USD 39.90 40.14
  • USD 39.90 40.14
  • EUR 43.40 43.65
  • PLN 9.22 9.30

Історія одного бійця: його лишили помирати, а він - вижив

23 Листопада 2014 10:16
Він - один із тих, кому пощастило повернутися з війни. В іловайському котлі їм радили… триматися. Одні намагалися там, у пеклі, допомогти пораненим бійцям, інші кричали: “Добейте их, это бандеровци”. Історію одного бійця з Волині розповідають наші колеги з видання БУГ.

Світлана Торчило із села Кречів, що на Іваничівщині, нині живе від зустрічі до зустрічі з сином, який лікується у госпіталі Києва. Діма уже переніс восьму операцію на нозі – осколок влучив у п’яточну кістку, фактично лишивши хлопця півстопи. Коли Дмитро почув від лікарів, що не зможуть нічим допомогти, занепав духом, замкнувся в собі. Воно й не дивно, після усього пережитого, та ще й у такому юному віці, адже у липні йому виповнилося 21. Рідні військо-вослужбовця не втрачають надії, кажуть, що готові відправити хлопця навіть за кордон, якщо матимуть гарантії на одужання.

Нагадаємо, військовий з Волині Дмитро Торчило отримав важке поранення під час бойових дій на Сході України. Разом із побратимами хлопець 23 серпня потрапив під обстріл ворожими військами.

Світ не без добрих людей. І в цьому Світлана Зіновіївна переконалася, коли просто незнайомі перехожі пропонували їй свою допомогу. Під час вечірньої прогулянки біля госпіталю до неї з сином підійшов чоловік і сказав, що зможе відвезти Діму в інститут ортопедії, де є відділення хірургії п’ятки. Та юнака саме готували до наступної операції, тому поїздку довелося відкласти. Іншим разом до мами потерпілого звернулася фінансовий директор однієї з приватних клінік, де є лабораторія з нарощення клітин та кісток. Хоч така процедура є недешевою, та хіба ж економлять гроші на здоров’ї й поверненні до повноцінного життя?

Дмитра Торчила мобілізували 8 квітня. Разом з майором Олексієм Латишем на камазі, за кермом якого був Діма, разом здолали не один кілометр. Хлопці були в Дачному. 20 серпня вирушили у бік Іловайська. Там в одному місці сформувалося скупчення техніки – міни, снаряди – усього 30 тонн. Ніхто не знав, з якою метою це робиться, але наказ виконували. Коли зрозуміли, що потрапили в оточення, звернулися до вищого командування і почули пораду: “Тримайтеся”. Як тільки приїхала остання колона, почався обстріл. Серед боєприпасів були й зенітні установки, на щастя, без запалів. В іншому випадку-

знесло б усе вщент. Позаду солдатів рвалися снаряди, попереду – російські війська. Кого розстрілювали одразу, кого забирали в полон. Розпочалося справжнє кроваве побоїще. Дмитра кинули лицем в землю, забрали документи, автомат, телефон. Чув, що полонених відправляють в Ростов на Дону. Під’їхали швидкі. Медики надавали допомогу російським військовим, а до наших навіть не підходили. Одному солдату осколком поранило обличчя. Його нелюдський крик не могли слухати навіть сепаратисти – вкололи обезболююче. Українських бійців розділили на мертвих і полонених. За останніми приїжджали автомобілі. А п’ятьох важкопоранених, серед яких був і Діма, просто залишили в полі. Мовляв, навіщо їх брати – все одно помруть.

Хлопці пролежали тут увесь день. Ближче до вечора поповзли до обгорілої швидкої, “таблетки”, як її ще називають. Залишатися під відкритим небом було небезпечно, адже всюди – калюжі крові і шастали голодні чи то собаки, чи вовки. До ранку хлопчина із пораненим обличчям помер. Коли добиралися до шосе, втратили ще одного свого побратима. Уже втрьох бійці ледве доповзли до дороги і зупинили рейсовий автобус. Люди плакали і допомагали сісти. Хоча були й такі, які кричали: “Добейте их, это бандеровци”. Водій доправив хлопців до лікарні в Старобєшево, але медики не захотіли приймати потерпілих. Тоді він відвіз їх до Волновахи.

Розпочалося тривале лікування. Діму перевезли у Запорізьку область, пізніше – в Дніпропетровську, а потім в Київ. Ще з самого початку батьки хотіли забрати сина ближче до дому, але лікарі заборонили – у такому стані вирушати в дорогу було вкрай ризиковано, адже Дмитро втратив багато крові.

Світлана Зіновіївна розповідає, що не впізнала сина, настільки він змінився, змарнів. А ще не могла дивитися, як до госпіталю приїжджало по 6-7 швидких із важкопораненими, яких на каталках розвозили по палатах. Не може забути й двох хлопців років двадцяти, що йшли алеєю біля госпіталю: в одного не було лівої ноги, в іншого – правої. Загалом, багато що шокувало С.З.Торчило. Як наприклад той факт, коли журналісти одного з провідних телеканалів, що сьогодні славиться професійністю та незаангажованістю, взявши інтерв’ю в хлопців з палати Дмитра, змонтували його так, що солдати не одразу зрозуміли, що відбувається. На екрані показували їх, а слова – чужі, далекі від правди.

- Чи ж то тільки в Росії інформаційна війна? – знизує плечима мати постраждалого.

Не хочеться бути багатослівною, але маємо те, що маємо. Кожна розмова з військовими – це неймовірне щастя, бо живими повернулися з тієї проклятої війни. А водночас і розчарування, бо за яку свободу боремося, якщо навіть свободу слова у нас ховають за ширму? Та так, щоб ніхто не дістав. Змінити себе уже неважко, особливо після побаченого в останні місяці, змінити систему – оце завдання! Сьогодні не люстрація, а ілюстрація того, що в країні щось іде на краще. Важко повірити, коли слухаєш розповідь матері і бачиш, як сльози капають від безпорадності, коли бачиш, як батьки солдата, який чудом залишився живим, без перебільшення “вибивають” поновлення військового квитка, а на порозі військкомату чують: “Сам винен, що загубив”. Слова не в’яжуться з ділами. Мабуть, тому їх так далеко і ховають.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus