USD 26.65 26.75
  • USD 26.65 26.75
  • EUR 31.30 31.47
  • PLN 6.80 6.87

«Таких нападників в Україні зараз немає». Луцьк прощається з легендарним футболістом ФК «Волинь»

Сотні людей зібралися біля Дому панахиди в Луцьку, аби попрощатися з легендарним футболістом «Волині» Володимиром Диким.

Тут – і його одноклубники, і друзі дитинства, і колеги з тренерської діяльності, і вихованці, рідні й просто небайдужі, які пам’ятають Володимира Петровича передусім як принципового нападника, який своєю грою змушував плакати на полі всіх захисників команди-суперниці.

Усі як один переконують: нині в Україні немає футболіста, який міг би дорівнятися майстерністю до Дікаря.

Нагадаємо, легендарний футболіст луцької «Волині» Володимир Петрович Дикий помер 28 липня. Наступного року йому виповнилося би 60 років.
Упродовж ігрової кар’єри нападник змінив низку українських клубів: «Карпати», «Металіст», СКА «Львів», «Нива Т», «Нафтовик», «Верес» та «Волинь». Саме в Луцьку Володимир Дикий найкраще проявив свої здібності. Разом із покійним Андрієм Стефановичем Федецьким він залишається в історії найкращим бомбардиром клубу «Волинь». Обидва по 91 разу забивали у ворота команд-суперниць на чемпіонатах і Кубках СРСР та України.

Володимир Дикий був одним із творців вагомого успіху в історії «Хрестоносців» – перемоги у Другій лізі союзного чемпіонату 1989 року, а також постійним бомбардиром «Волині». Будучи уродженцем Львівщини, він раз і фактично назавжди пов’язав себе з волинським краєм.

Після завершення кар’єри, із 2000 року, працював тренером юнацьких, молодіжних команд клубу, був у штабі Віталія Кварцяного в УПЛ. Протягом останніх років був улюбленим тренером дитячої групи, яка цьогоріч дебютуватиме в Еліт-лізі ДЮФЛУ.
Футболіст, тренер, екстренер Національної збірної України Мирон Маркевич пригадав, що вперше дізнався про Володимира Дикого, коли той ще грав за «Карпати».

«Він був одним із найкращих футболістів у тому складі «Карпат». Пізніше так склалося, що я працював у Луцьку, запросив його сюди, але в той рік я відійшов і з ним працював Віталій Володимирович (Кварцяний; ідеться про кінець 80-х – початок 90-х років, – ВН). Через два-три роки я повернувся і тренував його ще два роки… Це був дійсно серйозний нападаючий. Він був душею команди. На полі він був безкомпромісним, ніколи не відбував номер, старався бути агресивним, тому й забивав багато. Я з приємністю згадую ті роки. Мені приємно, що саме я його сюди, в Луцьк, привіз, де він затримався на все життя», – розповів Мирон Богданович.

Додав, що Володимир Дикий не давав спокою захисникам, постійно грав на випередження.

«Був дуже неприємним для захисників. Вони всі плакали від нього – що на тренуванні, що тим паче в грі. Таких нападаючих зараз в Україні я не бачу. Він був нестандартним гравцем. Найголовніше – він не давав спокою нікому».
Як поділився футбольний тренер, колишній головний тренер луцької «Волині», президент Федерації футболу Волині Віталій Кварцяний, насамперед він любив Володимира Петровича як людину. Пригадав, цьогоріч Дикий найпершим привітав його з днем народження.

«Ми запросили його у Луцьк 1988 року. Можу сказати, що це був унікальний футбольний талант. Він забивав вирішальні голи. Знаєте, як це для тренера, коли є гравець, який підтримує тебе і робить свято для болільника? Адже якщо він забиває голи, то, значить, тренер працює, його активізують до роботи. Приємно, коли є гравці, які можуть реалізувати задумане. Без гравців, які забивають голи, тренер нічого не вартий, – зазначив Віталій Володимирович. – У 1988 році він у нас забив 16 голів, у 1989 році – 22 голи. Дуже важливо, що він як гравець забивав вирішальні голи – наприкінці матчу. Попри втомлені м’язи, він знаходив сили, аби сконцентруватися і проявляти майстерність. Гравцю, який не має майстерності, трудно виконати технічні моменти. Правильний удар, постановка корпусу, координованість, гра на випередження, чітке завершення (чи головою, чи ногою) – він усе це робив бездоганно».
Володимира Дикого дуже любили вболівальники та поважали інші футболісти, адже він був дивовижним гравцем.

«Пізніше я його запросив помічником тренера. Він заслужив це. Приїхав на Волинь, адаптувався, одружився на волинянці… Він завжди ділився шматком хліба. Він міг показати свою майстерність на тренуванні. Він не зациклювався на тому, що сам вмів. Він ділився своїм досвідом, аби футболісти вміли грати так, як він колись. Звичайно, так, як він, трудно було навчити грати. Але я казав: Володю, вчи, доводь до автоматизму, як ти міг, як корпус поставити, як носочок витягнути. Він міг кваліфіковано це все показати, адже вмів це робити від природи», – сказав Віталій Кварцяний.

За його словами, Володимир Дикий був вимогливим тренером.

«Для того, щоб чогось досягнути, треба багато чого повторювати. Він робив усе дуже добросовісно. Він любив шліфувати майстерність футболістів».
Капітан «Волині» кінця 80-х – початку 90-х років Володимир Антонюк розказав, що познайомився з Диким у 1988-му, коли той перейшов у «Волинь».

«До того я його не знав, хоча ми обоє народилися в Червонограді (Львівщина, – ВН). Ми познайомилися тільки тут, у Луцьку. Всі хлопці відразу замітили, що він був дуже щирою людиною, справедливою. Ми називали його ніжно Дікарь (сміється, – ВН). Ми сильно дружили… Він весь час підтримував колектив. Наша команда була сильною тим, що ми були єдинодумці й одне за одного дуже сильно стояли. Навіть якщо тренер на нас ображався, хотів когось вигнати, ми всі разом приходили і ставили умови: або він з нами, або – ні. Навіть такі були варіанти. Ми були згуртованим колективом. Володя весь час виступав на нашій стороні. Він ні разу не спригнув із тієї думки, яку ми доводили. Він був дуже щирим і дуже щедрим», – розказав капітан чемпіонської «Волині» 1989-го.
Зауважив, що Дикий дивував своєю грою, попри те, що був невисоким (близько 172 сантиметрів).

«Він дуже добре тримав м’яч. У нього неможливо було його забрати. Він гарно й добре прикривав м’яч, тому або заробляв штрафний, якщо його збивали, або викручувався з ситуації. Це був його головний козир – він прикривав м’яч як квочка своїх курчат. І забивав, дуже часто забивав відповідальні голи», – пригадав Володимир Антонюк.

Усі пам’ятають вирішальний гол сезону 1989 року на стадіоні «Авангард» у Луцьку, коли Володимир Дикий із подачі Геннадія Шухмана в польоті забив головою м’яч у ворота суперника. Цей ефектний гол дозволив «Хрестоносцям» стати чемпіонами того сезону.

«Я вдячний Володі за те, що він був дуже щирим і відповідальним у своїх рішеннях і у своїй грі, а також хорошим товаришем. На нього завжди можна було покластися. Він завжди був готовий допомогти», – сказав Володимир Антонюк.
Футболіст, ексзахисник «Волині» Іван Польний потоваришував із Володимиром Диким ще в дитинстві.

«Я знаю цього хлопця з дитинства… Були такі союзні змагання «Шкіряний м’яч». Ми разом грали за львівську команду «Верховина». Вовка був нападаючим, а я захисником. Це був 1973 чи 1974 рік. Ми виграли турнір. Володю тоді признали найкращим нападником того турніру. У фіналі ми виграли завдяки переможному голу Володі – 2:1. Я це пам’ятаю як зараз. Це було літом, а восени нас із Володею запросили у львівський спортінтернат. А через два роки нас запросили в юніорську збірну Україну, далі – в київський спортивний інтернат. Протягом тих двох чудових років в інтернаті ми виграли спартакіаду школярів СРСР, турнір «Юність». Я навіть можу сказати, з ким грав Володя. Він грав у парі з Олександром Заваровим (футболіст, тренер, півзахисник «Динамо», віцечемпіон Європи 1988 року, володар Кубка Кубків 1985-1986 років та Кубка УЄФА 1989-1990 років, – ВН)», – розказав Іван Польний.

Як додав, Володимир Дикий був казковою людиною.
Ексдепутат Луцької міської ради, колишній спортивний кореспондент Микола Дендіберін поділився, що пам’ятає Володимира Дикого і як прекрасного футболіста з сильним характером, і як чудового другого тренера ФК «Волинь».

«У ті часи, коли грав Дикий, ми всі ходили на футбол. Футбол був нашою віддушиною. Ми не пропускали жодного матчу «Волині»… Дикий, хоч і був невисоким на зріст, грав як справжній боєць… Зараз тут (біля Дому панахиди, – ВН) зібралися майже всі колишні футболісти, хтось сам грав, у когось грали діти. Як не провести в останню путь таку людину? Він був особистістю. Це зовсім інше покоління. Зараз немає таких бійців, яким був Дикий», – звернув увагу Микола Євгенович.
Інформаційне агентство Волинські Новини висловлює щирі співчуття родині та близьким Володимира Дикого.

Ольга ШЕРШЕНЬ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 4
ще не зовсім свідоми Показати IP 29 Липня 2021 19:51
Пам"ятаю ту КОМАНДУ. Вболівальника не обманеш. В ті часи, коли Дикий з Федецьким, квиточка тяжко було купити. Це зараз, у 18 років татух набив, більше, ніж шкіри, і хоче як мессі бабло брити. А сам-ноунейм
Правда Показати IP 30 Липня 2021 08:41
Відходять кращі-Федецький,тепер Дикий,прикро,але це життя.Шкода,бо ще молоді були.Але в памяті залишаться назавжди.Дякуємо за гру!!!Співчуття рідні.
Не розумію Показати IP 30 Липня 2021 15:58
Я так розумію, це фото колег, які прийшли провести в останню путь? То чому деякі з них посміхаються, ніби просто зібрались сходити на матч???
Леонід Б Показати IP 31 Липня 2021 13:27
Особисто знайомий. Це була ЛЮДИНА!!! Він ніколи не зазнавався !!! Вовчик спочивай!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus