USD 27.00 27.15
  • USD 27.00 27.15
  • EUR 30.40 30.60
  • PLN 6.35 6.54

Троянди, айстри й сонця хризантем. Затишні квіткові історії Луцька. Фото

Осінь – дивовижна пора контрастів і неймовірних кольорів. На зміну легким нічним заморозкам приходять вранішні тумани, що прозорим серпанком вкутують місто, додаючи йому трішечки загадковості та особливого, притаманного лишень цьому періоду затишку. А вже вдень природа вибухає неймовірними барвами та ароматами осінніх квітів – трохи солодких, трохи терпких і меланхолійних.

Луцьку пощастило на осінню красу. Якщо пройти буквально кількасот метрів із центру вглиб вузьких старих вуличок, створюється враження, що ти потрапив у якесь казкове задзеркалля: на зміну міському гамору приходить благородна тиша. Лишень шурхіт листя під ногами годен її трохи сполохати.
…Біля одного з приватних обійсть у квітнику порається пані Софія Гнатюк. Їй – 82. Маленька, сухенька, майже прозора. А в очах – стільки доброти й тепла, що, здається, його стане, аби зігріти пів світу. Про таких кажуть: з її рук навіть суха гілка, посаджена в прісну землю, прийметься й зацвіте. Вона зграбно орудує граблями, складає на купку сухе листя та гілочки. Кущики хризантем акуратно підв’язані, деякі вже буйно цвітуть, а деякі ще тільки підглядають за нами жовтими зіницями пуп’янків.
«То я не тут живу, а неподалік, он у тому будинку, в квартирі, – показує на багатоповерхівку. – А на балконі що? Хіба кілька вазонів посадиш та й усе. Маю алое та каланхое, за ними й доглядаю, вони іще й лікувальні, не раз виручали і мене, і дітей, і внуків, і навіть правнукам сопельки лікували. А тут моя родичка живе, вона хворіє і не має як біля цього всього ходити. Та й каже, що не любить. А я біля землі працювати дуже люблю».

Пані Софія каже: у неї на городі завше було всього багато, і родило все так рясно, що вистачало на всеньку родину.
«Як тримали город у селі, то ми з чоловіком постійно там порядкували. Ще тільки надворі сіріє – а я вже йду до своїх помідорчиків, картопельки, квіточок. Мушу все доглянути, – усміхається. – Ото вийду в садок – і розмовляю з квітами. Ви знаєте, вони дуже люблять, коли з ними говориш лагідно, і віддячують буйним цвітом. Я люблю усі квіти – і польові, і садові. Навіть на полі самі висіються – і цвітуть, і тішать око. Треба, щоб на землі щось росло, бо без того вона нещасна».

Пів року тому жінка овдовіла. Чоловіка, з яким у парі прожили багато років, виростили дітей, діждали онуків і правнуків, забрав підступний ковід.

«Ми з ним захворіли з різницею у три дні. Потрапили в лікарню. Тільки-от я вижила, а він ні… – змахує сльозу. – Мені діти не раз кажуть: «Мамо, відпочинь, ти усе життя працювала». А я не можу сама в чотирьох стінах. Що ж я вдома – сиділа б і плакала б. От прийду, тут порядки понаводжу, з квітами поговорю – і вже мені легше, і сумні думки вивітрюються».
Пані Софія зізнається: раніше, коли були малі діти, робота, не мала часу на те, щоб помічати, як гарно довкола.

«А тепер маю час насолоджуватися Божою красою, – усміхається. – І квіточками своїми тішуся. А буває, як не спиться, вийду на балкон – і на зорі милуюся. Такий хороший той наш світ…»
Біля обійстя пана Миколи першим впадає в око розкішний кущ калини. А вже далі на подвір’ї – пишні кущі хризантем, які й око тішать, і служать схованкою для чотирьох котів. Господар зізнається: дуже любить тварин, ці пухнастики – його вірні друзяки. Воно й не дивно, адже все життя чоловік пропрацював ветеринарним лікарем.
На запитання, чи то сам доглядає за квітами, на мить смутніє.

«Ці квіти – пам’ять про покійну дружину. Вона їх саджала, плекала, – каже. – Зараз то вже донька це діло перейняла. А я – милуюся ними, щасливі молоді роки згадую».
Пан Микола додає: квіти любить усякі – і весняні, і літні, й осінні.

«Отут попід хатою в нас навесні тюльпани цвітуть, – показує. А там – бачите стебла – то півонії. Одні то звичайні, червоні, а ще в нас є кущ півоній незвичайного оливкового кольору. От приходьте наступного року в червні – побачите, які вони пишні. А отам-о, де стійка, в нас клематиси ростуть. То теж вельми гарні квіти. Але вже відцвіли».
Алла Андрощук у себе на подвір’ї саме підстригає кущики самшиту. Каже, їх дуже любить її донька. А сама пані Алла, попри неабияку зайнятість ( жінка працює у ВНУ імені Лесі Українки), усе ж знаходить час, аби приділити увагу улюбленим квітам, яких у неї – до кольору до вибору. Каже, любов до них успадкувала від мами.
«У мене дуже багато квітів – і лілійники, й іриси, й гортензії, і кали, і, звісно ж, улюблениці-троянди, – перелічує. – Правда, майже все вже поперецвітало, оце ще хризантеми хіба радують цвітом».
На порозі примостилися вазонки з різнокольоровими калачиками. Біля воріт – кущ калини, гілки якого донизу хилять китиці ягід. Його, каже жінка, посадив її чоловік.
«Він у мене теж шанувальник рослин, – каже пані Алла. – Щоправда, я по квітах, а він – по деревах. Сам садить, сам щеплює, доглядає».

Клумбу прикрашають низькорослі хризантеми, а солодкий запах дрібної білесенької медунки лоскоче ніздрі.
А за хатою – царство троянд. Незважаючи на холодні ночі, вони не померзли й тішать господарів красою та ароматом.

«Їм тут добре, затишно, вітри не гуляють, – усміхається пані Алла. – А ще ж у нас хата шлакова, тепло віддає, от і не померзли мої красуні».
Пані Алла зізнається: догляд за квітами для неї – неабиякий релакс, адже вона людина активна й відпочивати лежачи на дивані – не її історія.

«А ви приходьте до нас навесні! – запрошує. – То побачите, як наша вулиця квітує пишно».
Неодмінно прийдемо. А поки – мандруємо далі, аби надивитися на сонця хризантем, що кольорово всміхаються небу. Надивитися, щоб вистачило на всю зиму – аж доти, доки з-під снігу почнуть пробиватися первоцвіти.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus