Собака на «велосипеді»: лучанка доглядає улюбленця з інвалідністю

Вікторія – щаслива власниця 13-річного песика Ґуччі, який вже десять років пересувається на спеціальному візку. У сім’ю він потрапив ще маленьким як подарунок на день народження від сестри й відтоді вони з хазяйкою завжди разом.

«Сестра перед днем народження принесла цього малюка, його привезли з Польщі, тож він у нас нелегал. Це мала бути порода йоркширський тер'єр, тобто маленького розміру, але він виріс великим – десь нас трохи обманули», – з усмішкою пригадує історію Ґуччі його власниця.

Говорити, що собачка на інвалідному візку, лучанка не хоче, бо, каже, це – радше «велосипед». Травму песик отримав у трирічному віці, адже був дуже активним хлопчиком і любив шукати пригоди.

«Він просто як вітер ганяв, дуже активний був. Любив стрибати з підлоги на диван і навпаки. І ось так він стрибнув невдало, впав та потягнув дві задні лапки. Ми зразу поїхали в лікарню, там йому прокололи ліки й через кілька днів він знову пішов. Але ж песику не накажеш вже не стрибати, тож в один момент він знову стрибнув і потягнув лапки. Ми знову поїхали в лікарню, але вже тоді, оскільки у хребті збиралася рідина, довелося зробити операцію. Після цього нам призначили реабілітацію – басейн.

Ми їздили на річку, і не на одну. Але стикалися з тим, що молоді мами не хотіли, щоб собака плавав разом з дітьми. Коли набирали ванну, то він діставав ніжками до дна. Це зараз вже можна МРТ песику пройти, якби ж тоді лікар міг одразу це зробити. Він казав, що можна якось домовитися, якщо є знайомі у звичайних лікарнях для людей, там десь вночі прийти, але ж такого ніхто не хотів робити», – розповідає хазяйка Ґуччі.

Читати ще: У Луцькому зоопарку врятували лелеку з Ковельщини і 68 голубів із Бахмута

Після цього песик більше на задні лапки не ставав – довелося звикати до нового життя і тваринці, і власниці. Але найгірше те, що лікарі запропонували після операції, адже вже надій на відновлення не давали жодних.

«Можливо, після повної реабілітації він і пішов би, бо реакції ще залишилися, але лікарі кажуть, що так і має бути. Коли ми прийшли на огляд після того, як зняли шви, то лікар сказав, що нічого не вийде і можна просто приспати. У нас немає такого, щоб порадили, як цьому давати раду. Багато хто просто присипляє, особливо, якщо це песики великих порід, то вони навіть не вагаються.

А у мене і в думках такого не було. Ні на секунду не думала про це й не шкодую. Дуже багато людей покидають таких тваринок, бо елементарно не знають, що з ними робити. Тоді я ставлю таке запитання: а якщо дитина захворіє або ти сам – тебе що, мають викинути?

Найбільше мене здивувало, що не запропонували спробувати ще щось, а просто «Більше нічим не допомогти – можемо приспати». Я мовчки взяла малого і пішла», – каже Вікторія.

Далі на песика і його хазяйку чекав рік випробувань. Постійне прибирання і догляд стали частиною життя.

«Я не знала, як давати раду, тому що він хлопчик несамостійний. Перший рік це було просто пекло. Памперси тваринкам-дівчаткам легше надягнути, для хлопчиків вони менше підходять і завжди злазять. Постійно прибираєш і миєш песика, а він же ж ходив під себе, і через це з’являлися нові хвороби, той рік – це була катастрофа що для нього, що для мене», – пригадує, як песик звикав до нового життя, його власниця.

Гуляти на вулиці також довелося вчитися заново. Коли ще не було возика, то собака просто тягнув лапки по траві, тим самим натирав їх і через це починав гризти. Він, мабуть, каже власниця Ґуччі, не відчував, що там рани, йому не боліло, але бачив, що там щось заважає, і хотів цього позбутися. Після цього постало питання, як зробити так, щоб собачці було легше гуляти.

«Ми почали шукати в інтернеті різні способи. Був варіант з дитячими штанами, щоб взяти навхрест і одягнути йому, але колись же тканина стирається. А потім ми натрапили на один іноземний сайт, де можна замовити професійний візок, але він на той момент коштував приблизно €80, а ще плюс доставка і розмір більший треба було підібрати, тож це був не варіант. В Україні зараз уже роблять візочки, а тоді було з цим проблемно», – розповідає «мама» Ґуччі.

Перший його «велосипед» було зроблено із дитячого візочка для ляльок. Але він був досить неміцний, тож на ньому собака проїздив менш ніж пів року, поки він не зламався. Постійний візок для песика зробили самостійно. Попросити зробити це хотіли на СТО, але знайти охочих було важко. Проте все ж знайшовся хлопець, який все це спаяв.

Основу виготовлено з легкого металу, щоб було зручно пересуватися. Всі інші деталі купували окремо, потім усе скріплювали. Єдине, що доводиться зараз періодично змінювати, – колеса. Ще одним завданням було пошити амуніцію.

«Ми робили нову амуніцію, за старою ніхто не брався шити, оскільки це для тварин. Але я знайшла у себе на районі ательє, де зголосилися пошити це», – каже Вікторія.

Адаптація до візочка тривала недовго, як зазначає хазяйка, собачка одразу зрозумів, як йому потрібно на ньому пересуватися. Тепер спокійно може гуляти годину-півтори на вулиці, хоч це його і втомлює, проте дає повноцінно жити.

Щоденна рутина, звісно, відрізняється від звичайного догляду за тваринками, клопотів стає вдвічі більше, проте це не є перепоною, коли навзаєм отримуєш любов.

«Ґуччі – мій друг, я не дуже товариська, тож, по суті, він замінив мені всіх. Але треба бути завжди напоготові. Він може не дійти в туалет, то у мене по хаті розкладені серветки, і коли я бачу, що пес рухає хвостиком, то це означає, що зараз може мочитися, і я одразу прибираю, навіть якщо це відбувається вночі. Цілодобово ти маєш бути напоготові і допомогти йому це зробити. Гуляємо з ним щодня, якщо немає дощу. Ще, до речі, любить дивитися у вікно з квартири. Він вже навчився спокійно лежати на подушечці і спостерігати, що відбувається на вулиці», – з трепетом розповідає власниця собаки.

У перші дні повномасштабного вторгнення Віка разом з улюбленцем щоразу під час повітряної тривоги спускалася в підвал. Але для нього це теж був стрес, песик іноді навіть плакав.

«Він дуже слухняно поводився. Вже коли чув, що якийсь рух відбувається, то його навіть будити не треба було, він сам вставав і сидів та чекав, поки його зберуть», – провадить Вікторія.

Вдома собачка стає лінивим. Вже з’явилася звичка, що його носять і все подають. Але коли приходили в гості і там був котик, то він просто як ракета побіг за ним.

Люди на вулиці на песика реагують неоднозначно. Більше розуміння, зізнається власниця, мають менші діти. Їм цікаво підійти погладити і побавитися з ним. А от старші навпаки – роблять зауваження.

«За весь період я зрозуміла, що дуже негарно реагують дорослі. По-перше, тицяють пальцем, по-друге, називають калікою, інвалідом. Звісно, я починаю робити зауваження і кажу, що це звичайний собака, просто не такий, як усі. Найкраще реагують діти. Можуть сказати: «О, дивись – собачка на велосипеді», «Собачка-робокоп» і різні такі цікаві назви.

Було навіть таке, що дідусь сварив, мовляв, навіщо ми знущаємося з собаки, бо так він мучиться. Ще одне – сваряться, коли десь біля дитячого майданчика йдемо. Але ж він не може сходити на вулиці в туалет, робить це лише вдома, проте є і такі зауваження. Нещодавно чоловік теж з песиком гуляв, і Ґуччі підійшов до нього, а хазяїн каже до свого улюбленця: «Не чіпай каліку». Ну як на це реагувати?»

Читати ще: Евакуйований кіт Кавун із Херсонщини знайшов домівку в Луцьку

Собачка ще той вередун – іноді може виконувати «концерти», але, каже Вікторія, таке буває нечасто. Свою хазяйку слухається, та й вона вже розуміє його лише за поглядом.

«Коли він хоче водички, буде дивитися в напрямку своєї тарілочки. Я вже бачу, що він хоче пити, і допомагаю йому. А коли приходимо додому з прогулянки, то він не піде в кімнату, поки я йому не помию ручки і ніжки – така маленька дитина», – усміхається Вікторія.

Якщо в планах залишити песика самого на якийсь час, то перед виходом хазяйки йому обов'язково треба допомогти сходити в туалет. Проте наодинці він залишається не часто. Ще однією гострою проблемою стала відсутність послуги швидкої допомоги для тварин. Якщо раптом станеться щось вночі, то все потрібно робити самотужки. Такі ситуації траплялася і з Ґуччі, тож для Вікторії, як і для всіх власників тварин, така послуга справді стала б дуже помічною.

«Якщо запитати, коли я востаннє відпочивала, то вже і не згадаю. Ні на озера, ні на пікніки не їжджу, хоча можу поїхати. Але знаючи про те, що він буде вдома, а я десь поїхала і не можу взяти його з собою, таке не можу зробити. А якщо взяти песика з собою, то сама поїздка буде стресом, та й боюся кліщів, тому що якось від такого укусу від ледь не помер. Я дуже злякалася, це ще й вночі було, всіляко намагалася привести його до тями, у нього очі закочувалися, і цей погляд такий, ніби востаннє на мене поглянув. А песик же маленький, і якимись діями можна заробити ще одну біду, коли ти в паніці, а це ніч і не можеш подзвонити лікарю.

У нас була ще одна ситуація, коли йому видаляли пухлину на шиї. Тоді десь зачепили шви після операції, коли песика підстригали, щоб кров з шерсті забрати, і нашвидкуруч знову зашили. Уночі я прокинулася від того, що вся постіль була в крові. Я просто затиснула серветками рану і руками тримала. Так просиділа до ранку, коли вже можна було піти до лікаря», – пригадує Вікторія.

Читати ще: Врятувала собаку: як подвиг волинської лікарки мотивував маленьку дівчинку стати ветеринаром

Улюблений смаколик малюка Ґуччі – дитячі бублики. З дозволу лікаря він смакує сушками без добавок. Корм для песика теж підбирали тривалий час, проте особливого раціону в нього немає.

«До речі, песик встиг стати багатодітним батьком. Одна з нащадків повністю успадкувала характер тата – теж непосидюча й активна», – ділиться особистим життям улюбленця Вікторія.

На запитання, що може порадити людям, які хочуть взяти тваринку з інвалідністю або ж зіткнулися з такою ситуацією, Вікторія відповідає:

«Не боятися відповідальності. І 24/7 бути напоготові, приділяти багато часу догляду. Якщо улюбленець вже не буде ходити, то треба бути готовими до того, що доведеться шукати «велосипеда». Але не покидайте тваринок. Що людина зробила б, якби це була дитина? Так, це відповідальність, але водночас і повага до себе. Бо якщо ти опускаєш руки – то передусім у себе не віриш і втікаєш від проблеми. До всього можна привчитися і звикнути. Є такий вислів: тваринка не проживе до кінця твого життя, але буде завжди з тобою до кінця свого».

Христина КРОТ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---