Літо – така довгоочікувана пора, час моря, засмаги та розваг. Таким літо було колись, до війни.

У наелектризованому повітрі запах спілих яблук білого наливу та тривоги.

Чорна хмара втрати розділила життя українців на до та після. Вбиті горем матері, охоплені жахом дружини, осиротілі діти…

Україна залита слізьми усіх тих, хто у мирний час із болем у серці проводжає своїх любих чоловіків на війну.

Засіяні болем душі. 2014-й розпочався важко, непросто і закінчиться.

Одиниці радіють поверненню молодих солдатиків. Хоч каліками, паралізованими, безрукими, безногими, але… живими.

Кожен вихід новин в ефір тисячі родин чекають плачучи. А кожна звістка про тих, хто поклав голову з свою державу – ще одна зморшка.

Щовечора молюся Богу про мир. Про те, що найбільше болить та пече. Прошу у нього спокій. Душевний спокій для тих, хто чекає того, хто уже ніколи не повернеться…

Анна Золотухіна