USD 24.7 25
  • USD 24.7 25
  • EUR 27.1 27.34
  • PLN 6.32 6.38

Пенсіонери з непростою долею: 5 історій тих, хто знайшов прихисток в терцентрі на Волині

Старість неминуче приходить до кожного. Однак не всім дано провести її в колі родини, серед дітей та онуків. Люди, які на схилі віку опинилися у складних життєвих обставинах, знаходять розраду й душевне тепло у територіальних центрах соціального обслуговування. Між собою дідусі та бабусі називають їх просто будинками престарілих.

Один із них розташований у селі Білосток Луцького району. Цікаво, що приміщення будували для дитсадка. Однак замість малюків тут поселилися одинокі, малозабезпечені, неповносправні, ветерани та люди поважного віку, про яких піклуються соціальні працівники.

26 вересня терцентр відсвяткував 12-річчя. Персонал закладу і старожили, які мешкають тут із 2017 року, з гордістю розповідають, що на урочисте відкриття приїжджав тодішній президент України Віктор Ющенко.

Нині в територіальному центрі проживає 31 особа з Луцького району: 17 чоловіків і 14 жінок. П’ять осіб віком від 35 до 60 років, шість – від 60 до 70 років, 17 – від 70 до 90 років і три особи, яким понад 90 літ. За цими статистичними даними приховані непрості людські долі. Життєві історії більшості мешканців можуть послужити основою для цілого серіалу.

Євгенії Новосад у грудні виповниться 85 років. Сім із них жінка мешкає в Білостоці. Коли розповідає, як потрапила у терцентр, плаче. Щоб опанувати себе, бере на руки улюбленого котика, який не відходить від пані Євгенії ні на крок, коли вона гуляє на подвір’ї.

«Я працювала гінекологом у Луцьку, мала трикімнатну квартиру. Донька із зятем вирішили придбати в Липинах будинок. Ми порадилися і продали маю квартиру, всі переїхали в просторий особняк. Але зять таємно підробив документи на житло і ми опинилися на вулиці. Було багато судів, але ми нічого не змогли довести. Будинок опинився у власності судді», – тремтячим голосом розповідає Євгенія Новосад.
Внаслідок стресу жінка пережила інфаркт, їй паралізувало праву частину тіла. Не встигла оговтатися, як зламала ногу, довелося робити операцію. Від тривалого лежання у легенях набиралася вода. Пані Євгенія каже, що змирилася зі своєю долею. Як медик допомагає сусідкам по кімнаті вимірювати тиск, адже має власний тонометр. Але найбільше любить гуляти, бо рух – це життя.

Євгенія Тарадайко все життя працювала вчителем історії. Нині жінка незряча – глаукома позбавила можливості бачити світ. Народилася Євгенія Олександрівна у 1936 році в селі Телятині в Польщі. Внаслідок операції «Вісла» родина Тарадайків опинилася у Запорізькій області. Сподіваючись повернутися додому, переселенці перебралися на Волинь. Однак дива не сталося, довелося обживатися в Україні. Тарадайки осіли у Крупі.

«Нам видавали евакуаційні листи, коли виселяли з Польщі. Але евакуація означає тимчасове виселення на період воєнних дій. Тому це депортація. Однак холмщаки ніяк не можуть домогтися статусу депортованих», – каже пані Євгенія.
У Білостоці Євгенія Олександрівна мешкає з 2007 року. Називає себе старожилкою закладу. Навчилася давати собі раду, знайшла у селі колежанку, із якою ходить до місцевого храму. Пані Євгенія – активний член УТОС, навчилася читати шрифтом Брайля. У липні їздила в Луцьк на зустріч випускників історико-філологічного факультету педінституту.

«Офтальмолог попередив, що глаукома не оперується. То ж мушу жити, як останній з могікан, хоча з такою вадою складно, – спокійно каже пенсіонерка. – Ніколи не думала, що доживу до такого віку. Бачила багато горя, випробувань. А хочете, прочитаю вам свій вірш?»

Кує зозуленька, кує,
Літа нанизує на нитки.
І довге вже намисто те,
І серцю в грудях стало тісно.
А на душі лютують холоди,
І сни старечі у тривозі,
Багато друзів вже у вічність відійшли,
І терня проросло на життєвій дорозі.
Але допоки ще горить свіча,
І темінь очі не закрила,
Молімось Богу і творім добро,
бо Боже благословення – наша сила.

Валентина Гула 27 вересня відзначила 80-річний ювілей. Родом жінка із села Садова. У терцентрі проживає п’ять років. Розповідає, що на життєвому шляху довелося витримати чимало випробувань. Почалося все зі шкільних років, коли старшокласницею, стрибаючи у висоту, впала і вдарилася коліном в цеглину.
Відтоді у її медичній картці почали з’являтися різні діагнози: остеомієліт, ревматизм, поліартрит. Ногу оперували, потім Валентина їздила на реабілітацію в різні санаторії тодішнього СРСР. Медичні світила їй відразу сказали, що фізично працювати дівчина не зможе. Із роками додалися ще недуги: цукровий діабет, хвороба Паркінсона. Пані Валентина каже, що перечитала багато книг, знаходить розраду в духовній літературі. Мусить приймати багато ліків, які призначає медик. Жінка задоволена, що тут вона під наглядом кваліфікованого персоналу.

Антону Прийомському – 84 роки. У терцентр закинула доля. Чоловік мав родину, дітей, жив і працював у Луцьку. 35 літ трудився на меблевому комбінаті, їздив у відрядження республіками СРСР. Однак подружнє життя не склалося і пан Антон переїхав жити до співмешканки у село Гать. Після смерті жінки пенсіонер вже три роки живе у Білостоці. Каже, умови прекрасні, годують ситно.
Одна з довгожительок закладу – жвава й енергійна Марія Петлюк. Зозуля накувала бабусі 91 рік. Каже, все життя важко трудилася у колгоспі, знає, що таке голод і холод.

«Як займу рядок буряків завдовжки кілометр, то не розігнуся, доки не прополю», – пригадує бабця.
Довелося попрацювати і нянечкою в дитсадку. Туди жінка потрапила після важкої травми. Вони з братом пішли копати глину, і Марію нею присипало. Отримала перелом таза, була закута у гіпс.

«Один із моїх братів живе у Росії, в Тюменській області. Кликав до себе, але там же холодно, морози. Мені тут добре. Тепло, сухо, лікарі глядять. Мою хатину доглядають сусіди, дзвонять мені. Коли хочу, везуть у Лаврів. Я їм дітей гляділа, то вони мене на весілля забирали і коровай з собою дали», – усміхається пані Марія.

Як розповіла дієт-сестра закладу Людмила Королюк, за проживання в терцентрі пенсіонери сплачуть 75% пенсії. Решту 25% отримують на руки. Якщо хочуть щось купити, будь ласка – поряд магазин.
«Для наших мешканців облаштована капличка, в якій звершують богослужіння, служать молебні за здоров’я. Регулярно приїжджають у терцентр члени православного сестринства з луцького храму Всіх святих землі волинської. Сестри милосердя проводять духовні бесіди, готують до сповіді та причастя. А ще привозять іменинникам солодкі подарунки», – каже Людмила Королюк.

Персонал закладу налічує 25 людей. За здоров’ям мешканців пильнують лікар і медсестри. По дві молодші медсестри чергують удень і вночі, у дві зміни працює кухня. Працівники терцентру мають підхід до кожного, спілкуються без високих тонів і нервів. Щодня підтримують чистоту і створюють затишок. Особливу увагу приділяють інвалідам, які не можуть самотужки пересуватися. Одне слово, стають родиною для людей, які не мають до кого пригорнутися на схилі віку.

Оксана ХВЕДЧЕНЯ
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.