USD 27.9 28.05
  • USD 27.9 28.05
  • EUR 31.4 31.75
  • PLN 7.3 7.36

Єпископ Володимир-Волинський та Турійський Матфей: «Я син Волинської землі»

22-23 січня 2017 року, Синод УПЦ КП, що відбувся у Києві, вирішив утворити у складі Української Православної Церкви Київського Патріархату Володимир-Волинську єпархію. До неї увійшли Володимир-Волинський, Іваничівський, Локачинський, Любомльський, Турійський та Шацький райони. Очолив нову єпархію єпископ Матфей (Шевчук), який до цього виконував обов’язки вікарія Волинської єпархії.

Осередком єпархії стало княже місто Володимир-Волинський, де, поруч із кафедральним собором Різдва Христового, розмістилося єпархіальне управління.

Новопризначений єпископ відродженої Володимир-Волинської та Турійської єпархії УПЦ КП владика Матфей в ексклюзивному інтерв'ю Інформаційному агентству Волинські Новини розповів про те, які завдання стоять перед ним як керуючим єпархією, про вимоги до священиків, про те що любить читати і чому Володимир-Волинська єпархія для нього не нова.

- Владико, Ви очолили новостворену єпархію. Чому назріла необхідність її створити і які завдання на Вас покладено?

- Хоч у документах і написано, що вона новоутворена, але Володимир-Волинську єпархію було відроджено. Жителі міста неодноразово зверталися до Патріарха та священного Синоду з проханням розглянути утворення Володимир-Волинської єпархії, при цьому звертаючи увагу, що є Володимир-Волинська єпархія Московського патріархату. Люди звертали увагу на те, що історія нашого міста славна, велика, тисячолітня і ми всі пам’ятаємо святителів Стефана і Амфілохія – перших єпископів Володимир-Волинських, які в сонмі святих землі Волинської та Української сяють. Питання створення єпархії не торпедувалося, тому що Святіший Патріарх завжди каже: «Все повинне бути на часі і приходити з розумінням». Ми не могли нашкодити Церкві і спільній праці. Рішення про створення єпархії і для мене було несподіванкою.
- Чому несподіванкою, адже довгий час Ви були вікарним єпископом Волинської єпархії?

- Я очікував призначення на іншу кафедру, йшло питання про заміщення вакантної кафедри, де звільнялося місце. Та все ж Патріарх і Синод вирішили, що настав той момент і час, коли треба відродити Володимир-Волинську єпархію.

На мене поклали прості завдання: щоб тут був центр духовного життя, щоб ми були ближчими до жителів західного регіону Волині. Якщо поглянути на карту, то Луцьк у нас зі східного боку, а якщо візьмемо нашу новоутворену єпархію, то вона охоплює всі прикордонні райони: Шацьк, Любомль, Турійськ, Володимир-Волинський, Іваничі. Наприклад, благочинний з Шацька до Луцька добирається п’ять годин. Це все час і затрати, а тепер все це скорочується.

Єпископ має бути ближчим до парафій, священиків та людей аби краще знати їхні проблеми, біди, знати чим вони живуть. У нас є проблеми і ми це приховувати не повинні. Є парафії, які потребують нагального втручання, є священики, яких треба приводити до нормального служіння, бо вони думали, що владика в Луцьку, далеко і нічого не бачить та не знає, а вони будуть недбало ставитися до своїх пастирських обов’язків. Нас Господь не для того ставить біля престолу, щоб ми занедбували Божу справу, а, навпаки, працювали і показували приклад. Якщо священик не дає добрий приклад для пастви, то треба приймати рішення і таке викорінювати, бо тільки добрий приклад може показати рятівний шлях для Церкви і наших парафіян.
- Ви вже встигли познайомитися зі священиками єпархії? Наскільки вони відповідають вашим вимогам?

- Я не тільки встиг поспілкуватися з багатьма священиками – я повернувся у Володимир-Волинський, бо я тут жив і був настоятелем собору Юрія Переможця 11 років. Майже усіх священиків я знаю. З ними я проходив своє становлення як священик та доросла людина. Ми розділяли все і урочисті, і прикрі моменти життя. Не дуже добре обізнаний лише з новими та молодими священиками.

- Сьогодні на четвертому році війни з Росією чимало прихожан УПЦ МП висловлюють бажання перейти до Київського патріархату. У Володимир-Волинському районі були такі спроби у селі Охнівка. Як будете вирішувати такі ситуації, адже міжконфесійні суперечки є досить запеклими?

- Думаю, що конфліктів не буде. Коли є бажання людей, то хто може їм завадити? Ми не можемо переступати через людей чи ігнорувати їх. Якщо люди бажають перейти до нас, то ми повинні йти їм на зустріч. Громада сама повинна визначитися з тим, до кого вони належать, з ким хочуть іти, і яку церкву готові підтримувати.

Звичайно, з початком війни свідомість прокинулася. Є проблеми по селах, бо у місті простіше - є вибір церков Київського та Московського патріархатів. Людина, яка свідомо зрозуміла, що вона не може підтримувати Церкву, яка сприяє окупанту, то вона йде і молиться в храмах Київського патріархату. В селі - це проблема, тому що храм будує і піклується про нього громада. Звісно, що Церква не хоче втрачати парафію і тому по селах виникають справжні релігійні війни. Ми нічого не будемо торпедувати чи намагатися перехопити, когось переманити чи захопити. Згідно чинного законодавства, люди повинні обирати самі в яку церкву ходити. Патріарх Філарет закликає не ворогувати і каже, що навіть у такий час ми повинні знаходити шляхи порозуміння, бо рано чи пізно нам доведеться об’єднувати.
- Ви вірите в об’єднання двох найбільших в Україні церков Київського та Московського патріархатів?

- Ми віримо і молимося за це. Якщо ми молимося, то повинні, як віруючі християни, знати, що Господь вислуховує наші молитви і нам допомагає, а якщо ми молимося і не віримо, що так буде, то навіщо ми молимося, навіщо йдемо до храму, ставимо свічки та б’ємо поклони? Виходить робимо над собою духовне насильство. Ні! Господь краще знає, що нам дати, ніж ми.

Ми віримо, що Церквою керує Господь – саме він голова Церкви, а не патріарх чи єпископ. Якби не Господь керував Церквою, то б за дві тисячі років, коли її всі хотіли знищити, вона б уже давно зникла. Юдейський первосвященик Гамаліїл сказав: «Мужі і браття, якщо це діло від Бога, то воно буде, навіть, якщо ми будемо старатися його знищити усіма способами. Якщо це діло не від Бога, то воно згине саме собою».

Господь зробить так як потрібно і не питатиме волю Московського патріарха. Це не важливо. Важливо те як сам Господь хоче для нас. Ми тому і проходимо такі важкі випробування для того, щоб знайти смирення у собі просити у Господа, щоб він покерував ситуацією стосовно Церкви, війни, протистояння, окупації, децентралізації. Будемо смиренно просити – перейдемо через усе.
- Звернула увагу, що у вас на столі не так багато книг, але під рукою тримаєте книгу Юрія Шевчука «Мовна шизофренія».

- З Юрієм Шевчуком ми друзі по «Фейсбуку». Позицію свого однофамільця я поділяю. Це професор Колумбійського університету, виходець з України. Він розказує, що в Україні є мовна шизофренія, адже ми дозволяємо собі на телеканал казати: «доброго дня – сейчас ми поприветствуем». Передача, нібито, українська, а журналісти дозволяють собі спілкуватися російською мовою. Для нас не проблема спілкуватися двома мовами, але ми втрачаємо літературну мову. Ставлення до української як державної мови сурогатне, двояке і дозволяється нехтувати державною мовою.

Вважаю, що Церква має вчити людей шанувати свою мову, любити її, молитися нею. Зараз закликати людей бути патріотами дуже важко, оскільки довіра до держави впала. Ще Церкві люди довіряють і, якщо ми не будемо піднімати це питання, і не давати людям дороговказ, то почнеться хаос. Церква має тримати руку на пульсі суспільного життя, відчувати настрої людей, давати відповіді на складні життєві питання.
- Як Ви обрали шлях служіння Церкві? Що вплинуло на Ваш вибір? У яких обставинах виростали як священик, духовна особа?

- Я народився у Сокалі Львівської області в робітничій сім’ї. Мама і тато працювали звичайними робітниками на Сокальському заводі хімволокна. У нас в родині ніколи не було священиків – я перший і єдиний. Тато родом з історичної Волині – Староконстянтинова Хмельницької області. І хоч тато походив із селянської сім’ї та був начитаним, грамотним і віруючим. Родина мами – вихідці із Сокальщини та Холмщини, тому що моя бабця уродженка мальовничого села Вишнів Грубешівського повіту. Село це було спалене до тла.

Як бачите у мені переплелося дуже багато коренів і волинських, і галицьких, і забужняцьких. Та все таки, я син Волинської землі, адже моє становлення як священика та особистості відбувалося у Володимирі-Волинському.

Після закінчення восьми класів школи я захотів мати робітничу спеціальність і закінчив ПТУ та отримав четвертий розряд кухаря. Досі їсти готую собі сам. Вже у 1992 році вступив у Київську духовну семінарію, де вчився і ніс послух на кухні. Скрутно нам тоді було, харчів бракувало і постійно думав як нагодувати вічно голодних студентів.

Згодом я пішов у Феодосіївський монастир, де теж ніс послух на кухні, на кліросі займався уставом і вчився у семінарії. Втомлювався тоді, інколи засинав на ходу. Пригадую, що тоді, в 90-ті роки, монахи регулярно їли тільки гречку і горох.

Потім ніс послух у Богуславі в Свято-Миколаївському монастирі. Це дуже мальовниче місце, біля швидкоплинної річки Рось. Я там навчився плавати і загартував своє тіло. З тих пір люблю плавати. Після Богуслава переїхав на Волинь. Перша моя парафія була у селі Верба Володимир-Волинського району. Потім служив у Зорі та Білині, а вже згодом став настоятелем собору Юрія Переможця у Володимирі-Волинському. У 2006 році я повернувся до Києва у Феодосіївський монастир та працював в канцелярії Святійшого Патріарха.

- Владико, розкажіть, чи є у Вас хобі або захоплення? Що любите читати?

- Хобі я не маю, а всього себе посвятив Церкві. Для мене основне – моя служба та молитва. Я ніколи не упускаю можливості звершити богослужіння. Патріарх нас єпископів вчить – немає більшого покликання, ніж служити Богу біля престолу і закликати людей до молитви аби благословення Боже було на нашій землі. Священик, який не служить і не проповідує – це пустодзвін, або дороговказ, який тільки показує напрямок. Дороговказ вас не приведе до міста, а лише показує напрямок, а ви вже ідете самі. Священики, які не моляться і не проповідують як ті дороговкази, які стоять на місці і тільки показують, а не ведуть. А потрібно не пустодзвонити, а закликати і приводити людей до Бога. Христос книжникам і фарисеям казав: «Самі людей навчаєте, самі людей кличете, але і самі не йдете в Царство Небесне і людям шлях загороджуєте». Не хочеться, щоб так колись сказали про нас. Хочу, щоб у нашій єпархії духовенство було пастирями, яке приводить людей до Бога. Тому, коли станемо перед Богом і він запитає: «А хто за тобою»? Хочеться повернутися і сказати: «Ось я і діти, які ти дав мені, Бог».

А от бібліотеку почав збирати ще з тих часів як став священиком. Звичайно, маю багато духовної літератури, але мені цікава і класична література. Люблю читати. Зараз у мене така ситуація, що я не маю ні телебачення, ні інтернету, то я вхопив відразу книгу Михайла Коцюбинського. Це чудовий письменник, твори якого насичені багатою літературною мовою, красиві звороти, описи природи, всі переживання та настрої героїв описані мистецьки.

- І на закінчення, щоб ви побажали читачам Волинських Новин?

- Читачам Волинських Новин та усім, хто цікавиться працею журналістів, бажаю знаходити побільше позитиву. Бажаю поштовхів для спілкування з Богом, для того, щоб приходити у храм та знаходити заспокоєння для своєї душі. Хочу запевнити, що ми будемо робити все від нас залежне, щоб наші парафіяни знаходили підтримку в нашій єпархії. Закликаю наших вірних частіше відвідувати храми, молитися, тому що у такий складний час лише віра та молитва допомагає його пережити. Наші руки не повинні опускатися – ми маємо перемогти.
Загрузка...
Коментарів: 8
Люба Показати IP 13 Лютого 2017 19:06
Дуже мудро про священиків сказано. Давно лад потрібно навести
Анатоль_ Показати IP 13 Лютого 2017 19:21
І я син волинської землі! І шо тепер? Га?
Володимир Показати IP 13 Лютого 2017 20:58
Хто вас стільки прокормить? Люди самі ледь виживають і ще вас забезпечуй за те , що ви прийшли робити унію.
Інна до Володимир Показати IP 13 Лютого 2017 21:05
А ви їх кормите???
Всезнайко Показати IP 13 Лютого 2017 22:57
коментар було видалено
1221 Показати IP 14 Лютого 2017 09:46
Це паразити їх цікавлять тільки гроші.
К П Показати IP 14 Лютого 2017 22:09
А хто іх кормить? Може самі заробляють на огородах . В людей вигрібають останн гроші за похорон, вінчання, хрещення і т. д.
Микола Показати IP 19 Лютого 2017 16:39
Ті, хто кричить, що в них вигрібають останні гроші - копійки нікому не дадуть - вдавляться скоріше...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.