USD 38.70 39.05
  • USD 38.70 39.05
  • EUR 38.70 39.05
  • PLN 9.80 9.97

Бармен з Луцька про роботу на круїзному лайнері: важко, небезпечно, але цікаво

21 Вересня 2019 19:33
Лучанин Дмитро Смірнов працює на круїзному лайнері компанії Royal Caribbean International уже четвертий рік. За цей час йому вдалося побувати на трьох різних кораблях. До цього хлопець працював сім років баристою у Луцьку.

«Мав чималий досвід роботи в цій сфері, – розповідає Дмитро. – Знав, що можна влаштуватися баристою на круїзний лайнер. Крім цього, ще й дуже любив подорожувати. Однак довго носив у собі цю ідею, не наважувався. Якось вирішив: пора їхати за кордон. Добре знав англійську, тож почав шукати роботу, де можна було б спілкуватися цією мовою».

На роботу – лише за контрактом

Дмитро розповідає, що одночасно подав заявку і на круїзний лайнер, і на авіалінії. Однак компанія Royal Caribbean International відповіла швидше. Щоб потрапити на роботу на корабель, треба скласти дві співбесіди з представниками компанії. На співбесіді найперше, на що звертають увагу, – знання англійської мови.

«Усі співбесіди проходив удома в Skype, сидячи на дивані. Дуже зручно, бо не треба нікуди їхати, – каже Дмитро. – Після цього заповнив і відправив усі документи. Зазвичай тяганина з документами триває аж до року, а то й більше. Також треба зробити паспорт моряка та пройти курси з безпеки на кораблі. Обов’язково слід знати, як надати першу медичну допомогу та користуватися вогнегасником. Це ніби підготовка матроса чи юнги – на випадок непередбачуваної ситуації треба знати, як поводитися на лайнері».
На лайнері усі працюють згідно з контрактом, який підписують на шість місяців. Це час, який потрібно відпрацювати обов’язково. Потім компанія може або продовжити контракт, або відправити працівника додому. Якщо роботодавців усе влаштовує, після закінчення контракту працівник круїзного лайнера може поїхати на кілька місяців додому, аби відпочити, а тоді знову повернутися на корабель.

Під час першого контракту лайнер Дмитра вирушав з Пуерто-Ріко. Хлопцю треба було діставатися туди самостійно.

«Пам’ятаю, як прилетів туди. Ще ніколи не був так далеко від дому, – каже він. – Було трохи лячно, зовсім не знав іспанської мови. Розумів, що країна під юрисдикцією США, тому там спілкуються англійською. Тож цим трохи себе заспокоїв. Мене хтось мав зустріти, але я не знав, хто саме має це зробити. Не знав навіть, який це має бути аеропорт. У мене була паніка: а що робити, якщо ніхто не зустріне? Були якісь номери телефонів, треба було шукати, звідки зателефонувати. Але якоїсь миті я розслабився, забув про все, сів на літак і полетів. Прилетів уночі, пощастило, бо в аеропорту познайомився з хлопцем із Чернігова, який теж працював на кораблі. Він ввів мене у курс справи, спершу нас навіть поселили в одну каюту».

Робота не для всіх

Дмитро каже, що було дуже важко морально, довелося добряче себе поламати.

«Працював у сфері обслуговування. Тож мав багато знайомих. Удома знав усіх, і всі знали мене. А на кораблі я старався взагалі ізолюватися. На круїзному лайнері усе було не так – тут кожен сам за себе», – каже він.

Майже всі, хто приїздить на роботу на лайнер, беруться за будь-яку роботу, аби там затриматися. Потім можна попросити, щоб перевели на іншу посаду, якщо є така можливість. Річ у тім, що компанії краще взяти своїх людей, які вже в системі, ніж чужих, яких ще треба вчити. Однак усе не так просто. Щоб отримати іншу посаду, треба знову скласти кілька співбесід та пройти стажування.
Робота на кораблі – не для всіх. Не всі працівники можуть її витримати. Важко не так фізично, як морально. Тому великий потік кадрів. У сфері обслуговування на кораблі працює близько 1200 осіб. Щотижня приїжджає по 20-30 нових працівників: у когось закінчується контракт, когось звільняють, а хтось не витримує навантаження.

«Спершу на кораблі працювати дуже важко. Треба бути стресостійким, щоб втриматися на такій роботі. Нове середовище, інший менталітет, море, корабель. Усе інакше, – розповідає Дмитро. – У мене не було кредитів, боргів, сім’ї, яку потрібно було б годувати, але я намагався втриматися на цій роботі. Це була ніби боротьба з самим з собою. Мене ніхто не змушував, сам підписав цей контракт і хотів його відбути. Цим себе мотивував. Життя на кораблі зовсім інше. Маленькі кімнати, майже немає вікон, і ти постійно кудись пливеш. Не можеш повернутися додому, коли захочеш. Немає свободи вибору. Гадаю, що це – як якась маленька армія, де вчишся самоорганізації. Це – справа звички».

Фізично працювати не було важко, бо Дмитро добре знав свою справу і міг дати фору баристі з десятирічним стажем роботи на лайнері. Він каже, що люди, які працюють там по 5-10 років, роблять усе не так, як треба, а так, щоб відбути.

«Розумієш, от ти не хочеш там наводити порядок, і ніби нічого й нікому не кажеш, тихенько робиш свою роботу, але робиш так, як слід, так, як звик. І тут одного дня тебе запитують, як треба щось робити, і ти відповідаєш, а люди ображаються, – каже Дмитро. – Мовляв, працюють вже стільки років, починали з низів, доросли до баристи, а тут хтось буде вчити їх розуму. Ображаються. Це неприємно. Адже не претендуєш на чиєсь місце, а лише намагаєшся виконувати роботу якісно».

Дмитро каже, що не дуже тримався за цю роботу. Думав, якщо звільнять, то поїде додому. Наприклад, філіппінці та індуси працюють на круїзних лайнерах змалечку і чи не все життя. Іншої роботи вони просто не знають. Вони ніколи не працювали на землі, лише в морі. І ця робота – частина їхнього життя.

«Вони тримаються за цю роботу, хоч вона того не вартує. Звісно, для українців це хороші зарплати, але не для американців. Рівень життя не той. Мені дуже жаль українців, вони пристосовуються до будь-яких умов праці й змушені працювати будь-де, аби вижити. Українці дуже швидко абстрагуються, показують гарний результат. Філіппінці та індуси сидять на цих роботах по 20-30 років, – каже він. – Вони мають будинки та автомобілі, але це не їхнє, бо вони там не живуть, не їздять у цих автомобілях. Вони постійно працюють. Вдома проводять лише кілька місяців на рік. Усе життя в морі. Так воно і минає. Сумно».
Кава для капітана

Робота не мед, але кожному варто попрацювати на кораблі, каже Дмитро. Бо це дуже хороший досвід. Хоч і небезпечний, бо затягує.

«На першому моєму кораблі було чотири баристи. Я не звик так працювати, – каже він. – Звик робити усе сам. А тут ще три людини, і треба не лише добре виконувати роботу, а й не заважати одне одному. Під кінець мого першого контракту до мене на каву почали ходити офіцери й капітан корабля. І коли графік у мене змінювався, капітан просив, щоб мене знову поставили у ранкову зміну, щоб я міг робити для них каву. Було дуже приємно».

Баристи працюють позмінно, однак не більш як 14 годин. Є ранкова зміна і вечірня.
«Якщо запізнився – ніхто за тобою не бігатиме. Три попередження – і звільнення. А можуть і відразу звільнити. На кораблі все систематизовано, все чітко працює. Це якийсь геній розписав цю роботу, 1800 працівників – і кожен погодинно знає, що він має робити. Хоча б заради цього варто попрацювати на кораблі», – каже Дмитро.

На барі легше, ніж бути офіціантом. Адже можна працювати 10 годин, а не всі 14, як офіціанти.

«З людьми, які вживають каву і алкоголь, працювати добре. Можна знайти дуже класних співрозмовників. Таких, яких справді цікаво слухати», – каже він.

Під час роботи на кораблі можна вживати алкоголь, компанія ставиться до цього досить лояльно, але якщо працівнику стане зле, то його одразу звільнять.

«З цим не будуть гратися. Це правило для всіх. Звісно, якщо у тебе є зв’язки, то це можна оминути. Але краще не ризикувати», – каже він.

Коли кораблі перебувають у водах США, то їх часто перевіряють спеціальні служби.

«Це державна структура, яку не підкупиш, – розповідає бариста. – Будь-кого і будь-коли можуть перевірити: як робиш каву, яке в тебе молоко, у які холодильники ставиш продукти, чи дотримуєшся чистоти та як добре знаєш свою роботу. І це дуже круто. Потім, після перевірки, виставляють бали на спеціальному сайті. Високий бал – отже, ти професіонал».
12 кг кави за день? Запросто

Під час другого контракту Дмитро попросив, щоб його відправили на інший корабель, бо йому вже набридло курсувати Карибськими островами. Хотілося побачити щось нове.

«Після першого контракту мені треба було посидіти вдома чотири місяці. Зазвичай люди цього бояться, адже за цей час хтось може посісти їхнє місце, – каже він. – Майже всі, хто працює на кораблі, мають якісь кредити і їм невигідно так багато часу сидіти вдома. Але мене це не лякало. І я погодився чекати».

Під час другого контракту корабель Дмитра йшов до Австралії. Він каже, що це було дуже цікаво. Австралійці п’ють все і багато. А де багато алкоголю – там багато чайових. Дмитро працював з алкогольними напоями, в яких кава була як основа.

«Таке враження, що це фестивальна нація, – каже він. – Вони завжди ходять з наповненими склянками. Я ще ніколи не варив так багато кави. Це був величезний об’єм роботи для баристи. Якщо в Луцьку ми варили кілограм-півтора кави за день, в Австралії йшло 12 кг за день. У нас в зміні працювало сім барист, а усіх було аж 12. За день могло піти до 300 літрів молока. Я готував усе, з чим можна було змішати каву. В Австралії страшна спека, але австралійців це не лякає, вони п’ють каву величезними склянками. Велика кількість алкоголю, усяких сиропів, але на смак – як кава».
Дмитро зізнається: працював у тій частині світу, яку раніше міг бачити лише по телевізору. В Австралії його найбільше вразили люди. В Україні присутні расизм, націоналізм, а там це не відчувається зовсім. Усі спілкуються на одному рівні. Байдуже, одягнений у майку чи в піджак, ніхто не звертає на це уваги.

«Відчувалося дружнє ставлення одне до одного, – каже він. – Через це було приємно і дуже легко працювати. На кораблі не відчувалася небезпека».

Більшість австралійських пляжів бідові. По телевізору всі вони мають дуже гарний вигляд, але насправді все не так. Антисанітарія.

Дмитро каже, що австралійці завжди знають, чого вони хочуть. Американці, коли приходять у магазин одягу, завжди просять принести щось на розмір більше або щось на розмір менше, або ще щось, австралійці ж завжди знають, що їм потрібна, скажімо, саме така куртка, навіть якщо вона на розмір менша.

На кораблі у працівників багато роботи, але завжди можна виділити час для прогулянки. Правда, зробити це з другом майже нереально. Утім можна гуляти й самому.

На кораблі Дмитра було багато українських та російських спортсменів та музикантів. На його першому лайнері оркестр на 90% складався з українців. А от у сфері обслуговування земляків не так багато – лише 3% з усього персоналу. 35% персоналу – з Філіппін, 20% – з Індії, решта – з Індонезії, Карибів.

Дмитро каже, що за час роботи на лайнері переконався, що в Україні сфера обслуговування на високому рівні.

«На кораблі це дуже відчувається. Нашим людям є що показати. Але й навчатися нам теж є чого», – каже він.
День на лайнері – як тиждень

На круїзному лайнері усе, як і на землі. Бувають і конфліктні ситуації, і конкуренція, і дружнє ставлення.

«На кораблі – весь концентрат життя. Там день іде, як тиждень. Люди сваряться через зарплати. Хоч нікого не дурять. Виплачують усе, як зазначено в контракті. Працюєш добре – то й маєш більше. Перший раз я заробив значно більше, ніж очікував. Був дуже радий. Потім став рахувати кожну копійку. Але вчасно впіймав себе на думці, що стаю таким, як і всі ці робітники, які наче застрягли там у часовій петлі. Я сам сварив себе, бо не хотів таким ставати. Нагадував собі, що були часи, коли отримував менше і був щасливим».

Через вуха та очі баристи за день проходять сотні історій. Дмитро каже, що в кінці дня хочеться просто сховатися від світу. Це величезна кількість інформації. Іноді непотрібної.

На кораблі немає вихідних. Якщо працівник захворів, йому можуть або видати ліки, або відправити додому й оплатити лікування. Коли людина одужує, то повертається працювати на корабель.

На перших двох кораблях, де працював Дмитро, було 1200 осіб персоналу і до 4000 гостей. На третьому кораблі – 1800 осіб персоналу і понад 5000 гостей.

«Третій раз ми стартували з Китаю. Потім дісталися до Сіднея, але там були не тиждень, а близько 14 днів. Звідти йшли до Нової Зеландії. Я зустрічав світанок Нового року першим на землі, бо найпершими Новий рік зустрічають жителі острова Кірітіматі», – каже він.

Дмитру корабельне життя взагалі не подобається. Подобається лише те, що ця робота дає можливість подорожувати.

«У житті, коли тобі хтось не подобається, ти можеш його обійти боком, а на кораблі так не вийде, колись-таки ви все одно зустрінетеся. Іноді здається, що за шість місяців контракту ти випав із соціуму. Коли ти на кораблі, то життя триває, але ніби проходить повз тебе. Так, непогана зарплата, є можливість побачити світ, але коли я працював у Луцьку й мав на місяць $400, то був значно щасливішим», – каже він.
За бортом – небезпечно

За бортом корабля небезпека чатує постійно. Особливо, якщо пришвартувалися недалеко від берегів Колумбії. Тут можуть і вбити, і розчленувати та продати на органи.

«На кораблі завжди почуваєшся захищеним. Але хочеться ще й щось подивитися в інших країнах. Ми так само можемо записуватися на екскурсії, для персоналу це майже безплатно. Однак почуття захищеності на кораблі дуже підступна штука, насправді, коли виходиш на прогулянку, то ти вже зовсім незахищений, ти вразливий. З того моменту, коли ти опинився за бортом корабля, з тобою може трапитися все, що завгодно. Але ти не віриш, що з тобою може щось трапитися. Це відчуття захищеності все одно присутнє».

Коли Дмитро працював на кораблі, були випадки, коли людей грабували, вбивали або взагалі викрадали. Один чоловік повернувся на корабель з простреленими ногами, потрапив у перестрілку.

«Це все відбувалося біля берегів Колумбії, – каже Дмитро. – Якось викрали дівчину, гостю корабля. Через кілька днів її знайшли мертвою – пустили на органи. Таке там трапляється часто. Тому краще не гуляти наодинці».

Лілія БОНДАР
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
Читач Показати IP 21 Вересня 2019 20:33
Класна стаття, все розгорнуто як в книжці
Анонім Показати IP 21 Вересня 2019 21:15
Волинські новини рекламують роботу за кордоном?
XS Показати IP 22 Вересня 2019 21:31
Оце називається правда життя. Робота на перший погляд класна, можна заробити більше ніж в Україні, а насправді не все так легко і весело. Хай хлопцю щастить!
ФК КАРПАТИ Показати IP 23 Вересня 2019 17:26
Молодець Дай Бог йому здоров`я! В нас нема що Ловити і не буде, хай собі працює і заробляє Хароші Гроші!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus