Іранка народила у Журавичівському «відстійнику» для нелегалів. ФОТОРЕПОРТАЖ

Днями виповнився рік першій і єдиній в Україні дитині, яка народилася від батьків-іноземців у Пункті тимчасового перебування іноземців – подія сталася у «відстійнику» для нелегальних мігрантів поблизу села Журавичі Ківерцівського району. Саме сюди запросило десант журналістів місцеве керівництво, щоб розповісти і показати – в якому комфорті мешкають шукачі кращої долі.

Хто вони – «джентльмени удачі»?

«Справді, рівно рік тому 18-річна громадянка Ірану народила дівчинку. Назвали її Світланою – в пам'ять про Україну. Цікаво, що це іранське подружжя є християнами. Ще й могли зробили нас хрещеними батьками. Але не склалося, бо батько-іранець відмовився хрестити дівчинку – не хотів, аби вона була охрещена в неволі», - пригадує директор Пункту Юрій Березинський.

Цю родину привезли до Журавичів із Закарпаття, де чоловік із вагітною дружиною торік намагалися нелегально перетнути кордон.

Сьогодні в Журавичівському Пункті тимчасового перебування іноземців таких «ходаків» - 77. Більшість – спортивної статури чоловіки 14 національностей. Навіть за їхнім зовнішнім виглядом стає зрозуміло – вони навряд чи рвуться в Західну Європу, щоб проклято трудитися на благо капіталістів.

«Про що мова? Звісно, за ними хтось та й стоїть. Може ті, до кого вони йдуть «за бугор». Бідний афганець чи іранець немає 5-7 тисяч доларів, щоб заплатити посереднику і провіднику. Багатому теж немає смислу нелегально втікати з батьківщини», - відверто зізнаються охоронці пункті.

Окрім чоловіків, нині тут утримують трьох жінок та одну п’ятирічну дитину. 40-річна в’єтнамка Ліань, яку охоронці кличуть Ланою, якраз переглядала телевізор у кімнаті для відпочинку. Поряд на килиму бавився п’ятирічний хлопчик із Афганістану Фердін. За ним приглядала його матір – 35-річна афганка, яка потрапила сюди із Закарпаття, кудою вони прямували до Словаччини.


Ніхто з них не знає української чи російської. Навіть англійської.

«Мати з дитиною живуть окремо від чоловіка. Однак він протягом дня може відвідувати дружину і хлопчика. Правда, ми досі не знаємо: чи то справжнє подружжя. Бо вони, як і більшість нелегалів, не мають жодних документів», - каже заступник директора з режиму ПТПІ майор міліції Валерій Новосад.

Нелегали-чоловіки ліпше пристосовані до нелегальних вояжів. Майже кожен знає стратегічні фрази російською. Дехто вміє розмовляти по-нашому, бо не вперше тут.

«Я хорошо разговариваю по-русски, потому что пять лет жил в России, - розповів 33-річний афганець Сидикі Алі Рахман. - Попал туда в 13 лет. Потом переехал в Киев. Заплатил за перемещение сквозь границу семь тысяч долларов. Но меня полиция поймала в Словакии и вернула на Украину».

За словами іноземця, він має в місті Кременчуг дівчину. З якою планує одружитися. Мігрував із батьківщини, бо там війна. На запитання, чи не хотів би зостатися в Україні, афганець тактовно промовчав.

«Та ви що? Залишитися тут – ніколи. Всі вони скаржаться на «трагічне» минуле, на тяжку долю. Але ніхто не хоче залишитися і працювати. Кажуть, навіщо, коли на Заході можна жити, не працюючи – отримувати соціальну допомогу біженців», - кажуть співробітники пункту.

«Відстійник»-ізолятор чи санаторій-пансіонат?

Журавичівський пункт нелегалів, відверто кажучи, слабко нагадує каральний заклад. Здаля він подібний до одного з санаторіїв посеред чарівного соснового лісу.

Тут охайно і чисто, гравійні доріжки, вибілені бордюри, альтанки для відпочинку, модернові житлові корпуси, спортивні майданчики для футболу і баскетболу, навіть містечко із сучасними тренажерами просто неба.

Про режимний об’єкт хіба що нагадує колючий дріт і охоронці в міліцейській формі.

Нелегалів застали на футбольному майданчику. Веселі, розпашілі, жартують і позують для журналістів.

Помітно, що не бідують. Сил вистачає для ігор, бо годують їх – не кожен пенсіонер може собі дозволити.

«Ну, годуємо їх добре, - скромно зізнався завідувач виробництвом пункту Сергій Колбасюк. – Кожен щодня отримує 100 грамів риби та 80 – м’яса. Переважно телятина і курка, свинину взагалі не даємо – щоб не було проблем із мусульманами. В раціоні близько 700 грамів овочів, притім даємо й фрукти. З розрахунку 12 гривень на добу».

Нелегалів годують тричі на день. Хто має можливість – підгодовується надісланими харчами в посилках.

Живуть іноземці в двомісних апартаментах. Мають свіжу постіль, теплі коцики, м’які подушки. В кімнатах є настільні ігри – шахи, шашки та «монополія». Бався – не хочу.

Коли набридають ігри, нелегали йдуть дивитися телевізор у кімнатах релаксації. За розпорядком дня, який вивішений у корпусах на українській та англійській мовах, іноземці навіть мають право за кошти пункту 40 хвилин переглядати програми своїх країн – звісно, через супутниковий зв'язок.

Засумував за родиною – будь-ласка, на тобі телефон і дзвони додому. Виявляється, волонтери Червоного Хреста роздають нелегалам поповнені мобільні картки із 24-ма хвилинами мобільного роумінгу.

Коли все це набридло, іноземці можуть потішити себе вивченням української мови. Спеціально для них в пункті проводять курси. Зголосилося семеро нелегалів – двоє з них уже можуть так-сяк говорити.

До слова, згідно з розпорядком, клієнти пункту мають змогу щодня близько півтора години зустрічатися і консультуватися з адвокатами, правозахисними громадськими організаціями та духовенством.

Півроку «курорту» – далі знову «на штурм»

За законом, іноземців тримають у «відстійнику» щонайдовше 6 місяців. Це за умови хорошої поведінки – якщо нелегал не потрапляв до так званої камери локального утримання. В цьому карцері, який практично нічим не відрізняється від загальних кімнат, хіба що обмежують пересування клієнта пункту.

Після встановленого терміну – хто раніше, хто пізніше - нелегалів із довідкою-замінником документів спроваджують за ворота установи.

«Їх повинні депортувати додому ті служби, які направляють нелегалів до нашого пункту. Але насправді ці іноземці зазвичай зостаються в Україні – їх ніхто не відправляє на батьківщину. Є багато причин. А результат – нелегали за воротами нашого пункту фактично кинуті напризволяще», - кажуть співробітники пункту.

Не згадуючи про проблемні нюанси із вироблення документів, фінансування перельоту нелегалів на їхню батьківщину та дипломатичних суперечностей, правоохоронці констатують: кожен другий нелегал знову таки шукає своїх посередників-провідників і намагається вкотре штурмувати кордон із Євросоюзом.

«Цього року міліція затримала 12 нелегалів, які хотіли потрапити в Західну Європу. Іще близько 70 чоловік упіймали прикордонники. Серед іноземців – переважно вихідці з Афганістану, Сомалі, В’єтнаму, є й африканці. І вони, повірте, не припинять спроб потрапити на Захід, поки їх не депортують на батьківщину», - кажуть на прес-конференції правоохоронці.

То чи є сенс утримувати Журавичівський «відстійник»? Тамтешнє керівництво переконане, що потрібно. Українці виконують обіцянки та угоди з Євросоюзом про протидію нелегальній міграції. Не дарма ж ЄС виділив 17,4 мільйона гривень на облаштування пункту. Хоча й Україна витратила на Журавичівський заклад близько 18 мільйонів.

А головне – в такий спосіб волиняни оберігають співвітчизників від навали нелегалів – їхнього «розплоду» по країні, як то зараз відбувається в Києві. Проблема особливо актуальна після укладання угоди з ЄС про реадмісію – негайну депортацію нелегалів із країн третього світу. Завдяки пункту волиняни сплять спокійно – прогнозовані тисячі нелегалів не будуть бродити містами і селами краю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---