«Не думала, що доживу до другої війни». Як на Волині живуть мешканці будинку для людей поважного віку

У селі Білосток Торчинської громади діє відділення стаціонарного догляду для постійного проживання. Нині там мешкає більш як два десятки осіб.

Про це йдеться у сюжеті ТРК «Аверс».

Марії Іванівні Петлюк майже 94 роки. Вона згадує тяжке воєнне і повоєнне життя. Каже: не думала, що за свій вік побачить ще одну війну.

«Пам’ятаю тую війну. Боже, Боже! Ще дожила до другої. Не дай Бог бачити її. Мій батько в війну з голоду помер. І я голодувала. Тяжке було життя. Поскидали німці снаряди, а ми поїхали в Херсонську область, і там я бавовну робила», – каже жінка.

У будинку для людей поважного віку бабуся мешкає вже чотири роки. Рідні не залишилось, брат колись виїхав до росії.

«Він там і лишився, бо жінка не хотіла тут жити. Вона поїхала, каже: «Я дітей не буду посилати в українську школу». І поїхав, до мене писав, мене хотів забрати туди, а я не хотіла», – розповідає вона.

Попри непросту долю, Марія Іванівна усміхається і згадує рідну домівку. Каже: хата її ще стоїть, хоч і «нікудишня». Але, зітхає, певно, вже туди не повернеться.У закладі нині мешкає 23 особи. Тут у кожного своя історія.

«У нас мешканці різного віку. Так склалася доля, що проживають в нас люди, яким і 42, і 94 роки. Різні люди, але здебільшого – обійдені долею», – розповідає завідувачка відділення стаціонарного догляду для постійного проживання Марія Апіваліна.

«Трошки тяжкувато, але ж ми теж постаріємо. Не знаємо, які ми будемо. Знаєте, старі люди – як малі діти. Вони хочуть уваги, хочуть, щоб їм щось розказали», – ділиться враженнями від роботи молодша медсестра Антоніна Березовська.

На схилі літ хтось залишився одиноким, а у когось є родичі. Їх тут нетерпеливо чекають, аби відчути тепло від рідних дітей і внуків.

«Дочка з онуками, з чоловіком приїжджають на свята: на Великдень, Трійцю, Новий рік, Різдво. Хочеться, щоб частіше приїжджали. Внуки кажуть: «Діду, приїжджай до нас». А я відповідаю: «Вас і так там багато, а я буду зайвий», – розповідає мешканець стаціонару Леонтій Яцюк.

На питання, як живеться в будинку для людей поважному віку, пан Леонтій відповідає: тут завжди ситий.

«Чотири рази годують. Дуже смачно, вдома ніхто так не їв, як тут годують», – каже він.

Разом з тим, люди діляться наболілим: ліки дорогі, а пенсії мізерні.

«Ото мені довелося прокапатися. Ой-ой, мабуть, до двох тисяч вийшло. Ото хто має велику зарплату, то так, а ми копійки маємо, то мені за три місяці вдалося заплатити. Чого ж вони не подумали, що піднімають ціни на все, а копійчаним пенсіонерам надбавки нема? І як можна з цим змиритися?» – нарікає пані Валентина, яка тут мешкає.

Попри все, мешканці будинку час до часу усміхаються, наприклад, коли згадують молодість і улюблену пісню.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---