Сунженський козак у боях за Волинь

Справжні козаки жили не лише на Запоріжжі. Також вони мешкали у передгір’ях Північного Кавказу. Так, уродженець станиці Михайлівська (нині село Серноводськ) Сунженського району Чеченської Республіки, сунженський козак, гвардії старший лейтенант Федір Борисович Бубліков героїчно звільняв нашу рідну землю від нацистських окупантів. Про нього – чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».

У віці 14 років малий Федько разом із сім’єю переїхав з рідної станиці до столиці Чеченської Республіки – Грозного. Там він закінчив вісім класів школи і почав працювати у депо під’їзних шляхів об’єднання «Грознефть». Відчуваючи потяг до неба записався до грозненського аероклубу, а потім до школи інструкторів Осоавіахіму. По закінченню школи влаштувався на роботу в рідний грозненський аероклуб.

У 1938 році Федора Бублікова призвали до лав Червоної Армії і направили служити до Прибалтики. Там він зустрів Другу світову війну. Був спочатку на наземній посаді, але так як мав первинну авіаційну підготовку, то швидко опанував легкий літак По-2. Згодом перенавчився на новітній штурмовик Іл-2, прозваний нацистськими загарбниками «Чорна смерть».

Воював на багатьох фронтах Другої світової. Влітку 1944 року у складі 6-ої повітряної армії під командуванням генерал-лейтенанта Федора Петровича Полиніна з’явився у волинському небі. В ході Поліської наступальної операції зі звільнення нашого краю овіяв себе безсмертною славою.



Командуючий 6-ою повітряною армією генерал-лейтенант Полинін на сторінках своєї книги мемуарів «Боевые маршруты» в главі «Бои за Ковель» дуже детально згадує славного сунженського козака:

«За время Ковельской операции воздушная армия пополнилась новыми героями. Опытным мастером штурмовых ударов стал гвардии старший лейтенант Ф. Б. Бубликов. Он совершил более 80 вылетов, уничтожал пехоту и танки на поле боя, взрывал эшелоны, мосты, склады с боеприпасами. После одного из налетов группы его «илов» на железнодорожную станцию там трое суток полыхали пожары.

В глубине вражеской обороны находился мост, который прикрывался плотным зенитным огнем. Все попытки разрушить его ни к чему не приводили. Тогда на задание вылетел Бубликов со своим ведомым. Воспользовавшись облачностью, штурмовики появились над целью неожиданно и с малой высоты нанесли по цели точный удар. Мост рухнул в воду.

Бубликов был человеком удивительной отваги. Как-то из штурмового полка, в котором он служил, доставили фотопланшет. Начальник штаба армии генерал-майор авиации В. В. Стороженко положил его передо мной и с несвойственной ему патетикой произнес:

— Взгляните на это образцовое произведение боевого искусства.

Я начал рассматривать фотографии крупной железнодорожной станции, сделанные с малой высоты. Были отчетливо видны остатки четырех эшелонов. Паровозы двух из них лежали на боку поперек пути. Хорошо запечатлелись и девять очагов пожара — горели пакгаузы и здание вокзала. Можно было подумать, что на станцию произвела налет большая группа самолетов.

— Я тоже вначале подумал, что над станцией побывала по крайней мере эскадрилья, — словно угадав мои мысли, сказал Стороженко. — Оказывается, не то. Работала всего-навсего четверка «илов» Федора Бубликова.

«Федор Бубликов, Федор Бубликов, — вспоминал я знакомую фамилию. — Где же я о нем слышал? А может быть, даже видел его?»

— Постойте-ка, — говорю, — а это не тот Бубликов, которому я год назад вручал офицерские погоны?

— Тот самый, — подтвердил начштаба.

— Тогда он был старшиной?

— Совершенно точно. Бывший старшина Бубликов, лихой воздушный разведчик.

И передо мной, как наяву, встал образ отважного летчика: высокий, широкоплечий, статный, с крупными сильными руками. Казалось, моя ладонь до сих пор хранила его железное рукопожатие. На открытом лице богатыря светилась добрая улыбка. Родом Бубликов был из сунженских казаков. Отец его — бывалый воин, храбро бился с беляками и интервентами в гражданскую. Сыну он завещал не терять казацкой чести и идти служить в кавалерию. Только Федору не довелось гарцевать на красавце скакуне и рубить саблей. Он поступил в летное училище, стал командиром экипажа самолета-бомбардировщика. А потом добился перевода на штурмовик. Командиру свое желание объяснил так:

— Люблю «рубать» с бреющего.

В штурмовой авиации еще полнее раскрылись его волевые и летные качества. На «иле» он буквально творил чудеса, выполнял самые трудные задания.

Потребовалось разведать и сфотографировать передний край обороны гитлеровцев. При выполнении этой задачи всякие маневры исключались. Образно говоря, нужно было пройти сквозь огонь. И Федор Бубликов прошел, причем несколько раз. Кроме отснятой фотопленки он доставил в штаб и другие ценные сведения.

На обратном пути он был перехвачен четверкой «фокке-вульфов». Штурмовик смело вступил с ними в бой и уничтожил одного фашиста. Остальные улетели. Вскоре старшине Бубликову присвоили офицерское звание. А в течение года он вырос до старшего лейтенанта. В августе 1944 года его назначили командиром эскадрильи, он стал Героем Советского Союза».



Також подвиги хороброго штурмовика в небі Волинського краю детально описали в його нагородному листі. В книзі волинських краєзнавців Ігора Пасюка та Сергія Яровенка «Золоті Зірки Волині» ці записи з нагородного листа Героя переклали українською мовою:

«У ході Поліської наступальної операції військ 2-го Білоруського Фронту командир ескадрильї 70-го гвардійського штурмового авіаполку 3-ої гвардійської штурмової авіадивізії 6-ої повітряної армії гвардії старший лейтенант Бубліков здійснив понад 80 бойових вильотів. 25-го березня 1944 року група з п’яти Іл-2 шість разів здійснювала штурмові нальоти на резерви противника в районі Мацеїв – Кошари. На шляху до аеродрому радянські штурмовики зіткнулися з трьома Ju-88. Один літак збив Бубліков, другий підпалив той штурмовик, якого він вів за собою. 27-го березня сім екіпажів Іл-2, яких вів Бубліков, за завданням командування вилетіли для штурмування ворожих резервів (до двох полків піхоти з танками) на шляху Тур – Ратно. Штурмовики здійснили до 10 заходів на цілі, в результаті було знищено до 300 солдат, 15 автомобілів, 20 підвод, викликано 7 вогнищ пожежі і один значний вибух. 31-го березня сімка «Іллюшиних» вирушила на пошук німецького бронепоїзда в район залізничної станції Перевали в районі Мацеїва. Завдання знищення самого бронепоїзда отримав сам Бубліков, а його бойові побратими мали його прикрити. Незважаючи на погану видимість і сильний зенітний вогонь, Бубліков пошкодив потяг і 6 бронеплощадок. На зворотному шляху група штурмовиків знищила 10 возів, 20 автомобілів і до 30 солдат противника».

На підставі цього нагородного листа і вказаних у ньому подвигів (не останнє місце в документі зайняли і його подвиги у Волинському небі) Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 2-го серпня 1944 року гвардії старшого лейтенанта Федора Борисовича Бублікова нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 4051). Унікальні скани нагородного листа Федора Бублікова з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу, подані нижче.



Після звільнення Волині Федір Борисович звільняв Польшу і Німеччину. Війну закінчив під Берліном. Потому продовжував командувати авіаційною ескадрильєю у Групі Радянських Військ в Німеччині вже у званні капітана. У вересні 1946 року звільнився в запас і повернувся до рідного Грозного, де і прожив решту свого життя. Працював начальником автоколони «Союззаготтранс». Похований на центральному цвинтарі Грозного.





Визволитель Волинського неба, Герой Радянського Союзу Федір Бубліков. 1967 рік


В 90-их роках чеченські бойовики зруйнували багато могил на цьому цвинтарі. Але могила Героя, на щастя, вціліла.



У 2010 році у повністю відбудованому після двох Чеченських воєн Грозному відкрили меморіальний комплекс «Алея Слави», на якому встановили барельєф та меморіальну дошку на честь Героя.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---