USD 38.80 39.10
  • USD 38.80 39.10
  • EUR 38.80 39.20
  • PLN 9.80 9.97

Режисер театру «Чудодії» Віктор Луговський: «Театралам потрібно знову стати вихователями»

27 Березня 2020 15:59
Напередодні 27 березня, Міжнародного дня театру, юні актори Зразкового театрального колективу «Чудодії» Палацу учнівської молоді планували показати свій річний творчий звіт численним глядачам на сцені закладу. Але вперше в багаторічній діяльності цього колективу виступ не відбувся – всі публічні заходи скасовані у зв’язку з карантином. Режисер «Чудодіїв» Віктор Луговський з сумом зізнається: «Навіть я зі своєю багатою уявою не міг собі нафантазувати такого сюжету!».

Але запланована до Міжнародного дня театру наша розмова з Віктором Івановичем все-таки відбулася. Звична практика для сучасної журналістики – інтерв’ю по вайберу – для 72-річного режисера дитячого театрального колективу виявилася новинкою, однак він дуже швидко оцінив можливості відеозв’язку і радо поспілкувався зі мною, адже для нього, комунікабельної й активної людини, час вимушеної ізоляції від улюбленої роботи є справжнім випробуванням. А тривалий карантин став для Віктора Луговського приводом для уважного спостереження за тим, як у шоковому стані змінюються пріоритети суспільства і як люди колективної творчості шукають нові способи взаємодії між собою і глядачами. Ми розмовляємо про більш як 50-річну діяльність Віктора Івановича на театральній ниві, його талановитих вихованців з Палацу учнівської молоді й перспективи дитячого театру в новій реальності.

Вікторе Івановичу, вже більш як 40 років ви живете і працюєте в Луцьку. Але ваша режисерська кар’єра розпочалася ще у вашому рідному місті –Запоріжжі.

Так, з ностальгією згадується зараз рідне місто, роки навчання на режисерському відділі Мелітопольського училища, а потім – служба в ракетних військах. Ще в армії я активно займався художньою самодіяльністю, а після повернення в Запоріжжя почав працювати актором в обласному театрі ляльок. Вже за кілька років я став провідним актором театру. Я дуже багато виступав, об’їздив з гастролями всю Україну, а потім зрозумів – я маю створити щось своє! Знову почав вчитися – вступив на режисуру і згодом став режисером-постановником Запорізького театру ляльок. Там я пропрацював 10 років.
На ваш вибір приїхати на Волинь вплинули саме творчі амбіції?

Мені було 33 роки і в мене були великі творчі плани. Я відчував свій потенціал, хотів працювати! Саме тому і зважився на такі великі зміни у житті, і разом з сім’єю переїхав до Луцька. Спочатку працював у Волинському обласному академічному театрі ляльок, потім – директором підліткового клубу. На дозвіллі діти із задоволенням займалися театральним мистецтвом, хоровим співом, хореографією, театром ляльок. Але під час перебудови підліткові клуби закрили. Тоді я почав працювати в Луцькій школі №5. Там був драматичний театр, ляльковий, шкільної мініатюри – інтерес до цього виду мистецтва у дітей був завжди. Згодом я викладав театральну майстерність у школах міста. На той час для себе я зробив висновок, що моє головне покликання – робота з дітьми, підготовка юних акторів. А з 2000 року і донині працюю в Палаці учнівської молоді.


Ваш колектив називається «Чудодії». Звідки прийшла така назва?

«Артисте, театрале, чудодіє! Віншуєм слово ми твоє! Най твій талант всім серце гріє і підживля усе живе!». Коли я почув ці слова видатного українського письменника, театрального діяча Михайла Старицького, то відразу зрозумів – ось назва мого колективу! Я люблю працювати з дітьми, бо вони щирі й безпосередні, вірять в чудеса, магію доброти. Для них добро завжди перемагає зло, як б «всесильні» злодії не намагалися переконати нас в іншому. А театральне мистецтво допомагає їм в цьому. За всі роки роботи я завжди спостерігав незмінну цікавість дітей до театру! Вони люблять перевтілюватися в героїв і чарівників, принцес і звірят… Та й злий, підступний Кощій Безсмертний і його прислужливі посіпаки теж користуються неабияким успіхом серед юних акторів! (сміється). Адже для дітей такий досвід – це особисте життєве дослідження негативного персонажу, його характеру і мотивів. І це важлива підготовка до дорослого життя! На прикладі яскравих героїв, дуже різних, кожна дитина «проживає» на сцені маленьке «життя», вчиться розрізняти добро і зло.
Отже, театр – не лише змістовне дозвілля дітей, а й школа життя?

Звичайно! Завдяки вправам з акторської майстерності діти долають сором’язливість, стають більш відкритими, навчаються чітко висловлювати свою думку. Вони розвивають грамотну сценічну мову, пластику, комунікабельність. Під час тренінгів, репетицій вони допомагають один одному. Адже театр – це постійна взаємодія акторів на сцені, їхня спільна творчість, де вони мають розвивати сценічну уважність, особливу емпатію. Вибір репертуару для постановки теж відповідальна річ! Я уважно підбираю твори, щоб на їх прикладах навчити дітей з повагою ставитися до людей, турбуватися про довкілля, вести здоровий спосіб життя. На наших заняттях ми з дітьми обговорюємо різні випадки з нашого життя – це у нас така п’ятихвилинка моралі, де кожен висловлює своє ставлення до якоїсь проблеми. Я працюю над тим, щоб мої вихованці зростали гармонійними особистостями.
Як ви займаєтесь з юними акторами? Скільки їх у вас зараз?

Юні «чудодії», а їх у мене щороку близько 90 дітей, займаються протягом кількох років в групах, які я, до речі, формую не за віком, а за рівнями підготовки: це початковий, основний і вищий. Я вивчаю своїх вихованців, їхні схильності й таланти, кожному даю своє індивідуальне навантаження. Діти початкового рівня працюють на тренінгах. Вони розвивають дикцію, координацію, елементи сценічної дії, інші компоненти акторської майстерності. Коли бачу, що дитина має Божу іскру, даю їй додаткове навантаження, шанс показати себе, пропоную різнопланові ролі – щоб вона спробувала себе у різних амплуа. Коли вони готові, я перевожу їх на вищий рівень, де ми ставимо вистави з кількома акторськими складами. Одну роль у мене виконують кілька вихованців – я даю можливість кожній дитині відчути дихання глядацького залу, особливе хвилювання на сцені у світлі софітів.
Такі вміння потрібні не лише юним акторам і не лише на сцені, чи не так?!

Це потрібно кожній людині, особливо коли вона працює з людьми чи має публічну професію: педагоги, журналісти й телеведучі, психологи, керівники, продавці… Та навіть оголосити відправлення автобуса у мікрофон на вокзалі потрібно чітко і виразно! Я впевнений, що у кожній професії є ситуації, коли людина має проявити акторські здібності. Мій гурток роками відвідують майбутні тележурналісти з Дитячо-юнацької телестудії палацу. Звертаються інші колеги. Коли вихованці гуртка «Юний журналіст» готувалися до свого першого прямого ефіру на телеканалі Аверс, напередодні ми з ними попрацювали на майстер-класі з акторської майстерності. Діти вчилися долати хвилювання перед виступом на камеру, слідкувати за своєю осанкою, чітко вимовляти слова. Прийшли з телебачення задоволені: почувалися вони впевнено, гарно виступили! Проводив такі майстер-класи для студентів Волинського училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, для діток дошкільного закладу №34.
Як ви формуєте репертуар для «Чудодіїв»?

Період мого життя, коли я сам був актором, був дуже важливим для мого подальшого режисерського досвіду, бо я зрозумів головну стратегію режисера: він будує репертуарну політику на потенціалі своїх провідних акторів. Тому я виходжу з творчого потенціалу своїх вихованців після проходження ними початкового рівня. Кожній дитині потрібно підібрати роль, з якою вона обов’язково має справитися: для когось це головна, для когось – епізодична. Але на сцені грають усі мої «чудодії». Я надаю перевагу класичним творам, жанрам казки і ліричної комедії, які відповідають інтересам і віку дітей. Часто сам пишу для них сценарії за мотивами відомих українських і зарубіжних авторів: це «Гаррі Поттер і Попелюшка» за творами Джоан Роулінґ і Шарля Перро, п’єси за мотивами «Новорічного детектива» Всеволода Нестайка, «Золотого ключика» Олексія Толстого та інших. У нас є традиційні новорічні постановки, які ми показуємо на сцені Палацу учнівської молоді для дітей усіх луцьких шкіл. Але щороку готуємо нові казкові сюжети. В них, а також в інших великих постановках беруть участь діти провідних вокальних, хореографічних та інструментальних колективів закладу.
«Чудодії» ставили тематичні вистави: «Країна ілюзій» волинської драматургині Дарини Ясновської про важливість здорового способу життя, виставу-гру «Бука» за п’єсою Михайла Супоніна (її особливо люблять діти, бо участь в розвитку сюжету беруть і глядачі!), «Стежечки святого Миколая» Лариси Діденко, «Снігову Королеву» Євгена Шварца… Загалом, вже було більш як 40 п’єс!

Ваш колектив носить звання зразкового і відомий численними перемогами вихованців на різноманітних конкурсах, фестивалях в Україні. Та хочеться узнати про тих юних акторів, для яких зустріч з вами стала вирішальною у виборі професії.

Звичайно, не всі діти стають акторами. Багато з них пробують займатися у різних гуртках Палацу учнівської молоді, переходять з одного в другий, навіть займаються одночасно в кількох! І це дуже добре! Нехай шукають себе, бо юність – час експериментів. Тому особливо приємно, коли діти знаходять себе саме в моєму театральному колективі. Більш як 25 моїх вихованців обрали акторську професію своїм покликанням. У Волинському драмтеатрі виступають Ігор Натанчук, Ірина Басай, Сергій Великий, Олена Осадча, а в нашому обласному театрі ляльок – Олексій Криворучко, Світлана Севрюкова, Анна Кутова. На театральних сценах України працюють Катерина Дунай, Олена Бушевська. Багато моїх вихованців зараз навчаються у мистецьких вузах: Владислав Матіюк, Валерія Кірілкіна, Наталія Ройко, Вікторія Негодюк, Катерина Поліщук, Антон Ніколайчук, Марія Бадалян та інші. Сьогодні я з великим задоволенням займаюся з талановитими «чудодіями» Анастасією Романчук, Максимом Благовірним, Валерією Жуковець, Максимом Капустинським, Анастасією Лящук, Аліною Шостак, Максимом Царуком та іншими дітками. З багатьма своїми колишніми учнями, вже дорослими людьми, я спілкуюся й досі: ми зідзвонюємося, вони вітають мене зі святами, приходять в гості… Щиро вдячний їм за таку теплу увагу!
Зараз ми всі переживаємо шоковий стрибок із середовища реальної взаємодії людей мистецтва у віртуальний простір. Якими ви бачите свої дії як керівника дитячого театру в час ізоляції, який може виявитися тривалішим, ніж ми спочатку сподівалися? Адже театр – це мистецтво синтетичне з обов’язковими учасниками – режисером, акторами і глядачами.

Я належу до покоління класичних театралів (сміється). І, щиро кажучи, не уявляю собі театру без багатогодинних репетицій акторів з режисером, декорованої сцени, музики, освітлення, куліс і публіки. Перенесення нашого творчого звіту на невизначений час, вимушена пауза у роботі, дистанція між мною і моїми вихованцями вибили мене з мого життя, як і всіх вас. Зараз я зі своїми вихованцями налагоджую зв’язок через вайбер і телеграм, намагаюся організувати дистанційні заняття. Мої відеоуроки з акторської майстерності вже з’явилися на сайті Палацу учнівської молоді https://www.pum-lutsk.org/?p=5831. Таким чином можна тренуватися з початківцями, але неможливо провести повноцінну репетицію всього колективу. Що буде далі? Час покаже. Я спостерігаю за досвідом інших дитячих театральних колективів міста. Мені цікаво, які нові формати будуть пропонувати молоді колеги. Я сам користуюся смартфоном, спілкуюся у соцмережах, але не почуваюся природно у віртуальному середовищі. Воно нездатне замінити справжнього живого спілкування з людиною, а тим більше – з дитиною! Я людина реальна, земна! (сміється).


Що буде з театром далі, як ви гадаєте? Які зміни для вас очевидні вже сьогодні?

Найперше, не варто панікувати. Театр був, є і буде!

Не вперше люди переживають складні часи. Згадаймо пандемії чуми, іспанки у різні часи світової історії. Це треба пережити, перетерпіти. Бо щоразу після закінчення «смутних часів» людство відновлювалося і продовжувало жити. Театр відродиться! Те, що ми зараз переживаємо, має нас багато чому навчити. Я зараз багато про це думаю і для себе зрозумів ось що: після закінчення пандемії нам, театралам, потрібно дуже ретельно продумувати свою репертуарну політику. Мене, людину з багаторічним досвідом у театрі, особливо обурює теперішнє засилля сексу на сцені, яке знецінило щиру людську близькість, турботу про ближнього, і породило ланцюжок інших взаємопов’язаних похибок у вихованні дітей. Людей розбестили низькопробні шоу з оголеними тілами і пропагандою сумнівних цінностей. Людей змушують сміятися над тим, де потрібно задуматися, вжахнутися, протестувати! Поза увагою опинилися найважливіші речі в нашому житті – любов до ближнього, турбота про довкілля і здоров’я. Відомий театральний діяч Євгеній Вахтангов казав: «Розважаючи, виховуй». Нам, театралам, потрібно знову стати вихователями, а не клоунами. У Міжнародний день театру я бажаю своїм колегам, служителям Мельпомени, шанувальникам цього мистецтва міцного здоров’я і невичерпного оптимізму, яскравих прем’єр і гучних аншлагів! Нехай театр завжди залишається храмом гуманізму, людського порозуміння і краси, яка облагороджує кожного, хто туди увійде!
З Віктором Луговським розмовляла Маша Пилипчук

Фото – з особистого архіву В.Луговського

Фото подій – з архіву Дитячо-юнацької телестудії ПУМа (кер. Ольга Шкідина)
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
Віталій Клімчук Показати IP 27 Березня 2020 16:49
З великою повагою знімаю капелюха перед Вашою жертовністю та ентузіазмом! Ви справжній раб театру і підданих-відданих дітей. Хай Бог дає Вам снаги на творчість і многоліття!
чудодій Показати IP 27 Березня 2020 17:43
Здоров'я вам, дорогий Віктор Іванович!
Катя Показати IP 26 Серпня 2020 13:09
Один із кращих викладачів, яких я зустрічала! Людина, котра створює абсолютно неймовірну атмосферу.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus