Свій допис я розпочну з окремих фактів, які запозичу у Тараса Чурила. Не знаю, хто він, але, очевидно, що Чурило навчався на одному потоці у ВДУ на спеціальності політологія. «І вже тоді Только мав завдатки молодого, амбітного політика та громадського діяча, тому йому було не до лекцій і семінарів. Краще було поносити прапор якоїсь із політичних партій і отримати за це свої 30 гривень, а потім випити пивка в «лєтніку» біля «істфаку», - пише Чурило.

Похвально, що кар’єру політтехнолога Толік розпочав із того, що роздавав листівки за тодішнього кандидата на посаду Луцького міського голови Богдана Шиби,сподіваючись на певні «привілеї» після його перемоги. І варто відзначити, що він їх отримав, адже саме за часів «правління» Шиби колосальні кошти виділялися на розвиток молодіжних програм та центру національно-патріотичного виховання молоді, які згодом «осідали» в кишенях наших «патріотів».

І ще одна цікава цитата Чурила: «Коли на Волині розпочалася Революція Гідноності, «політтехнолог з досвідом» Анатолій Котлюк теж хотів бути «в темі», тому його завжди можна було бачити в перших рядах, але коли «пахло смаженим», активіст завжди піджимав хвоста.

А далі цитувати Чурила не буду, бо це вже лірика.

Як на мене, своє «ім’я» Анатолій Котлюк здобув, ставши головним редактором жовтого «ВАРу», яке займалося не розслідуваннями, а політичними заказухами Лапи (Ігор Лапін – народний депутат).

Гроші не пахнуть, та все ж закінчуються. І коли кошти у Лапи закінчилися на утриманні команди «ВАР», «Котлюк і К» переходить під крило пані Палагути (Олена Палагута - людина з групи «Континіум», директор ТзОВ «ДЛРКК «Ріксос Прикарпаття»), підтримуючи все ж зв’язок з попереднім роботодавцем. Толік став голредактором ВолиньPostу, ідейним натхненником якого і є Палагута.

Та справжньою «золотою жилою» для Толіка залишається Степан Івахів та група «Континіум», де він і продовжує працювати, «засукавши рукави», бо ж для Континіуму 100 тисяч гривень туди чи сюди, сума невелика.

Мене і досі дивує недалекоглядність такого сильного менеджера як Олена Палагута, адже, відверто кажучи, статті видання «ВолиньPost» ледь дотягують до рівня районної газети. Тому чекати довго не доведеться, і «копня під зад» Толіку Котлюку, ймовірно, дадуть вже найближчим часом. Та варіантів для «перспективи» є багато, адже на допомогу може прийти «Самопоміч» чи, скажімо, «Опозиційний блок».

Навіщо я це пишу – лише для того, щоб люди зрозуміли, що теми, які розвиваються на сайті ВолиньPostпро мене, є банальною заказухою опонентів. І Анатолій Котлюк, як головний редактор цього видання, є прямим виконавцем власника сайту.