USD 26.5 26.75
  • USD 26.5 26.75
  • EUR 29.5 29.8
  • PLN 6.75 6.94

Лучанка пройшла «десять кіл пекла», аби знайти щастя в Ізраїлі

На перший погляд, історія життя та кохання волинської журналістки Вікторії Левітскі схожа на казку. На фото, якими лучанка охоче ділиться у соціальних мережах – щаслива сім’я на фоні мальовничих краєвидів Ізраїлю.

Проте шлях до щастя і благополуччя українки був надзвичайно тернистим. Тож, про особливості життя в Ізраїлі, про важкі випробування та «відкладене щастя», про звичаї та традиції єврейського народу, а також про те, чи можна повноцінно жити у країні, де багато років поспіль триває війна, Вікторія розповіла в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Виходимо на відеозв’язок, обидві заварюємо каву, зручно вмощуємось – я на дивані, а Віка – на чудовій терасі з виглядом на море. І ніби й немає між нами сотень тисяч кілометрів – щира та рідна посмішка колеги стирає усі межі й кордони.
З вікна її квартири видно набережну та школу повітроплавання. Усе спокійно, розмірено. Однак, приходить момент – і вся країна завмирає, а люди ховаються до бомбосховищ. То яким же воно є, життя в на Святій землі, як називають Ізраїль?

Для того, щоб доня отримала громадянство Ізраїлю, довелось проходити тест ДНК на батьківство чоловіка

Вікторія та Євгеній – офіційно одружена пара, яка виховує донечку. Проте, уже будучи батьками, закохані не могли жити разом, адже один рік і два місяці довелося чекати, аби ізраїльським законом мамі та доні, все-таки, дозволили в’їхати в країну, де на них уже зачекався стомлений постійними перельотами в Україну і назад тато.

«Ми, офіційно одружена пара, у якої вже була донечка, чекали один рік і два місяці, поки мені дозволили в’їхати в країну. Для того, щоб наша Іринка отримала громадянство Ізраїлю, нам довелося проходити тест ДНК і таким чином підтверджувати батьківство мого чоловіка», - уже з початку розмови шокує лучанка.
Із своїм майбутнім чоловіком Вікторія познайомились під час свого візиту до Ізраїлю в робочих справах.

«Тоді у мене був інший кавалер, з яким я протягом тривалого часу намагалась будувати стосунки, - посміхається Віка.

Як пояснила співрозмовниця, її колишній хлопець був гумористом і влаштовував КВК-тури по країнах світу, у тому числі й в Ізраїлі.

«Пам’ятаю, як ми приїхали в Нетанію, де я і мешкаю наразі, тому що в цьому місті протягом двох днів був запланований КВК. А такі виступи тривали протягом шести годин. В один із антрактів я вийшла на вулицю, де випадково познайомилась із російськомовним хлопцем Женею. Він розповів, що працює ріелтором – займається нерухомістю в Нетанії. Запропонував звертатися до нього у випадку, якщо мені потрібна буде допомога, пов’язана з орендою залів для проведення урочистих подій. Пообіцяв приємні ціни. Оскільки це питання було для мене актуальним, бо ми із колишнім хлопцем шукали зал у Нетанії для проведення виборів, ми й обмінялися номерами телефонів. На другий день він додався до мене у друзі в фейсбук – в Ізраїлі це норма. Тут люди додаються в соцмережі раніше, ніж обмінюються номером телефону», - пригадує перше зайомство із мабутнім чоловіком Вікторія.

Коли Євгеній зняв собі на п’ять днів президентський люкс в одному з львівських готелей, у Вікторії був шок. У цьому ж номері свого часу знімали «Слугу народу -2». Тут жив і Петро Поршенко

І ось одного разу, під час чергової переписки в соцмережах, Євгеній обмовився українці, що через два місяці приїде до Львова з робочим візитом:

«Як я дізналася пізніше, це було невипадково. Мій майбутній обранець слідкував за моєю сторінкою у фейсбуці, і, поки я перебувала у стосунках, мене не трубував. Однак, на той момент він знав, що я вже вільна, тож коли Женя приїхав до міста Лева, наші стосунки були на стадії відвертого флірту. Я чекала на нього – ми вже подобались один одному», - ділиться сокровенним Віка.
Вона запевняє, що, по великому рахунку, її справжнє знайомство з коханим відбулось в аеропорту:

«Уяви собі, майже два місці переписки – і в кінці вересня 2016-го року він прилітає нічним рейсом в Україну. Я приїхала його зустрічати, і побачила як одним із перших пасажирів, мені назустріч йшов чоловік високого зросту. Я пам’ятала, як людина виглядає на фото, однак в реальності я не пам’ятала його обличчя. Під час першого його візиту до України я повела свого гостя у найкращі ресторації Львову, чесно кажучи, туди, куди сама не мала змоги зайти через надзвичайно високі ціни у цих закладах. І він зняв собі на п’ять днів президентський люкс в одному з львівських готелей. Хлопець заявив про себе, як міг. Найцікавішим є те, що у цьому ж, нашому люксі, знімали другу частину серіалу «Слуга народу». До того ж, у цьому ж номері свого часу перебував й Петро Порошенко під час одного із своїх візитів у Львів», - посміхається лучанка.

Вікторія зі сміхом згадує, як повела свого тоді ще кавалера в «найдорожчу» галицьку ресторацію, аби перевірити, чи той не скупий:

«От уяви здивування, коли ти приходиш до ресторану – а двері тобі відчиняє дядько в капцях й, ставлячи чайничок на газ, каже: «Проходьте, я вам картопельки начищу». І тільки тоді, коли шоковані клієнти стоять, відкривши рот, він відкриває гардинку й запрошує до справжнього ресторану з свічками та роялем. Особливістю цього закладу є те, що до цін у меню при розрахунку жартома дописують «плюс один нуль». Такий хід зробили для того, щоб додати закладу шарму. До прикладу, у меню вказали, що салат вартує 75 гривень, тоді як при розрахунку за нього доведеться «викласти» 750 гривень. Це така «фішка» закладу. Звичайно, я мала туристичну картку Львова, за наявності якої «додатковий» нуль із рахунку знімають. Але, коли замість 600 гривень, моєму гостеві оголосили суму в шість тисяч гривень, він навіть й вигляду не подав, що щось не так, віддавши ці гроші офіціанту ще й залишивши непогані чайові. І тоді я зрозуміла, що мій обранець – чоловік не скупий», - пригадує події минулого журналістка.

У новорічну ніч у подарунок від Жені я отримала й пропозицію руки та серця, й доньку

Вдруге Євгеній приїхав до Віки через три тижні - уже на десять днів. Тоді закохані вирушили в тур по всій Західній Україні – Тернопіль, Львів, Івано-Франківськ, навіть в Карпатах встигли побувати:

«Вирішили разом відсвяткувати й Новий рік. Але ту ніч я запам’ятала на все життя. Женя летів до мене досить цікаво. Оскільки прямих рейсів до України не було, йому довелось летіти через Туреччину. Але він пропустив пересадку й не встиг на літак до Львова. А наступний рейс був аж першого січня. Ризикуючи «залипнути» на три дні в Туреччині, чоловік взяв квиток до Києва. У столиці я знайшла таксиста, який зустрічав Женю з табличкою в аеропорту й привіз мені до Львова через заметіль й українські дороги посеред ночі. Пам’ятаю, як страшно в ту ніч розгулялася віхола. Я не спала всю ніч, телефонуючи йому щогодини, адже для мешканця країни з теплим кліматом такі погодні умови були шоком. І ось привозять його мені в 5 ранку, дико стомленого, але щасливого, бо ж нарешті дістався до мене», - пригадує Віка, й додає, що майже всі візити коханого до неї були з пригодами.

А далі події розгорталися настільки стрімко, що не кожен сценарист придумає такий сценарій до свого фільму:

«Так сталося, що в новорічну ніч у подарунок від Жені я отримала й пропозицію руки та серця, й доньку. І мені сподобалась його рішучість, тож я погодилася на пропозицію. Я зрозуміла, що до цього в моєму житті було багато вагань. Були й чоловіки, які затягували з серйозними пропозиціями то сім років, то п’ять років. Виною усьому є наше типове для українців «розкачування», мовляв, протягом п’яти років чоловік вдивляється, чи файно жінка миє посуд. А Женя не знав про мене нічого. Що можна дізнатися про жінку на відпочинку, де все включено? Та нічого! Тому що немає життєвих обставин. І я зрозуміла, що також у житті занадто довго «розгойдувалась» і вирішила «або пан, або пропав». Дітей так дітей! Але ж я планувала стати мамою «десь-колись». І уяви собі мій шок, коли через місяць я дізналася, що вагітна. Насправді, я почувала себе дуже щасливою. Чекала дня народження коханого, щоб йому розповісти, але не витримала і розповіла раніше. І вже на його день народження я прилетіла до Ізраїлю у ролі майбутньої дружини - знайомитись із батьками свого обранця», - розповідає Вікторія.
Наступного разу закохані зустрілися уже на власному весіллі

Пара терпляче чекала на проходження необхідних бюрократичних процедур, адже Євгеній брав шлюб із іноземкою.

До слова, в Ізраїлі зовсім не існує громадянських шлюбів, а лише релігійні – через рабанут. Як розповіла Віка, дозволено одружуватись виключно парам, у яких і чоловік, і дружина – євреї.

«Перед одруженням вони йдуть в рабанут й доводять своє «єврейство», показуючи документи дідусів, бабусь та сімейні альбоми. І лише після цього їх розписують. Це роблять для того, щоб не змішувалася кров. В Ізраїлі й досі відроджують націю, яку винищили численні геноциди. Тому в країні не дозволені громадянські шлюби, але їх признають, якщо ці шлюби заключили на території інших держав. Щоб одружитися згідно із швидкою процедурою заключення шлюбів з нерезидентами, євреї, зазвичай, літають в Прагу або ж на Кіпр. І повертаються додому уже з документами як подружня пара. А на території Ізраїлю роблять «весілля-бутафорію», без равина, але щоб просто погуляти. У нас також був вибір, але я хотіла до Львова, бо з цим містом було дуже багато спогадів. Хотілось лишити якомога більше від України в цій історії», - згадує лучанка.

Одружилися. Мій чоловік, змінивши статус у фейсбуці на «одружений», повернувся до мене і сказав: «Ну що, кохана, давай знайомитись»

«Тож, розписалися ми 30-го травня, зробили собі весілля без гостей. Спочатку ми гуляли знаковими для нас місцями міста Лева, а увечері залишилися удвох у шикарному ресторані. Офіціанти, багато свічок і лише ми. Мій чоловік, змінивши статус у фейсбуці на «одружений», повернувся до мене і сказав: «Ну що, кохана, давай знайомитись». Смішно, бо на той момент минуло півроку, я вже була вагітною, знайомою з його сім’єю. Все було швидко і від цього кайфово. Тепер ми щодня відкриваємо один в одному щось новеньке, але не з метою втекти від незручних рис партнера, а щоб подумати, як це вирішити. Варіант «піти» не розглядається взагалі. Можливо, шлюб – це не найголовніше, але бути дружиною – це круто», - зізналася щаслива жінка.
Поки ми не переїхали до Ізраїлю, чоловік не міг повірити, що у нас – донька!

Народжувати Вікторія планувала також в Ізраїлі. Але згодом стало зрозумілим те, що через бюрократію вона не встигає в’їхати до Ізраїлю до пологів. Тож, відповідно, народжувати поруч із коханим чоловіком, лучанка не змогла. На щастя, малеча народилась здоровою. А щасливий татусь приїхав до Луцька через тиждень після пологів.

«От і вийшло, що крайній раз ми бачились на весіллі, а потім зустрілись аж після народження доні. У чоловіка був шок. Поки ми не переїхали до Ізраїлю, він ще не вірив, що у нас вже є донька. Як і раніше, він прилетів нічним рейсом до Львова. Попросив дати йому доню і тримав її тремтячими руками хвилин двадцять, поки вона не почала плакати. Потім дав мені її назад, і взяв на руки лише через два дні. Женя боявся немовля жахливо і зовсім не знав, як себе поводити з новонародженою. Усю вагітність мене не було поруч – він не бачив ні мене з животом, не був присутнім при народженні. А тут повернувся - а вже є «готова» лялька. Але ще більший шок мій чоловік пережив, коли йому вкотре довелось залишати нас. І невідомо, коли це скінчиться, бо у посольстві лише до безкінечності казали «чекайте», - в очах співрозмовниці блиснула непрохана сльоза.

Своє очікування в Україні я згадую, як існування «за замовчуванням», як відкладене щастя

Вікторія розповідає, що наступного разу Євгеній приїхав до Луцька разом з мамою, бо вона дуже хотіла побачити внучку.

«Поки ми чекали в’їзду, Женя був у нас тричі. Кожного разу з Луцька до аеропорту у Львів його завозив мій тато, який добре бачив, що на той момент робилося в серці чоловіка. Йому було дуже важко нас покидати, не знаючи, коли побачимось наступного разу.Тому коли нам врешті-решт дозволили переїхати, я спершу не повірила. На той момент малечі було вже дев’ять місяців. Я вже почала планувати життя в Україні, підшуковувала доні садочок. Але вкотре все перевернулось з ніг на голову, і ось через два тижні ми в літаку», - каже Віка.
«Насправді, я ненавиджу львіський аеропорт, з яким в нас пов’язано багато прощань і горя. Але тепер ми справжня сім’я. Щодня з’являються нові складнощі. Але своє очікування в Україні я згадую, як існування «за замовчуванням», як відкладене щастя», - зізналася волинська журналістка.


Ізраїль – наче інший світ. Сьогодні на нашому календарі 5779-й рік. І це не жарт

«В Ізраїлі – все інше! Взагалі нічого не співпадає з Україною. Ізраїль живе на своїй планеті. До цього часу відлік років у них йде від Адама та Єви і плювати їм на всесвітній календар. На даний момент ми маємо 5779 рік, і це не жарт. У євреїв свої місяці, я їх ще не знаю і не можу сказати, який наразі місяць. Новий рік у них в вересні. Нічого спільного з нашим Новим роком єврейський не має. До речі, наш початок року вони не признають – з 31-го на 1 січня тут немає вихідного дня. Відповідно, і різдвяного духу тут не відчуєш. Так, святкують в російських ресторанах, роблять відповідну атмосферу, але це не схоже на те, як це роблять у нас, в Україні», - дивується волинянка.

З її слів, на Святій землі, у великій пошані такі свята як Песах, Пурім та інші. До прикладу, на Пурім всі перевдягаються у різні костюми і виходять на вулицю.

Євреї дуже шанують суботу. В п’ятницю, коли заходить сонце, у них заходить наступний день. А в суботу після 19-ї години вже неділя. День заходить увечері, пишуть зліва на право, в алфавіті немає голосних букв. Шабат – один вихідний день в тиждень, в цей час в країні абсолютно все закривається. Ізраїль наче завмирає. Всі відпочивають вдома, сідають за стіл, їдять і дякують Богу за те, що живі.

«Мова древня і вона у мене в процесі вивчення – я ж не можу не розуміти власну дитину. Наразі закон обмежує мої виїзди за кордон, зокрема й до України. Але я дуже сумую і чекаю, коли мені, нарешті, дозволять виїхати. Першим ділом, що я зроблю, це поїду додому, до рідних на місяць. І так завжди буде. Я щиро пишаюсь тим, що моя доня – українка. Мене часто запитують, чому доня світленька? Адже 90% місцевих діток – брюнети», - зазначила Вікторія.

В Ізраїлі сало – делікатес, який продають за ціною тигрових креветок

Як розповіла співвітчизниця, продукти харчування в Ізраїлі дорогі, але дуже якісні. Є правила «кошерності» їжі, що забороняють євреям їсти певні харчування, зокрема свинину – її тут майже не знайти ніде. Якщо контрабандою з України привозять сало – то воно в магазинах, де продають різні делікатеси, за ціною тигрових креветок. Тут хоч є море, та немає риби, тому ціни на морепродукти також високі.

Закон повністю на боці жінки. Тому при розлученні тут чоловіки залишаються «без штанів» на багато років вперед

«При розлученні чоловіка залишають з такими аліментами, що йому дуже важко створити іншу сім’ю. Відповідно, тут дуже маленький відсоток розлучень. Розлучаються ті, хто може собі це дозволити. Жінки в Ізраїлі народжувати не бояться, проте грошової допомоги на дітей тут держава не дає. Тільки у випадку, коли жінка мати-одиначка або вдова. Маючи чоловіка, ти не отримаєш ні шекеля від держави», - розповідає лучанка.
Оплачувана декретна відпустка триває три місяці. Ще три місці більшість роботодавців йдуть назустріч жінці й тримають за нею посаду без збереження заробітної плати. Саме тому в дитячих садочках можна зустріти немовлят, які ще й голівки не тримають. Декрет тут розкіш.

В один прекрасний момент вдень чи вночі може прилетіти ракета і розбомбити твою квартиру прямим попаданням

«У нас і досі триває війна. Не так давно розбомбили будинок, у якому проживала сім’я з семи чоловік. На щастя, всі залишились живими, однак від оселі не залишилося нічого. Тут є така річ, як система перехоплення ракет «залізний купол». Це унікальна в своєму роді технологія, що захищає територію від ракет. Я часто бачу спалахи у небі. Це «залізний купол» перехоплює ракети. Це дуже добре видно вночі. Але, попри це люди на території Ізраїлю живуть досить спокійно, привчають дітей ходити до бомбосховища. Ходять на роботу. Але коли загострюється ситуація, закриваються дитячі садочки, день-два люди сидять вдома, чекаючи поки політики владнають свої справи. Тим більше, що війна триває стільки, скільки існує країна і, схоже на те, що триватиме ще довго.

З вікна її квартири видно набережну та школу повітроплавання. Однак, приходить момент – і вся країна завмирає, а люди ховаються до бомбосховищ.

«Тут все інше. Взагалі непроста країна. Коли у Ізраїлі стріляють – ти ж знаєш, що скільки існує ця країна, стільки у її межах точиться війна, - то вся країна завмирає, а люди ховаються до бомбосховищ. Вертольотів у повітрі – маса. У цій країні діток змалечку навчають, як і коли втікати до бомбосховища. З двох років малюки знають, де воно знаходиться. Дитяча кімната у нашій квартирі – це справжнє бомбосховище з товстими стінами та дверими. Такі ж повністю бетонні кімнати є й в інших квартирах – як правило, це – дитячі кімнати», - розповідає про своє життя у зоні воєнних дій лучанка.
Насамкінець, Вікторія зазначила, що феномен Ізраїлю в тому, що тут найдорожча у світі нерухомість:

«Інвестиції в нерухомість Ізраїлю вважають дуже вигідними, і це, не зважаючи на те, що в країні триває війна. Я веду до того, що війна в Україні – не вирок. І це не привід для відмовок українських політиків. А Ізраїль – яскравий тому приклад», - резюмувала луцька журналістка.

P.S.: Шлях до щастя звичайної луцької жінки, мами був досить непростим, і, хто-зна, чи вдалося б його пройти, якби не сила справжнього кохання. А для кохання немає нічого неможливого.

На прохання героїні передрук матеріалу - заборонений.

Розмовляла Вікторія Семенюк

Загрузка...
Коментарів: 8
Анонім Показати IP 13 Квітня 2019 09:26
Повертайся додому! Тут так кльово.
Анатоль_ Бідзюра Показати IP 13 Квітня 2019 10:17
Шкода, що передрук заборонений. Всіляких Вам гараздів, і донечці теж.
Анонім до Анатоль_ Бідзюра Показати IP 13 Квітня 2019 11:58
Мається на увазі передрук в змі я так зрозумів)
Анонім Показати IP 13 Квітня 2019 12:34
Радості і щастя вам!
Пардон Показати IP 13 Квітня 2019 21:39
Двічі перечитала текст - а «кола пекла» де?
Безпардон до Пардон Показати IP 15 Квітня 2019 09:49
Ну а чекати стільки часу на те, щоб мати змогу бути поруч із коханим чоловіком? А стільки бюрократичних процедур? А жити в умовах війни? Рай?
Пардон до Безпардон Показати IP 15 Квітня 2019 23:01
В нас також війна. Ви її відчуваєте?
Віктор Степанович Он Показати IP 13 Квітня 2019 22:51
За такою собі милою статейкою піднято надзвичайно складну тему. Причому не розкриту зовсім. Довелося побувати ( праця та відпочинок) в обітованній землі до десятка разів. Більше не поїду. Не у війні справа. Вона скоріше віртуальна і дуже вигідна для того, щоб тримати населення в страху. Пострелюють з арабських територій, які знаходяться під блокадою. Питання: звідки там беруться ракети? Не знаю. Зате прем‘єр раз за разом перемагає на виборах, бо успішно бореться з терористами. Суспільство дуже складне та неоднозначне. Свято дотримується якихось жорстких павил, досить часто безглуздих. Дуже сильна дискримінація в плані зарплат. Та ж сама робота оплачується по-різному в залежності від твого походження. З приводу «Вау!» - щомісячні(!) вливання з боку США та інших донорів в кількості 25 млн доларів дозволяють і красти іх (постійні скандали) і розвивати краіну. З приводу героїні - її особиса справа як і де жити. А ле я особисто таких людей зневажаю. Тобто приїздити сюди і тратити тут гроші - велкам, але повчати нас жити - зась! Я поіздив по світу, щоб набратись досвіду, створив маленьке виробництво і дав роботу півтора десяткам людей (багато, чи мало - вирішуйте самі) але працюємо тут і іхати в інші землі не збираємося. Населення інших краін шляхом спроб та помилок створювало свої держави для себе, а не для приблуд з інших земель. Ось так - в двох словах

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.