Герої живуть серед нас, герої ходять тими самими стежками, якими ходимо ми, вони – звичайні люди і, в той же час, особливі. Особливі своїм ставленням до долі народу, широкими інтересами, твердістю характеру, вірою в правду.

Герої теж звичайні люди, які в цивільному житті виконують повсякденну роботу, мають сім’ї. Проте в певний момент вони, не роздумуючи, залишили все і пішли на війну. Це героїчні вчинки, вчинки справжніх патріотів.

Ці слова стосують кожного хлопця, солдата чи офіцера, який побував у зоні АТО. Багато з них й досі лишаються там, багато хто вже демобілізувався, або ж поранений знаходиться тут поряд з нами і так потребує нашої допомоги, допомоги від держави. Та високопосадовці використавши хлопців, досить часто забувають про них, більше того, відчувають з їх боку загрозу, адже, повернувшись з війни, у воїнів загострене почуття справедливості, і, спостерігаючи «новий порядок» в державі, наші герої часто не добирають слів…

Почасту, для того щоб вирішити свої наболілі питання наші герої об’єднуються в різного роду спілки та організації, адже, як то кажуть, «гуртом і батька легше бити». В одних випадках місцеві чиновники сприяють такому об’єднанню, в інших – навпаки, відчувають загрозу від таких громадських формувань.

На Волині голова обласної ради Ігор Палиця, підтримуючи воїнів АТО, на одному із засідань запропонував об’єднати існуючі спілки воїнів АТО в єдине організацію. Ця ідея відразу ж знайшла підтримку серед наших героїв. Та завжди знайдуться ті, яким і так недобре, і по іншому погано.

Ось нещодавно в одному із «чесних і не заангажованих видань» блогером якого я маю честь бути, зустрічаю коментар такого собі Олексія Кушнєра, який позиціонує себе « людини, яка оцінює ситуацію зусібіч, експертом АТО», хоча насправді відноситься до цивільного корпусу, паралельно обіймаючи посаду радника голови Волинської ОДА. Отож пан Кушнєр, чомусь вважаючи, що він може говорити від чесного імені всіх АТОшників Волині, відразу ж починає шукати в такій ініціативі голови обласної ради політичний підтекст. І не просто шукати, а ще й піаритись на цьому. Чому так вийшло і хто намагається стати «яблуком розбрату» у дружній сім’ї АТОшників промовляючи вустами свого радника питання риторичне…

P.S. Та все ж таки ми дозволимо собі не поділяти позиції воїна цивільного корпусу і запитаємо думку хлопців, які захищали Донецький аеропорт, вижили в Іловайському котлі та вийшли живими з під Дебальцевого.