USD 38.70 39.05
  • USD 38.70 39.05
  • EUR 38.70 39.05
  • PLN 9.80 9.97

Україна декласувала Португалію з Роналду і вийшла на Євро: волиняни бачили, як це було. Репортаж з Києва та «Олімпійського»

17 Жовтня 2019 09:14
Україна-Португалія – матч, на який хотів потрапити чи не кожен вболівальник української збірної, лиш дізнавшись після жеребу, що компанію жовто-синім у групі складуть чинні чемпіони Європи з Кріштіану Роналду на чолі. Жереб розставив матчі так, що останню гру відбору ми мали грати саме проти європейських бразильців, а доля, своєю чергою, зробила цей поєдинок вирішальним для нашої збірної.

В Україні вже давно склалася традиція, що вболівальники ходять на стадіони дивитися на більш імениту команду суперника, але цей відбір на головний турнір Старого Світу показав зовсім іншу тенденцію. Стадіони під час матчів збірної у Львовів та Харкові були заповнені вщент, а тепер черга дійшла до НСК «Олімпійський», який не приймав матчі України 735 днів – це означало, що поєдинок топовий і вкрай важливий з турнірної точки зору та і, що чаша стадіону буде заповнена під зав’язку.

Сайт ліг в перші секунди продажу, або Як взяти квитки на збірну

Матчі збірної зазвичай відвідують не лише жителі міст, де відбуваються самі ігри. Подивитися на головну команду країни приїжджають звідусіль. Тож, коли в ЗМІ з’явилася інформація про дату продажу квитків, вболівальник ж з усіх куточків одразу почали моніторити ситуацію, бо думати за дорогу до Києва теж необхідно. Не оминув цей процес і автора репортажу Олександра Зелінського та колеги з іншого видання Андрія Мошкуна. Ще на початку відбору ми вирішили, що точно вирвемося на якийсь матч збірної. На Сербію у Льовові потрапити не вдалося, на Литву у Харкові банально витратили би багато часу (дорослі люди, у всіх робота, - О.З), тож залишалася Португалія.

Але повертаємося до квитків, які зазвичай розгрібають у перші дні продажу. Асоціація футболу України всіляко бореться з перекупниками, тож продаж квитків на матч здійснювався лише онлайн, до того ж за документами. Коли ж 20 вересня о 12.00 квитки виставили на продаж, сайт «ticketbox» одразу ліг і не відновив свою роботу до вечора. Вже наступного дня ми знову зайшли на сайт – він працював, але виявилася інша проблема, яка називалася «Перед вами у черзі 800 осіб, очікуйте». «Поочікувавши» таку чергу кілька десятків разів, ми думали, що вже «подивилися» на топовий матч, втім, спробувавши ще декілька разів, ми нарешті зайшли у розділ вибору місць та, ввівши всі необхідні дані, отримали омріяні тікети.

Квитки на матч в нас, але одразу ж постало питання про дорогу в столицю. Було вирішено, що ми візьмемо квитки на потяг в переддень матчу, аби погуляти по Києву. Квитків залишалося не так і багато (лише верхні бокові у плацкарті, - О.З), а тут з нами вирішив їхати ще й Андрій Лічко – молодий, але перспективний фотограф. Саме в цей момент виникла ідея зробити репортаж з Києва про матч, який вже можна називати історичним, адже Андрію пощастило на нього акредитуватися фотографом. Про дорогу назад ще не йшлося, адже прямих квитків до Луцька просто не було.

Відтак, 13 жовтня, у переддень Дня Захисника України, ми готувалися до подорожі – роздрукували квитки та купили мінімум продуктів. Хоч надворі і середина осені, але з погодою нам очевидно пощастило – температура повітря становила близько 20 градусів, а в таких поїздках погода дуже важлива. Тож, прийшовши на вокзал близько 22:00, ми очікували на свій потяг, а через 20 хвилин вже вирушили на столицю.
Ні на вокзалі, ні у своєму вагоні ми не зустріли вболівальників, які б їхали на матч, проте це не означає, що їх не було. На бокових верхніх місцях у вагоні особливо не поспілкуєшся, тож коли в Рівному нижні місця зайняли пасажири, ми вирішили лягти спати, бо потяг мав прибути на столичний вокзал близько шостої години ранку.

Прогулянка Києвом. Столиця в очікуванні матчу

Прибувши до столиці, ми трішки походили по вокзалу, однак про те, що до Києва з’їхалися вболівальники зі всієї України поки нічого не говорило.
Аби відійти від поїздки в плацкарті, вирішили піти в цілодобовий МакДональдз, який розташований поблизу вокзалу. До слова, саме цей заклад є одним з найпопулярніших в світі за відвідуваністю, і це ми могли перевірити на власній шкурі, бо зайшовши до приміщення фастуфуду, всі столики були зайняті. Тож, не довго думаючи, ми розвернулися і пішли шукати інше місце для привалу – за декілька сотнів метрів розташоване кафе «Дрова», яке працює за системою «Пузатої хати».

Підкріпившись, ми пішли шукати метро, щоб добратися до серця нашої країни – Майдану Незалежності, втім вийшовши на цій станції, все ж спершу вирішили піти на вулицю Інституську, адже сце саме був День Захисника України.
Будівлі цієї вулиці бачили смерть Героїв Небесної Сотні у лютому 2014 року. Нині ж на Інститутській фактично кожен квадратний метр нагадує про ті жахливі сторінки української історії: тут є місця пам’яті кожного вбитого Героя, а на деревах та парканах висять жовто-блакитні стрічки. На фото також є і волиняни, які віддали свої життя за гідність: Олександр Бадера, Сергій Байдовський та Василя Мойсея.
На всій Інститутській стоять жовті таблички з написом «Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей революції гідності», але й тут знайдеться ложка дьогтю, бо біля цих табличок розкидане сміття, що не надто гарно виставляє українців в плані шанування своїх героїв.
Цікаво, що саме на Інститутській з самого ранечку ми почали зустрічати людей в українській символіці та з фанатськими розами (шарф, - О.З.), очевидно, кожен з вболівальників вважав за необхідне віддати шану загиблим героям, тим більше у такий день.

Також, віддавши шану Героям, ми попрямували на Майдан Незалежності та Хрещатик, який в цей день був перекритим. До слова, і головною вулицею столиці гуляло чимало вболівальників, приїжджих португальців видно не було.
Пройшовши далі Хрещатиком, нарешті можна було купити каву трішки дешевше, ніж за 40 гривень, тож прокинувшись, наша трійка вирішила піти до місця, де й мала відбутися найголовніша подія сьогоднішнього дня, – НСК «Олімпійського». Тут, окрім продавців фанатської символіки, поки нічого не нагадувало про мегаматч. Відтак, погулявши на площі перед найголовнішою ареною країни, ми вирішили найти місце пристанку, аби перекусити.
Відтак, знайшовши затишний скверик, ми сіли на лавку, дістали з рюкзаків заготовлені напередодні хліб з ковбасою та почали складати план наших подальших дій. Вирішили піти на набережну Дніпра, а звідти на вже легендарний міст Кличка.
Вибравшись від набережної на гору до мосту, нарешті на нього зайшли, ну як зайшли – пробралися крізь сотні людей, які хочуть зробити круті фото на фоні неймовірних краєвидів Дніпра та селфі, як вони стоять на скляній прозорій поверхні.
Пробравшись крізь натовп, нарешті дісталися до Володимирської гірки, звідки вирушили на Контрактову площу. Не секрет, що зазвичай кожен, хто їде до Києве, має тут родичів, друзів чи знайомих. Так сталося і в нашому випадку: два Андрії були непроти, щоб я побачився зі своїми тітками. Проминувши трішки Контрактову площу, ми зайшли в дворик кафе, де працює одна з тіток, а там нас напоїли «халявним» пивом та дали ще в дорогу.
Подякуваши тітці за гостинність, ми вирішили повернутися на Контрактову площу, де вже своїми танцями розважали натовп кришнаїти. Забігаючи наперед, скажемо, що великі натовпи португальців в Києві ми не зустріли, побачившви дише двох фанатів європейських бразильців з розами саме на Контрактовій площі.

На фунікулері ми вибралися на Софіївську площу, а потім нарешті вирушили до НСК «Олімпійський».
Там наша трійка розділилася – Андрій той, що Лічко, пішов всередину стадіону готуватися до фотографування матчу, а ми з Андрієм Мошкуном очікували на водія БлаБлаКару, з яким домовилися під’їхати до Рівного. Під час цього до нас підійшли іноземці.

«Хав мені тікет ду ю хев», – спитав один з них. На своїй ламаній англійській я відповів, що два, і він одразу ж запропонував за них подвійну ціну. Звичайно ми відмовилися, тож хлопці залишилися ні з чим та пішли тероризувати інших вболівальників з квитками.

Тим часом, вирішивши всі нюанси поїздки, ми нарешті дістали з рюкзаків роздруковані квитки та документи. Продемонструвавши їх на першому кордоні правоохоронцям, які слідкували за безпекою, нарешті пройшли до турнікетів, де стюарди пропустили безпосередньо на територію стадіону, з чаши якого вже лунали звуки передматчевого шоу.
Матч проти Португалії, про який можна буде розповідати онукам

Знайшовши свій сектор, ми нарешті зайняли свої місця. Вже згодом на сцену вийшла команда «Ляпіс-98», передавши привіт з братської Білорусі. Гурт виконав свої хіти, серед яких «Капитал», але найбільше вболівальників розкачала вже безсмертна «Воины света», яку вони співали стоячи, зриваючи голоси ще до початку матчу.
Під час цієї пісні на розминку нарешті вийшли українські футболісти, яких стадіон зустрів гучними оплесками, за ними й португальці. Диктор по стадіону нарешті почав оголошували склади команд, традиційно українські фанати в унісон з ним вигукували прізвище українських гравців, на оголошенні португальців – мовчання, і лише, коли оголосили Роналду, на стадіоні з’явилися схвальні вигуки. Забігаючи наперед, скажемо, що під час гри ікону сучасного футболу підтримували зовсім не так, а навпаки.
Команди нарешті виходили на поле, першим заграв гімн Португалії, а далі 70 тисяч вболівальників, тримаючи над головами паперові прапори, в унісон з Хором Верьовки та одинадцяти левами в жовтих футболках божественно виконали Гімн України.
Перший тайм

Стартовий свисток – гра розпочалася. Українці вже на 2 хвилині організували контратаку: Малиновиський відібрав м’яч на свої половині поля та, протягнувши його метрів 30, віддав на Яремчука, який пробив у руки Патрісіу. На старті поєдинку було помітно, що українці зовсім не хвилюються та впевнено контролюють м’яч, знаючи, що робити на полі. А вже на 6 хвилині той же Яремчук змусив просто шаленіти «Олімпійський»: Марлос подав з кутового прямо на голову Кривцова, удар головою якого Патрісіу відбив прямо на ногу нашому форварду, який вколотив м’яч у ворота з кількох метрів – 1:0 і радість українських фанатів.
Відзначимо й класну тактичну задумку тренерського штабу Шевченка – Яремчук та Ярмоленко грали нападників, проте вище них інколи опинявся Марлос, який відтягував на себе увагу центральних захисників португальців, що давало більше вільних зон для форвардів.

Повертаємося до гри: португальці нагадали про себе на 17 хвилині, коли після подачі кутового з-за меж карного майданчика пробив Геррейру – вище воріт Пятова. Українці продовжували впевнено діяти на полі, незважаючи на більший контроль від португальців, які прагнули зрівняти рахунок. Отримавши м’яч, українські футболісти знали, що з ним робити і як правильно ним розпорядитися. Однак далі почав дивувати арбітр, який продемонстрував жовту Степаненку за фол, який зробив... Яремчук. Хлопці намагалися йому це довести, але безуспішно.

А на 27 хвилині НСК «Олімпійський» просто таки шаленів від ще одного голу жовто-синіх: Миколенко отримав м’яч на фланзі та, обігравши Моутінью, вирізав простріл на Ярмоленка, котрий в дотик розстріляв ворота Патрісіу – 2:0. Вболівальники просто не могли повірити у таке щастя.
Але натомість відігруватися побігли португальці, зокрема Пятов вимушений був рятувати збірну після удару Маріу, якому відпасував Роналду, через трохи над поперечиною пробивав Даніло. Незважаючи на тиск Португалії, українці не посипалися, впевнено діючи з м’ячем та дозволивши завдати першого удару Роналду аж на 40 хвилині матчу, але й тут один з королів сучасного футболу пробив над каркасом воріт.
Наприкінці тайму українці організували класну атаку, під час якої Яремчук отримав м’яч на свої половині поля, протягув до штрафної та віддав на Ярмоленка. Андрій, обігравши захисника, міг робити рахунок 3:0, але не влучив у ворота з неробочої правої ноги.

Свисток на перерву трибуни зустріли оваціями, адже ніхто не думав, що після першого тайму Україна впевнено перемагатиме чинних чемпіонів Європи та переможця Ліги Націй. Втім, друга половина зустрічі обіцяла бути надскладною.

Другий тайм

По перерві ситуація біля наших воріт почала загострюватися, адже португальці включили швидкості, яких не було у них в таймі першому.

Вже через 4 хвилини після початку тайму зі штрафного пробивав Роналду – Пятов, який, до слова, у цій зустрічі діяв просто бездогано, відбив цей удар ікони сучасного футболу.
Відзначимо, що на поле в португальців вийшов Феліш, який був придбаний «Атлетико» за 126 мільйонів, на фланзі йому протистояв Олександр Караваєв, який коштує 1,2 мільйони. Але, як відомо гроші, не грають в футбол.
Знову повертаємося до подій на полі – на 67 хвилині небезпечно пробивав головою Фернандеш, але у ворота не поцілив.

А через чотири хвилини стався один з найключовіших моментів матчу. Після удару нападника португальців м’яч влучив спочатку у стегно, а потім в руку Степаненку, який перебував у карному майдачнику своєї команди. Відзначимо, що Тарас навіть не бачив цього моменту, та й арбітр не спішив вказувати на 11 метрів, але тут до нього підбіг Роналду та сигналізував про руку, лише після цього, піддавшись на тиск легенди, арбітр вказав на точку.
Кріш одразу схопив м’яч до рук та поки гравці України намагалися довести арбтру, що пенальті не було, готувався до удару. Кріш без проблем розвів Пятова та м’яч по різних кутах, забивши свій 700 гол у кар’єрі. Тут вболівальники вітали Роналду не так тепло, як до матчу, освиставши його.
Навіть після цього голу, попри деякі сумніви, все ж відчувалося, що в футболістів є запас сил та впевненості, аби втримати переможний рахунок. Втім, через кілька хвилин після забитого голу Роналду мав ще один момент – Пятов вкотре врятував.

Далі португальці намагалися створювати моменти, але не більше, натомість українці, коли м’яч опинявся у них, демонстрували просто неймовірний контроль, не б’ючи його подалі від власних воріт. Варто згадати момент наприкінці основного часу, коли Ярмоленко та Караваєв просто познущалися на фланзі з португальців, розігравши кілька класних передач.

Протягом 4 доданих хвилин трибуни були на ногах та несамовито підтримували збірну, а португальці побігли на фінальний штурм, проте ні удари головою Роналду, ні ще один момент від Даніло, який влучив у поперечину, до успіху не привели. А фінальний свисток арбітра нарешті змусив видихнути кожного та несамовито святкувати.
Ми на Євро!

Після матчу неможливо були стримати емоції, над «Олімпійським» запустили салюти, але в це ще не можна було повірити – ми на Євро! Гравці раділи, а Шевченко наказав футболістам зібратися їм у центральному колі, аби разом з вболівальниками зарядити У-КРА-Ї-НА.
Потім на стадіоні знову з’явився «Ляпіс», який зіграв ті ж «Воины cвета», котрі були просто необхідні саме в цей момент.

Далі – зустріч під стадіоном і важка дорога, але кому це цікаво. Ми – на Євро, і більшу тут слів не потрібно.

Фото Андрія ЛІЧКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
факт Показати IP 17 Жовтня 2019 11:03
Португальців більше нафоткали ніж своїх! :(
ДляФакта до факт Показати IP 17 Жовтня 2019 12:05
Свин* я везде грязь найдёт !
Стас Показати IP 17 Жовтня 2019 11:48
Хватить вже може. Добре зіграли і молодці. Якусь святу подію з цього робите. Португалія не така й сильна команда, а один Роналду нічого не вирішує. Багато гравців з нашої збірної грають в іноземних клубах, тому гра такою має бути завжди і навіть кращою!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus