USD 35.20 36.40
  • USD 35.20 36.40
  • EUR 37.30 38.50
  • PLN 8.05 8.40

Мешканка геріатричного пансіонату з Житомирщини, яка переїхала на Волинь: «І ракети летіли на Коростень, і з літаків бомбардували»

13 Травня 2022 07:00
«Бабахнуло так, що будинок затрусився… З тих пір ми почали спускатися в підвал і ховатися від тих бомбардувань», – пригадує переселенка з Житомирщини, яка нині оселилася в Луцькій громаді.

Марія Ракитська в рідному селі Сімаківка, що в Житомирської області, працювала вчителем, а згодом директором школи. У 1994 році мусила вийти на пенсію, адже потрібно було доглядати чоловіка, у якого трапився інсульт. Жінка опікувалася ним вісім років, до його смерті у 2002 році, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Потім у мене помер син. Пізніше поїхав на заробітки й зник другий син. Я лишилася одна. Попросилася, аби мене взяла під свою опіку держава, в державний заклад. Я найменша в сім’ї. Усі брати та сестри вже пішли з життя. Я опинилася в Коростенському геріатричному пансіонаті…

Звичайно, мені дуже важко, але багатьом людям зараз ще тяжче. Багато хто губить життя, і житло, і все, що нажив, на цій клятій війні. Ніхто не думав, що росіяни стануть такими злими ворогами. Мій син одружився в Росії. Нині там живуть мої невістка та двоє онуків (внучці – 25 років, онуку – 18). Дуже боюся, аби внука не забрали на війну. Нещодавно невістка дзвонила і сказала, що вони зроблять усе, аби він не пішов воювати», – розповідає жінка.
Як зізнається, нині переживає за всіх українців та за Україну, а також вдячна за те, що навіть у такий тяжкий час, вона має де жити і що їсти.

Після початку повномасштабної війни усіх мешканців Коростенського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці евакуювали на Волинь.

Читати ще: Мешканці геріатричного пансіонату з Житомирщини переїхали в Луцьку громаду

«Пам’ятаю: бабахнуло так, що будинок затрусився. І таке зарево у вікнах. Ми всі дуже злякалися. З тих пір почали спускатися в підвал, ховатися від тих бомбардувань. І ракети летіли на Коростень, і літаки бомбардували… Але, слава Богу, в пансіонаті ніхто не загинув через війну. Помирали від хвороб, у зв’язку з віком, але не через війну. Це було б ще більш боляче…

Найстрашніше навіть не бомбардування. Дуже тяжко було психологічно: не встигли навіть вийти з підвалу, а знову тривога. Ховалися як могли.

Із 24 лютого до 28 березня ми були у своєму пансіонаті. Потім нас вивезли на Волинь. Ми дуже плакали, бо не хотіли їхати. Дуже вдячні, що тут нас зустріли як рідних і піклуються про нас як про рідних», – говорить Марія Ракитська.

Вона пригадує, як дізналася про перших загиблих цивільних мешканців і військових територіальної оборони, яких було розстріляно на блокпостах.

«Мені принесли радіоприймач і я слухаю новини. Переживаю за всіх. Надіюся, що наші хлопці, наші залізні хлопці, вистоять…

Незважаючи на те, скільки тобі років, яке в тебе здоров’я, тобі потрібно починати все спочатку, будувати заново своє життя. Сподіваюся, що наша держава не залишить наших людей у біді і наші герої вистоять. Дуже хотілося б допомогти їм хоча б чимось. Але чим ми можемо допомогти?» – не стримує сліз жінка.

Вона щиро вірить, що українці переможуть і зможуть відбудувати свою країну, аби та – на зло ворогам – стала ще кращою, ніж була.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus