В агрогосподарство в Затурцях їздять на сезонні заробітки з інших районів

Василь Васильович Баран усе життя трудиться в рідних Затурцях. Каже, душею прикипів до землі, де вчився ходити і говорити, де чесною працею заробив перші гроші. Саме в Затурцях чоловік реалізував себе як мудрий керівник та порядний сім’янин.

Із 1993 року Василь Баран очолює місцевий сільськогосподарський насіннєвий виробничий кооператив «Правда», який раніше був колгоспом. До честі керівника, кооператив на плаву й сьогодні. Загалом у місцевому господарстві чоловік працює понад 45 років, адже прийшов сюди відразу після восьмирічки.

«Як усі сільські діти, на канікулах не бив байдики, а старався заробити копійку. Пас корів, працював на току. У селі відпочивають хіба взимку. Тому багато моїх ровесників пішли на міські заводи. А я залишився тут», ‒ каже Василь Баран.

Після школи юнак закінчив курси трактористів і відразу почав працювати у колгоспі. Потім були служба в армії, демобілізація. Василь і не думав лишати рідне село, совісно трудився, йому довірили очолити тракторну бригаду. Керівництво всіляко заохочувало молодого спеціаліста, він їздив на курси підвищення кваліфікації, різноманітні семінари, набирався знань. Вже у зрілому віці Василь Баран заочно здобув спеціальність агронома в Горохівському радгоспі-технікумі. А в 1993-му його обрали директором радгоспу.

«Це були непрості роки для всієї держави, не кажучи про колективні господарства у маленьких селах. Із нашого кооперативу теж почали звільнятися люди. Але ми втрималися, даємо собі раду й донині. Ми чесно сплачуємо податки, люди вчасно отримують зарплату», ‒ розповідає Василь Баран.

Улітку в радгоспі трудиться 28 людей, нині ‒ лише 15. Господарство має близько 350 гектарів землі разом із пасовищами. Обробляють поля старенькою технікою, яку підтримують в робочому стані механізатори.

На тваринницьких фермах працівники доглядають корів, свиней, коней. Молоко здають на Рожищенський сирзавод. Василь Баран каже, що закупівельна вартість молока невиправдано низька. Ще одна проблема ‒ нема де випасати худобу, адже всі землі розпайовані. Навіть улітку корівки змушені гуляти на колгоспному подвір‘ї, куди їм підвозять зелені корми.

На фермі працюють дві доярки. Жінки кажуть, що їм подобається робота, зарплату виплачують без затримок. Галина Микитюк раніше працювала свинаркою, нині доглядає 32 корови. Худобу треба видоїти зранку і ввечері. Робочий день жінки починається о 5 годині ранку.

«Я сама родом із Маневицького району. Їздила з дівчатами в Затурці обробляти цукрові буряки. Тут вийшла заміж. Василь Васильович нас цінує, тому і працюю в господарстві понад 20 років», ‒ каже Галина Микитюк.

На сезонні заробітки в Затурці їздять і досі. Переважно робочі руки потрібні у жнива, коли скиртують солому. Невтомний голова господарства каже, що вони зуміють вистояти, аби лише підтримка від держави була відчутнішою.

Оксана КУЦИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---