Джордж Веа: з нетрів через футбол до президентства

Нечасто спортсмени після завершення ігрової кар’єри йдуть у політику. Ще менше досягають на цьому терені успіху. Африканський футболіст Джордж Веа ніколи не вписувався в рамки, які задавав хтось інший. У ці дні зірка футболу 1990-х святкує перемогу на президентських виборах у своїй Ліберії.

У Джорджа Веа було 15 братів та сестер, і це дуже промовисто навіть для Африки. Оскільки вдома було затісно, хлопчик виховувався у бабусі Емми. У неї залишали дітей і інші родичі, всього там перебувало 14 дітлахів – на одного менше, ніж у батьків, які належали до групи народів кру, і, як і всякі справжні кру, проживали в нетрях столичної Монровії. Офіційно ці нетрі іменуються Клара-Таун, або просто Кру-Таун.

Дитинство Джорджа Веа минуло так само, як і в більшості спортсменів з чорного континенту – багатодітна сім’я, голод, злидні, кишкові інфекції. Їжі не те що не вистачало – її не було зов­сім. Виручав футбол. Спочатку Оппонг (одне з чотирьох імен футболіста, тільки в Європі його почали називати іншим – Джорджем), як і заведено в Африці, копав із дітьми нетрів то пакет, набитий ганчірками, то бичачий міхур. Футбольні м’ячі були рідкістю. Але виявилося, що дорослі з задоволенням спостерігають за футбольними битвами дітвори. Більше того, вони часто робили ставки на їхні матчі, а переможець ділився виграшем із футбольною командою. Тому маленький Оппонг у вільний час вивчав фінти, аби не так потішити глядачів в особі кількох напівп’яних чоловіків, як заробити гроші для відвідання магазину чи ринку.

На одному з таких матчів його помітив тренер Панпі, й молодий форвард швидко почав сходження ліберійськими футбольними клубами, назви яких нічого не скажуть навіть уболівальнику зі стажем. Підкорювати Європу Веа приїхав у 22 роки, тріумфально пройшовши перегляд у Монако. Арсен Венгер, який очолював на ту пору монегасків, був приголом­шений: «Я ніколи не бачив футболіста, який мав таку стартову швидкість!». Веа (вже Джордж, а не Оппонг) справді закохав у себе французів. Багаторічне відточування техніки в Монровії зробило свою справу – навіть на божевільній швидкості він ідеально контролював м’яч. Нападник перейшов у столичний «Парі Сен-Жермен», але, незважаючи на успіхи на футбольному полі, так і не став у Парижі по-справжньому своїм.

У столиці Франції ліберієць зіткнувся з расизмом. Радикальні фанати ПСЖ належали до правого табору, а Париж у той час буквально задихався в хвилях мігрантської злочинності. Тому вболівальники парижан не злюбили одного з кращих футболістів своєї команди, показували йому з трибун свастику, поверталися спиною до поля, коли Веа забивав голи, кричачи йому: «Чорні голи не враховуються!».

Джордж Веа також мав гідність. Він не став купувати в Парижі будинок, жив у готелі й демонстративно спілкувався з оточенням лише кількома англійськими фразами, що їх він вивчив завдяки Гленну Годдлу, англійському півзахисникові, який опікав африканця в Монако.

Якось Веа вирішив себе потішити. Купив розкішний білий «Мерседес» і, не поспішаючи, почав рух одним із центральних проспектів Парижа. За кілька хвилин він опинився в оточенні поліцейських. Виявилося, що білий на крутій тачці в Парижі – це шанована людина, а чорний – наркокур’єр. Це було останньою краплею. Париж набрид йому, тож футболіст прийняв запрошення Берлусконі до «Мілана».

У 1995 році, якраз в рік переїзду до Мілана, Джордж Веа став першим (і нині – єдиним) африканським футболістом, який отримав «Золотий м’яч» – приз кращого футболіста світу. Наступного року в Ліберії закінчилася громадянська війна, аби через чотири роки розпочатися знову.

Форвард ніколи не забував, хто він і звідки. На його будинку в Мілані вибито напис «Coach Panpee» – старий тренер розридався, коли Веа показав йому цю фотографію. У Мілані з’ясувалося, що Веа набагато відоміший, ніж сама Ліберія – країна злиднів та мук війни. Збірну Ліберії великому форварду довелося тягнути наодинці. Саме з Джорджем, вихідцем із нетрів Монровії, ліберійська збірна зіграла на двох Кубках африканських націй, чого ніколи не було ні до, ні після Веа.

Приїжджаючи додому, капітан національної збірної бачив, яка прірва лежить між ситою Європою і злиденною Ліберією. Йому доводилося навіть купувати амуніцію та авіаквитки для національної збірної. У 1990-х він заснував дитячу футбольну школу в Монровії, яку знищили під час війни. Саме тоді Веа усвідомив, що відкриття спортивних шкіл не зупинить хаос, у якому опинилася його країна. А ще в Мілані Джордж часто балакав про політику з президентом свого клубу Сільвіо Берлусконі.

У 2003 році Джордж зав’язує з футболом і з’ясовує, що в Ліберії його популярність досягла такої межі, що жителі країни обов’язково давали хлопчикам одне з чотирьох імен Веа – Джордж, Манні, Оппонг або Аусман. Веа йде в політику, обравши гасло «Нас привела сюди любов до свободи!», своїм кредо обирає боротьбу з соціальною нерівністю, а як політичний притулок – партію «Конгрес за демократичні зміни». Її створили спеціально «під Веа» до президентських виборів у Ліберії в 2005 році.

Екс-футболіст пропонував амністувати всіх учасників бойових дій, оскільки вірив, що кожна людина має право на другий шанс, казав, що його уряд буде обов’язково займатися проблемами дітей, особливо – дитячої проституції.

Після першого туру виборів він лідирував, але в другому турі несподівано поступився Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою жінкою-президентом африканської країни. Джонсон-Серліф уміло грала на слабкостях Веа. Наприклад, на відсутності в нього освіти й політичного досвіду.

Джордж після виборів вступив до Флоридського коледжу та пішов зі своєю партією в опозицію. А ще як Посол доброї волі UNICEF об’їздив світ. Коли повернувся до Ліберії, вкотре зрозумів, що тут найгірше. Усі родичі Залізної леді перебралися до США, у країні панували розруха й вірус Ебола.

Веа зрозумів: його шанс настане в 2017 році. Але перед цим він у 2014 році пішов на вибори до національного Сенату від Монровії. Інтриги додавало балотування з ним від столиці Роберта Серліфа, глави національної нафтової компанії Ліберії і сина президентки Елен Джонсон-Серліф. Роберт, як і мама, зневажав у виступах опонента, але вся країна вже знала Джорджа Веа не тільки як прекрасного спортсмена, але і як людину, що допомагає дітям.

На виборах до Сенату екс-футболіст набрав 78% голосів. «Перемога з великим рахунком!» – з такими заголовками вийшла наступного дня національна преса. А через два роки рейтинги показали, що Веа є фаворитом і президентських перегонів-2017.

У листопаді 2016 року один з національних каналів запросив Джорджа Веа у прямий ефір і розстелив перед ним спеціальну килимову доріжку. Так роблять, коли зустрічають глав держав. «Містер Джордж...» – за усталеною звичкою почала ведуча, але вже досвідчений у політиці Веа виправив її.

«Сенатор Джордж», – сказав він з усмішкою. І, поглянувши на килим, додав: «Поки що не президент».

Іван Богданович

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---