USD 27 27.19
  • USD 27 27.19
  • EUR 30.6 30.8
  • PLN 7.05 7.15

Легенди квіткового Луцька

Після довгих холодних днів природа нарешті згадала, що надворі – весна. Відтак, лучан тішить лагідне тепле сонечко, а вулиці обласного центру буяють цвітом.

Вже відцвітають вишні, наливаються соком бузок і каштани. Цнотливі берези розгойдують на вітру свої сережки, обліпиха ховає наїжачені колючки за ніжною зеленню нових листочків. Блакитні незабудки, синій барвінок і жовті кульбаби доповнюють оксамитове панно соковитої трави.

Дбайливі господині допомагають робити міські дворики затишнішими, адже під вікнами лучан красуються ніжні примули, горді нарциси, величні гіацинти та тендітні тюльпани.

До слова, кожна весняна квітка має легенду.

Так, у Великобританії вірять, що в дощ під листям й у квітках примули ховаються маленькі феї та дітки гномів, а в місячну ніч вони підвішують до примул росинки, які світяться мов чарівні ліхтарики… Не вірите? Тоді варто перевірити і поїхати у Великобританію.
Існує легенда й про походження бузку.
Богиня весни розбудила Сонце і його вірну супутницю Іріс (веселку), змішала промені сонця із строкатими променями веселки, почала щедро сипати їх на свіжі борозни, на луки, гілки дерев – і усюди з’являлися квіти, а земля тріумфувала від цієї благодаті. Так вони дійшли до Скандинавії, але у веселки залишилася лише лілова фарба. Незабаром тут опинилося стільки бузку, що Сонце вирішило змішати фарби на палітрі Веселки і почало сіяти білі промені – так до лілового бузку приєднався і білий.

Австрійська легенда про незабудку
Багато років тому наречений і наречена пішли на берег Дунаю гуляти. Раптом дівчина побачила край стрімкого берега невідому їй раніше квітку і захотіла дістати її. Хлопець відразу нагнувся, щоб зірвати квітку, але нога його ковзнула і він впав у річку.

Марно кликала дівчина на допомогу. А юнак боровся з течією, намагаючись утриматись на воді, та ніхто не відгукнувся. Він востаннє з’явився над водою і лише встиг крикнути коханій: ”Не забудь мене!”. Коли ж через кілька днів знайшли його тіло – у стиснутих пальцях була квітка.

Юна дівчина гірко плакала, і на могилі нареченого посадила квітку, яка відтоді має назву Незабудка.
Братики.
Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки, перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям ось цю давню легенду про велике кохання. У підгірському селі жили в сусідстві парубок Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмари легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали дорослими.

Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня, і відчув, що серце його виповнилося солодким передчуттям щастя. Те ж саме відчула й Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись ставним, як олень, парубком і красною, мов ружа, дівчиною.

Та прочув про те велике кохання злий чарівник, який жив в глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку. Того вечора, коли село гуляло на весіллі Івана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, і зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її! Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все гукав-кликав свою кохану Марічку. Якогось дня дійшов парубок до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув:

— Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванку, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?! Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне одному в обійми. На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом:

— Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі мною! Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника.

Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перелякана, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванові над злим ворогом. Та от коли Іванку глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу.

Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим. Упали вони на ґрунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.
Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання. Шумить зелена нива. І в тому тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.

Досить сумний міф стосується гордої весняної квітки нарцис, у якому йдеться про те, що грецький бог Нарцис побачив своє відображення у водах річки. Тоді він закохався сам у себе, та й помер на березі від туги.
Який би не був прекрасний тюльпан своїм забарвленням, своєю формою, але, дивним чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не створили про нього жодного сказання. І це тим більше дивно, що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були творцями міфології.

Перші зведення про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про оригінальну квітку тюльпан яка звалася "дульбаш" - турецька чалма, від якого згодом зробили слово "тюрбан", а також і українська назва квітки - "тюльпан". Він був оспіваний багатьма перськими поетами, і особливо знаменитим Хафізом, що говорить, що з незайманою принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.
Береза У незапам'ятні часи над сивим Дніпром жив молодий і ставний красень Доброслав. Був він один у матері-вдови, то ж стара жінка мала його за єдину опору в житті, за єдину надію і втіху.
Уже й одружувати хлопця прийшов час, уже й пригледіла мати синові пару, а собі невістку, молоду, гарну дівчину Любаву.

Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. І пішов Доброслав із княжою раттю проти супостата. Серце материнське кров’ю обливалося за сином, сльози туманили старі очі. А син у січах кривавих відстоював рідну землю, захищав і материнську старість і молодість своєї нареченоюї Любави.

Якось почула стара мати кінське іржання під ворітьми. В надії і тривозі вийшла з хати і побачила сивого коня, на якому син поїхав битися з ворогами. Осідланий, стояв він під ворітьми без вершника і жалібно, мовби когось оплакуючи, іржав.

Усе зрозуміла мати, заплакала гірко, схилилася на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому мабуть, що хата вдовина стояла при самім березі, то й назвали те дерево березою.

Від материного доброго серця має береза багато цілющих ліків. З лікувальною метою використовуються бруньки, листя, кора та сік берези.

Цікавою є й легенда Поділля про плакучу вербу.
У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:

— Благословіть, мамо, за свій край боротися.

Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:

— Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!

— А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я?

Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала.

Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти.

Отак на світі з’явилася плакуча верба.
Легенда про барвінок.
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього.

Сохло серце за Баром у однієї дівчини, яка мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, яка називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання. І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкви до шлюбу.

Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою.

Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом... А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Також одна із легенд розповідає, що кульбаби були дітьми Сонця і Місяця. У їх обов'язки входило запалювати на небі щоночі лампи, але вони то забували, то лінувалися. Розсердилася Місяць і наслала на них сильний вітер, який здув їх на землю. Але, батько-Сонце пошкодував нерозумних дітей своїх і надав їм подобу маленьких сонечок, щоб світили вони на землі так само яскраво, як сонце світить на небі. Кульбаби ж до цих пір нудьгують про батьків і, перетворюючись на пушинки, намагаються потрапити назад на небеса за допомогою вітру, який колись приніс їх на землю.
Гіацинт. Давньогрецькі легенди пояснюють цю назву від Гіацинта, чарівного сина спартанського царя Аміклада й музи історії та епосу – Кліо, з котрими пов’язується й саме походження цієї квітки.
А сталося це ще в ті далекі щасливі дні, коли боги і люди були близькими одне одному. Чарівний юнак Гіацинт, як оповідає легенда, котрого безмежно любив бог сонця Аполлон, одного разу розважався із цим богом метанням диска. Спритність юнака у цій вправі дивувала усіх. Та найбільше від успіхів свого улюбленця радів Аполлон. Проте маленький божок легкого вітру Зефір, котрий уже давно ревнував Аполлона до юнака, подув із заздрощів на диск і повернув його так, що той полетів назад і врізався в голову Гіацинта, вразивши його насмерть.

Горе Аполлона було безмежним. Марно обіймав він і цілував свого нещасного хлопчика, марно пропонував пожертвувати за нього навіть своїм безсмертям,– заживляючи і оживляючи своїм благодатним промінням все суще, він не взмозі був повернути його до життя.

Але як вчинити, аби хоч зберегти, увічнити пам’ять про дорогу істоту? «І ось,– оповідає легенда, – промені сонця почали припікати кров, яка струменіла із розтрощеного черепа, згущували й зкріплювали її, і з неї виросла чарівна, з чудесним запахом, червоно-лілова квітка, форма якої, з одного боку, нагадувала літеру А– ініціал Аполлона, а з другого V, ініціал Гіацинта; й таким чином у ній навіки з’єдналися імена двох друзів»


Підготували Вікторія СЕМЕНЮК та Юлія МАЛЄЄВА
Загрузка...
Коментарів: 5
Земля Показати IP 27 Квітня 2015 12:18
коментар було видалено
Не всіх дурних до Земля Показати IP 27 Квітня 2015 12:23
Ну ти уймешся чи ні? Ну зрозумій, навіть за рідними носять жалобу 40 днів А робота є робота. Якщо ти вважаєш, що робиш комусь неприємно коментарями, то ними вже настільки наїлися, що на вас усіх виробився імунітет. Більше того, побачивши, що таких-от, як ти, драконять певні прізвища, їх спеціально писали і будуть писати.
Мельничук Павло Показати IP 27 Квітня 2015 12:30
Йой, прокурора купили, міліцію купили, суддю купили, все купили. Благо, гроші є. А де ж справедливість? Ай-яй-яй. Але, я впевнений, якщо ви писатимете якомога більше коментарів, правосуддя звершиться)))))
Сон-трава Показати IP 27 Квітня 2015 20:48
навіщо забивати інтернетний простір такими недолугими світлинами квітів? Хоч би одну вартісну! Не кількістю беріть "фотографи", ой не кількістю...
Мак до Сон-трава Показати IP 28 Квітня 2015 16:37
Навіщо забивати інтернет-простір і матінку-землю такими недолугими людьми, як ти. Не варто, ой не варто)

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.