USD 24.45 24.6
  • USD 24.45 24.6
  • EUR 27 27.29
  • PLN 6.25 6.37

4-ий енергоблок ЧАЕС зсередини: місце найбільшої техногенної катастрофи відкрили для туристів. Фоторепортаж

Ретельний захист, довгий коридор та похмура бетонна будівля, у якій розгорталися драматичні події експерименту, що призвів до катастрофи на Чорнобильській АЕС: блочний щит управління четвертого енергоблоку тепер включений до туристичних маршрутів. Оглянути його мали нагоду представники ЗМІ у рамках прес-туру, присвяченого презентації путівника Чорнобильською зоною відчуження.

Донедавна четвертий енергоблок могли побачити зсередини практично лише працівники ЧАЕС. Однак спричинений виходом серіалу «Чорнобиль» туристичний бум (у серпні зону відчуження відвідало більше туристів, ніж протягом всього 2015 року) створив передумови для розробки нових туристичних маршрутів. Відтепер приміщення четвертого енергоблоку стало доступним для відвідувачів зони.

Від індустріального гіганта до саркофага: коротка історія ЧАЕС

Нагадаємо, Чорнобильська АЕС була побудована на відстані 110 кілометрів від Києва. Проект передбачав введення в дію шести енергоблоків потужністю 1000 мегават з уран-графітовими реакторами великої потужності (РБМК). Втім, вдалося побудувати лише чотири блоки. Запуск п’ятого енергоблоку планували здійснити наприкінці 1986 року, але після аварії будівництво припинилося. ЧАЕС виробляла майже 10% електроенергії України, зокрема, постачала електрику для таємного військового об’єкту поряд – комплексу «Дуга». Після аварії усі енергоблоки станції зупинили, однак вже до кінця 1987 року вдалося відновити генерування електроенергії на трьох енергоблоках. Остаточно об’єкт припинив працювати як АЕС наприкінці 2000 року, коли зупинили останній, третій енергоблок.

Для тих, хто відвідує ЧАЕС нині, силует станції та гігантської арки нового безпечного конфайнменту постає з автошляху вздовж села Копачі, яке було знесене спецтехнікою та поховане під землею. Можна побачити мегалітичні споруди недобудованої третьої черги АЕС – градирні та корпуси 5-го та 6-го енергоблоків. Загалом комплекс станції займає велетенську ділянку розміром 1,5 на 0,5 кілометра, майже на кілометр простягається машинний зал, де встановлені турбіни та генератори.
Внаслідок аварії, що трапилася у ніч на 26 квітня 1986 року, радіоактивного ураження зазнали приблизно 600 тисяч осіб, 60% радіоактивних речовин осіли на території Білорусі, евакуювати довелося до 130 тисяч мешканців Київщини, а навколо станції утворили закриту тридцятикілометрову зону відчуження.
Візит до місця найбільшої техногенної катастрофи усіх часів

Перед тим, як вирушити на четвертий енергоблок, правила зобов’язують пройти контроль на радіаційне забруднення, перевдягнутися у білий комплект, до якого входять бахили, халат, шапочка, каска тощо. Окрім того, кожен відвідувач проходить крізь рамки, які визначають рівень забруднення. При собі кожен має два дозиметри. Маршрут пролягає довгим, до 600 метрів завдовжки так званим золотим коридором, що сполучає усі енергоблоки від першого до четвертого. Безпосередньо перед тим, як увійти в приміщення четвертого енергоблоку, потрібно надягнути рукавиці та респіратор, таким чином убезпечивши себе від потрапляння радіоактивного пилу на шкіру та у дихальні шляхи. Працівник станції Антон Повар наполегливо закликає нічого не чіпати голими руками всередині енергоблоку (іноді, мовляв, доводиться витрачати багато часу, щоб потім відмити руки від радіоактивного пилу) та слідкувати, аби жодна з особистих речей не впала на підлогу. З міркувань безпеки всередину не дозволяють брати штативи для телекамер.
Головний пункт екскурсії – БЩУ-4 (блочний щит управління четвертого енергоблоку), історичне місце, де відбувалися події фатальної ночі на 26 квітня 1986 року. Нині щит перебуває у розібраному стані – більшість пристроїв вилучили під час слідства у 1986 році і згодом захоронили. До того ж, приміщення тепер штучно зменшили, домурувавши ще одну стіну. Тут розташовувалися пульт управління реактором та турбіною блоку та перебували ВІУР (провідний інженер управління реактором), начальник зміни та ще двоє працівників. Важелями контролювали кожен з каналів реактора, рівень занурення стержнів. Нагріта вода потрапляла у барабан-сепаратор, де пар відділявся від води та находив до турбіни, вода ж йшла у контур. Кожен блок був обладнаний турбінами потужністю по 500 мегават електричних. Наразі усі пристрої та підлога вкриті спеціальною липкою речовиною, що затримує пил. Зауважимо, що після катастрофи БЩУ-4 лишився неушкодженим – вибух зруйнував лише центральний зал, де розміщувався реактор. Попри те, що радіаційний фон у приміщенні не можна назвати екстремально високим, перебувати тут дозволяють протягом лічених хвилин.
Приміщення зруйнованого аварією енергоблоку у перші роки після катастрофи накрили бетонним саркофагом, а нещодавно саркофаг накрили аркою НБК (нового безпечного конфайнменту), щоб зовнішні фактори більше не впливали на будівлю блоку. Термін експлуатації НБК становить 100 років.

Понад три десятиліття на ЧАЕС, Славутич замість столиці та несприйняття серіалу «Чорнобиль»: історія працівника станції

Майстер з ремонту реакторів Сергій Парикваш, який проводить екскурсію до БЩУ-4, розповідає, що працює на АЕС вже понад три десятиліття, зокрема, пам’ятає фатальне 26 квітня 1986 року, згодом – зупинку решти трьох реакторів станції та їхній повторний запуск до 1987 року. У ніч аварії він пригадує, що почув навіть не вибух, а хлопок, після чого йшов густий дим у напрямку півдня. Сильної пожежі тоді, з його слів, не було, як і будь-якого світла над станцією. Пожежники працювали на даху машзалу, оскільки тоді існувала загроза, що дах обрушиться. Після евакуації жителів Прип’яті, він разом з дружиною та дитиною переїхав до Києва, де родина отримала квартиру на вулиці Миколи Закревського на Троєщині. Проживши в столиці декілька років, вони переїхали до новозбудованого серед лісів неподалік від АЕС, на лівому березі Дніпра, міста атомників Славутича. Відтоді родина мешкає у Славутичі, щодня на роботу він їде 40-50 хвилин потягом, проїжджаючи через територію Білорусі.
На запитання, чи не страшно працювати у зоні відчуження та чи не було бажання переїхати подалі від небезпечного об’єкта, працівник ЧАЕС відповідає: «А чого боятися? У мене двоє дітей, четверо онуків, друга дитина народилася вже у Києві після аварії. 27 квітня 1986 року жінку з дитиною я посадив на потяг та відправив з Прип’яті. Можна було облаштуватися у Києві, але коли ми жили на Троєщині, для того, щоб купити, наприклад, нитки, треба було їхати аж в універмаг «Україна» або в центральний універмаг. Тому ми там не прижилися, хоча більша частина прип’ятчан лишилася у Києві».

Славутич працівник ЧАЕС називає дуже комфортним містом, до того ж, особливістю міста є те, що різні квартали будували представники різноманітних республік колишнього СРСР – литовці, естонці, латвійці, грузини, азербайджанці, вірмени тощо. Цікаво, що у цьому кварталі, який будували представники Грузії, у квартирах облаштовували, окрім кімнат, мануальну розміром два на шість метрів, яка не враховувалася до загальної площі. Таким чином, навіть однокімнатна квартира була не меншою, ніж двокімнатна.

Серіал «Чорнобиль» від HBO йому не сподобався – переглянувши першу серію, вирішив далі не дивитися. Якщо те, як показали керівництво СРСР, він схвалює, то те, що людей зображують алкоголіками, викликало несприйняття свідка аварії на ЧАЕС, адже такого не було. Також не відповідає дійсності те, що керівництво станції мало не нецензурною лайкою волало на підлеглих.
Сергій Парикваш шкодує про те, що влада ухвалила свого часу рішення про закриття станції і називає це політичним питанням, оскільки ЧАЕС була єдиною атомною станцією в Україні, де була можливість виготовляти з ядерного палива плутоній.

Третій енергоблок, на його думку, цікавіший для відвідувачів, ніж четвертий. Як розповідає атомник, у залі третього енергоблоку можна побачити РЗМ («разгрузочно-загрузочная машина»), яка стикувалася з каналом та витягувала стержні. Під час цього процесу можна було навіть перебувати поряд з нею в залі. У басейні бачили неонове світло після того, як вивантажували звідти ядерне паливо. Раніше туди навіть опускали скло для того, щоб зробити його тонованим. Таким чином отримували тоновані склянки та окуляри. Нині на сховищі відпрацьованого ядерного палива такого світла не спостерігають, адже паливо там перебуває у пеналах і потужність дози значно нижча. До слова, третій енергоблок, який є копією четвертого, зробили відкритим для відвідувань раніше.

Наразі, з його слів, робота на станції пов’язана переважно з паперами, раніше, коли працювали енергоблоки, він займався їхнім ремонтом. За графіком раз на рік здійснювали поточний ремонт кожного реактора на 10-15 днів, раз на два роки здійснювали середній ремонт на 40 діб та раз на три роки капітальний ремонт на 80 діб. До аварії на ЧАЕС річна доза для працівників становила п’ять рентген, а зараз – два. Раніше вже у травні виходили з енергоблоку, набравши річну дозу, тепер за рік, зазвичай, не набирають навіть одного рентгена.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 4
!!! Показати IP 28 Вересня 2019 11:38
все підписано і написано на російській мові!
ще не зовсім свідоми до !!! Показати IP 28 Вересня 2019 16:49
Купуйте словник і не нервуйте.
Ку-ку до ще не зовсім свідоми Показати IP 29 Вересня 2019 16:03
Новопасит або Липини. Обирай!
ще не зовсім свідоми до Ку-ку Показати IP 29 Вересня 2019 20:20
Ви Таваріщ, видзу, патрійот? А податки платите? Чи просто у вішіванці ходите і вважаєте, що цього достатньо?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.