Андрій Разумовський: благодійний профіль*

Андрій Разумовський у свої неповні 28 років працює генеральним директором приватного підприємства «Західноукраїнська торгова компанія». Окрім цього, він – депутат Луцької міської ради. Однак, це видимі сторінки життя Разумовського.

Лише обмежене коло людей знає, що тривалий час він займається доброчинною діяльністю. Цю частину свого життя Разумовський намагається не популяризувати, хоч і не балотується до Верховної Ради України, та й до міської ради потрапив за партійним списком.

Все розпочалося приблизно 5 років тому. До мене звернулися представники організації «Ми+». Це була допомога дитячому будинку: гроші, одяг для дітей тощо. Спочатку не вистачало певної організованості, але досвід прийшов з часом.
Нині переважно співпрацюю з громадськими об’єднаннями та вибрав для себе конкретні напрямки. Наразі дуже багато взаємодію з СМГО «Молодіжна платформа». А після того як обрали депутатом, то й людей більше за допомогою звертається.

Останнє, що зробив. Я живу поряд із начальником міського спортивного комітету Володимиром Тонконогом. Він мене попросив допомогти з ремонтом приміщення шахового клубу «Біла тура». Закупили деякі матеріали і привезли їм.
В мене, до речі, в дитинстві був розряд з шахів. Дуже люблю цю гру. Мабуть, згодом проведемо спільний турнір: придбаю подарунки.

Найприємніша допомога. 3 місяці надавав автобус для того, щоб дітей-інвалідів возили на навчання до реабілітаційного центру «Надія». Ми збирали їх зранку по Луцьку, а назад їх вже розвозили коштом міської ради.

Я навіть не знав, що в місті можуть бути такі проблеми. Тому, коли дізнався, що діти, які не можуть самостійно пересуватися, добиратимуться до центру «своїм ходом» ‒ не зміг відмовити.
Мене міський голова Микола Романюк запитував, чи продовжу цю акцію. Я відповів: якщо буде необхідність, то зробимо це обов’язково.
Я вчився в 26-ій школі. Нині намагаюся віддячити рідному закладу. Якось почув, що батьки деяких дітей, які виховуються в незабезпечених сім’ях, навіть не можуть сходити в управління освіти і написати прохання про допомогу в фінансуванні шкільних сніданків. І педагоги змушені годувати їх їжею, яка залишається, або шукати інші виходи.
Це – жах. Я зумів домовитися про гроші для дітей і зараз будемо допомагати дрібницями: олівці, ручки тощо.
Раніше траплялися люди, які вводили в оману. Для прикладу, просили 10 тисяч гривень, а захід проводили на тисячу. Були раніше «промахи».

Коли робиш добру справу – відчуваєш результат. Зробив щось хороше – значить день не даремно пройшов. Потрібно займатися благодійністю, бо наше суспільство занадто зайняте зароблянням грошей. Але ж всіх грошей не заробиш, а добра справа ніколи не забудеться.

Людське нерозуміння. Часто зустрічається. Багато людей вважають, що «благодійні» гроші можна перевести в ковбасу, хліб, пиво. Але в мене таке бачення життя. Я виріс таким.
***
Стаття надрукована як подяка від СМГО «Молодіжна платформа» та представників «Ми+» Андрію Розумовському за співпрацю в останній благодійній акції.
Владислав ДЕНЕГА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---