Боєць Апостол: «Президент поставив нас, бійців, нижче свого бізнесу»

На запрошення бойового побратима до Володимира-Волинського завітав молодий юнак з Дрогобича, боєць Правого сектору з позивним Апостол. Його виразні очі не можуть залишитись поза увагою. Якось по-особливому в них відображається світ. За кілька днів перебування у місті для багатьох мешканців він став улюбленцем. Його усмішка і щирі обійми запам’ятаються надовго, навіть якщо життєві стежинки більше ніколи не переплетуться.

Кореспонденту Інформаційного агенства Волинські новини Апостол розповів про свій життєвий шлях та про те, чому, на його думку, молодь іде на війну, про побутовий сепаратизм в Україні і здачу Донецького аеропорту.

Чому ти будучи в такому юному віці вирішив піти на війну?

Я пішов на війну тому, що я «жадібна людина», я не люблю, коли в мене щось відбирають. Те, що віками виборювали нам наші пращури повинно нам належати. Це наша земля, земля моїх батьків. Коли «віджали» Крим, я з друзями пішов у військкомат, але нас не взяли. Сказали, що ми ще замолоді і нам немає там чого робити. Тоді ми пройшли вишкіл на базі Правого сектору. Ми стали добровольцями. Хтось пішов в «Азов», хтось в «Донбас» та інші добровольчі батальйони.

Берці, форма, бензин - все це важко було знайти. Лише завдяки волонтерам ми отримували допомогу. Вони скрізь старалися пробитися і на передову, і в саме пекло лише, щоб доставити нам необхідні речі. Їх називали «навіженими». Це дійсно люди з великої букви, справжні і щирі патріоти.



Чому в тебе таке псевдо? Хто перший тебе назвав Апостолом?

Насправді я не люблю про це говорити і точно не скажу, хто мене так назвав. Позивний Апостол мені дали гарні дівчата на Майдані. Просто у той час всі мали якісь позивні, а в мене не було. Ось саме через мої гарні очі дівчата дали мені такий позивний. Сказали, що в моїх очах відображається святість і дух.

Коли ти вперше приїхав на передову? Які були враження та емоції?

Це був кінець серпня 2014 року. Звичайно був страх. Я боявся, що зараз щось прилетить, а я не побачу, не помічу, бо не маю такого досвіду. Але з часом, з першими боями, першими осколками, першими градами та мінометними обстрілами зник і страх. Я ж прийшов воювати, а не по парку за дівчатами бігати. Поступово я почав звикати. Кажуть, що не боїться тільки дурень, але де ви бачили мудрого, який добровільно прийшов на фронт. Навіть є вірш такий: «Тут усі давно забули слово страх». Ми дійсно давно забули тут про страх.



Ти був в Пісках. У тебе була своя важлива стратегічна точка. Що ти можеш про це розповісти?

Це була коригувальна позиція. Ця позиція називалася «Небо». Її так назвали, бо там сиділи дуже гарні люди. На цій позиції сиділи Ангел, Апостол, Демон, Бєс, Архангел, Михаїл. Одним словом там сиділи «святі».

Здача донецького аеропорту якось відобразилась на самих бійцях? Чи було розчарування?

Це було шалене розчарування. Це навіть в двох планах розчарування. По-перше, аеропорт був для нас символом, здача його означала втрату віри. По-друге, це втрати бійців. Ми відчували, що щось подібне буде, говорили про це. Нам просто сказали сидіти далі. Ми й сиділи. А потім наш президент і його тупе командування через свої неменш безглузді накази, рятуючи свої бізнеси, призвели до такої жахливої трагедії. Загинули молоді люди, хороші солдати, наші побратими, наші Герої. Президент поставив нас, бійців, нижче свого бізнесу. Якось так вже вийшло, точно не можу стверджувати, але здача аеропорту співпала з тим, як знову в Ліпецьку успішно запрацювала кондитерська фабрика. Наша держава нас не любить, не поважає нас, не допомагає. Вона нас боїться. В Сашка Положинського є пісня з такими словами: «Я не хочу бути героєм України, бо не цінує героїв моя країна».

І ця пісня повністю підходить під контекст нинішніх подій.

А як місцеве населення на сході до вас ставилось?

Я не розмовляв з місцевим населенням. Воно мене вбивало. Вони всі таки милі й красиві, навіть усміхаються. Та їм не варто довіряти, бо не ясно, що від них очікувати. За нормальних людей я буду нормально воювати. Я не кликав Путіна на свою землю. Якщо мені хтось підійде і скаже, давайте хлопці закінчуйте все це. Я їм скажу, що ви цього просили, ви цього хотіли, то йдіть тепер і допомагайте виганяти тих, кого накликали. Набридло проливати українську кров ось через таких зрадників, хамелеонів. Їм байдуже з ким жити. Це як у фільмі «о, опять власть меняетса». Та й на Західній Україні є такі люди. Це типу такі, що знають, що влада краде і так не можна, але знову ж обирають його, бо він вже накрав і більше може не крастиме. Такі люди не бажають добра ні собі, ні іншим. Аби не було гірше, от така в них логіка. Це такий побутовий сепаратизм.

До участі в війні ти був студентом?

Був. Я не довчився. Прийшов до директора і сказав, що їду на фронт. Він мене зрозумів і допоміг. Допоміг чим міг, як то кажуть. У мене зараз щось подібне на академвідпустку.



Ти зараз теж в відпустці у Володимирі-Волинському?

У мене заслужені канікули.

Що ти можеш сказати про Володимир-Волинський? Сподобалось тобі місто?

У вас містечко гарне, але люди якісь різні чи навіть байдужі. Вони звикли до чогось одного і не хочуть нічого міняти. Це видно по їхніх обличчях.

І все таки є плани повернутися назад на фронт?

У мене не плани, мене рве туди. Як магніт якийсь тягне. Повірте, не одного мене туди тягне. Усіх моїх друзів, побратимів тягне на схід. Коли приїжджаєш додому, здається, що попав в інший світ. І я тепер вірю, що є паралельні світи. Ось тут паралельний світ. Є один вірш який повністю це відображає: «Прикинь народ, а там же нет войны, там море, там народ тусит на пляже. Мы тут нужны, а там ми не нужны. Там осторожно к людям в камуфляже». Мені страшніше тут, ніж там. Там я навчився відрізняти ворога від друга. Там по-переду мій ворог, а позаду друг. А тут не знаєш, з якого боку тобі можуть всунути ніж в спину. Ми, будучи там, забули, які тут люди. У нас на обличчах написано воїн, боєць і є такі люди, які просто підійдуть обнімуть, скажуть: «Дякую синку за те, що воював». От мені сьогодні товариш годинник подарував за те, що я воював на фронті, а він залишився тут. І це насправді класно. Звичайний прояв уваги вартує багато чого. Саме таких людей хочеться захищати.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---