щоб бойовий дух був високий, треба починати з елементарного. По-перше – безпека самого військовослужбовця. Він також людина і має відчувати безпеку відносно себе і власної сім’ї.

І це - елементарні речі. Як можна військових без касок, бронежилетів, одягу відправляти на виконання складних задач? Як можна відправляти військового баз впевненості, що його сім’я застрахована? Він має бути впевнений, що він і його родина, в міру можливого, захищені.


Друга складова – професійна підготовка військовослужбовця до виконання покладених задач. Не лише з точки зору вміння стріляти чи тактично діяти, а й з точки зору моральної підготовки до можливості стріляти і вбивати ворога. Підготовка має бути довша і якісніша.

Кожен військовий має розуміти задум: що робиться, як робиться і задля чого робиться. Коли він буде впевнений, що він робить це для захисту національних інтересів то діятиме впевнено.

Якщо наслідки дій військові розуміють, це – збереження територіальної цілісності, захисту громадян, то самі дії в багатьох викликають питання і подив. Вони не можуть зрозуміти чому саме такі дії, такі команди і такі наслідки. А це і є прорахунки морально-психологічної складової.

Обирати таку владу, щоб не довелося вимагати зміни цієї влади

Діти – дзеркало суспільства. Усі зміни відображаються у їхній поведінці. Як вони сприймають останні події в Україні?

Абсолютна більшість сприймала ці події як такі, які неприйнятні з точки зору життя держави.

Ще під час масових акцій протесту до мене в кабінет прийшла сержантська рада з вимогою зупинити навчальний процес і відправити всіх на майдан. Я тоді їм сказав одну річ: «На Майдан після занять бажаючі можуть йти без проблем. А наша задача – вчитися таким чином, щоб коли вам виповниться 18 років і коли матимете право обирати владу, ви обирали її таким чином, аби через рік-два-три не йти на майдани і вимагати зміни цієї влади». Треба думати, розуміти, що ви робите і переконувати своїх рідних, знайомих, сусідів.

Бо те, що відбулося – це не лише вина Януковича, на нього найпростіше все звалити. Але Януковича вибрали 11 мільйонів людей. Обираючи людину з таким минулим і такою мораллю ці 11 мільйонів мали б думати що роблять, і які потенційні наслідки такого вибору можуть бути.

Події минулого року, нинішня ситуація вплинула на процес набору учнів до ліцею? На ставлення випускників до професії військового?

Цього року дещо зменшився відсоток випускників, які вирішили продовжувати навчання за військовою спеціальністю і планують працювати в силовому блоці. Це теж наслідок нинішніх подій, особливо тих, які нині відбуваються на Сході. Та з іншого боку, це якраз ті діти, які свідомо в таких умовах обирали своє майбутнє, розуміючи що і для чого.

Бо до недавніх подій розуміння роботи військового було на рівні цивільного призначення значної частини цих структур, де імовірність надзвичайних ситуацій – невисока. Та цього року 45 % випускників обрали навчання у військових вузах. Краще хай в такому віці дитина зрозуміє: для неї військова справа чи ні, аніж потім відмовиться. Адже для цього їх держава готувала.


Ознайомлюючись з особовими справами дітей, які цього року йдуть на навчання в ліцей, то можу зробити висновок, що вони мають набагато вищий рівень підготовки.

Сподіваюся, це дасть змогу цього року сформувати більш високоінтелектуальний контингент дітей. Щоправда, діти і офіцери змінили своє ставлення до предметів військового спрямування, вони більше цікавляться, стали значно більше їм приділяти уваги, вони зрозуміли, що це їм потрібно.

Батьки під час зборів, індивідуальних бесід, уже почали ставити питання, які не надто сприяли вибору дітей на користь ліцею. Говорили про те, що робота військового – небезпечна, не виключена участь у бойових діях. Але значна частина батьків розповідала, що після цих подій діти, які не збиралися йти до військового ліцею, змінили бачення свого майбутнього. І як правило, це діти високого рівня інтелекту, відрадно, що такі рішення вони прийняли свідомо.

А наших дітей ми намагаємось виховувати так, щоб вони цінували те, що є не показником зовнішніх атрибутів, а здобуте особистою працею. Під час усього навчання ми їм пояснюємо, що вони мають творити своє життя самі. Все, що мають їх батьки – належить батькам. А вони мають робити все заробити самі.

Дякую за розмову.

Розмовляла Юлія Малєєва
Загрузка...
Коментарів: 8
Дончанин Показати IP 20 Червня 2014 19:48
коментар було видалено
Волинянин до Дончанин Показати IP 20 Червня 2014 19:55
Ти в москвабаді порахуй скільки гине дітей,а якщо вдома не бачиш,то що ти можеш бачити на донбасі? І останнє - ПНХ.
ВОНО до Дончанин Показати IP 20 Червня 2014 20:01
Данчанин есть штатный тролль ФСБ на волынских сайтах, денюжку свою отрабатывает старательно - даже рьяно, сразу видать истинного арийца четвертого рейха
гiсть Показати IP 21 Червня 2014 03:20
Справжнiй командир i патрiот той,хто краiну не розкрадав,а будував.
Патріот Показати IP 21 Червня 2014 07:52
Справжній патріот- це Я!
ексліцеїст Показати IP 21 Червня 2014 09:52
Хороший командир і господар. Багато зробив для ліцею. Поважаю
маша Показати IP 21 Червня 2014 15:22
дуже хороша людина
Анонім Показати IP 22 Червня 2014 13:52
Какие правильные слова и формулировки!Плакать хочется,читая его комментарий,Всем все ясно и предельно понятно,но НИЧЕГО ЭТОГО НЕ ПРОИСХОДИТ на сегодняшний день и вряд ли произойдет,Нам морочат голову.что за 20 лет все развалили.не специалистов.никто не знает тактики боя и тд.А оказывается.в его интервью все четко прописано и про защиту солдата и его семьи во время несения своей патриотической службы,даже не успев перебороть свой трах убивать Эта жестокость и черствость вернется в их семьи.когда начнется мирная жизнь.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.