Моя доня висловила цікаву здогадку про те, чому одні помирають від старості, а іншим не суджено дожити до природної смерті? Бо останні не потрапляють ні в рай, ні в пекло. Їх вертають назад на землю, даючи їм ще один шанс прожити земне життя…

Тому, каже Оля, неправда, що немовлята потрапляють в рай, вони його ще не заслужили. Бо їм ще не судилось зрозуміли, що земне життя – то і є рай, якщо його прожити праведно…

– Тоді у пекло потрапляють хіба самогубці, і вік при цьому вже не грає ролі. Бо інші завжди можуть покаятися. Навіть на хресті. І бути прощеними. Або ж отримати ще один шанс, – поділився з Олею своїми здогадками.

P.S. Сьогодні Оля поховала свого прадіда. Дідуся Андрія, якого дуже любила. Він уже не зустрів свою 88-у весну, переживши на своєму життєвому шляху і гніт панської Польщі, і загарбницьку совєцьку колективізацію, і пекло нацистських концтаборів Німеччини, і радість здобуття Україною Незалежності…

Сумна звістка змусила її, мою 12-річну дівчинку, задуматись про смисл життя і смерті. Іноді треба зупиняти час і над цим замислюватись. Навіть 12-річним це під силу. Мабуть, це поклик поколінь, напуття третьому коліну. Просто треба прислухатися…

Рік тому відійшла у вічність Олина прабабця Женя. Ми збідніли на ціле покоління…

P.P.S. Учора мали робити складну операцію моєму батьку. Але обставини склалися так, що її довелося відстрочити. Чи не тому, що саме цього дня вже не можна було відстрочити неминучого?!

Не завжди обставини можна здолати волею, хоч воля людська завжди їх сильніша. Не завжди й потрібно. Треба дослухатися…

Життя – живим, на славу тим, хто дарував життя нам, і тим, хто продовжуватиме нас у собі. Та вічна пам’ять cпочилим!

22.01.11